Сторінка
13

Фінансові аспекти тіньової економіки

Як бачимо, навіть стислий опис практичного застосування існуючих підходів визначення відносної та вартісної оцінки обсягів "тіньової"" економіки свідчить про суттєві обмеження можливості отримання достовірних даних у зв'язку із значною кількістю проявів порушень і відсутністю точних базових параметрів, які мають використовуватися у розрахунках. Проте, можна впевнено стверджувати, що параметри "тіньового" сектору економіки України не є меншими за 40 % від офіційно визначених обсягів "світлої" економіки і не перевищують межу питомої ваги у 50 %.

Підсумовуючи "діагноз", який на підставі експертних оцінок поставлений

економіці України, можна вважати, що вона уражена вірусом "тіньового" підприємництва (в його найбільш небезпечних формах) і тому є серйозно хворою. Але за аналогією з медициною, справжнім здоровим повинен вважатися не той, хто взагалі не хворіє, а той, хто хворіє мало, хворіє у легкій формі і здатний до швидкого одужання. Стосовно останнього виникає цілком слушне питання щодо реальних наслідків досягнення тієї критичної маси у перевантаженні народного господарства країни "тіньовими" економічними відносинами. Тобто чи засвідчує досягнення цієї межі небезпеку виникнення неконтрольованої ланцюгової реакції поділу злоякісних клітин, коли метастази "чорної"" економіки необмежене розростаються, витісняючи й замінюючи здорову тканину суспільно економічного організму, що призведе до летальних наслідків.

Аналіз засвідчує, що Україна вже перейшла цей небезпечний бар'єр. Однак чи можна вважати, що процес "тінізації" набрав незворотного характеру, що відбувається "латиноамериканізація" країни, а Україна перетворюється на "бананову республіку" північних широт.

Розділ ІІІ. Напрямки вдосконалення законодавчої стратегії та механізми впливу держави на обмеження процесів тіньової економіки

3.1 Проблематичний характер правових чинників сприяння розвитку процесів тінізації економіки України.

Оцінка розвитку процесів масштабної "тінізації" і криміналізації економіки України засвідчує про суттєву недосконалість та структурну незавершеність вітчизняної правової системи.

Світова практика засвідчує, що цивілізована ринкова економіка, яка має надійні імунні властивості, що пригнічують "вірус тінізації", передусім потребує наявності ретельно відпрацьованої, досконалої, комплексно збалансованої та достатньо стабільної правової бази, яка спроможна забезпечити чітку взаємодію, взаємозв'язок і взаємовідповідальність усіх суб'єктів ринкових відносин та ринкових структур, що функціонують на основі як приватної, змішаної, так і публічної форм власності.

Розвиток правової системи у напрямі попередження зловживань і обмеження злочинності в сфері економічних відносин мав ще із самого початку базуватись на системному і максимально повному використанні кращих досягнень світового досвіду, що за багато десятиріч накопичений країнами, які мають розвинену ринкову економіку[10;99].

Немає необхідності доводити, що одним з основних завдань, яке має здійснювати державна влада, є стимулювання надійного збереження та всебічне примноження економічного потенціалу і національного багатства України. Це можливо реалізувати лише на засадах створення рівних економічних умов та адекватної державної підтримки потенційних можливостей розвитку і функціонування всіх форм власності та суб'єктів підприємництва, діяльність яких не суперечить загальнонаціональним інтересам.

Держава, що спирається на цивілізовані засади ринкового розвитку, повинна створити надійні економіко-правові умови, за яких примноження та якісний розвиток будь-якої форми власності має відбутися виключно на власній (майновій та фінансовій) основі за рахунок, насамперед, вдосконалення механізмів підвищення ефективності господарювання та забезпечення еквівалентності у відносинах обміну між суб'єктами ринку. Для цього держава повинна впровадити надійні економічні та правові механізми, застосування яких виключало будь-які можливості паразитування одних форм власності за рахунок утиснення, протиправного використання або загарбання інших. Останнє у рівній мірі стосується як державної форми власності, яка не повинна мати джерелом свого живлення та розвитку приватний сектор економіки, так і, відповідно, виключатиме можливість паразитування приватних форм власності за рахунок використання державної.

Сьогодні все помітнішими стають масштаби тих негативних наслідків, до яких призвело поспішне і непродумане прийняття законодавчих актів, що регламентують сферу взаємовідносин державної і недержавної форм власності та регулюють господарсько-комерційні відносини суб'єктів різних форм власності на ринку товарів та послуг.

На практиці, у законодавчих актах, що регулюють стосунки приватних суб'єктів, спостерігається реальна відсутність чіткої регламентації дій і відносин, що заборонені державою. Також не визначаються чіткі і диференційовані карні санкції за конкретні порушення забороненого та неконкретизовані процедурні механізми їх застосування до суб'єктів підприємницької діяльності, що своїми діями порушують заборонене.

Катастрофічне збільшення випадків фінансових махінацій та економічної злочинності у сфері функціонування державної (особливо казенної) власності — головне породження безсистемно-правового підходу до регулювання взаємодії і взаємовідносин приватного і державного секторів економіки, державної та всіх інших форм власності.

Для того, щоб спираючись на використання юридичних засобів, відвернути економічні злочини, обмежити "чорну" диверсифікацію, треба проблему попередження економічної злочинності розглядати не просто у кримінально-правовому плані, тобто з позиції покарання або посилення карних санкцій за скоєні злочини, а передусім в господарсько-правовому плані. Тобто бачити її з позицій удосконалення механізму правового регулювання господарської діяльності та взаємовідносин суб'єктів різних форм власності, що має не допустити існування та створення потенційних джерел живлення економічної злочинності.

У чому, на нашу думку, тут полягають головні особливості створення та практичного застосування зазначених правових перетворень?

Адміністративно-господарський кодекс має розроблятися виключно на нормах публічного права. Його законодавча база покликана забезпечувати регулювання економічних та організаційно-управлінських відносин між суб'єктами, що є розпорядниками і користувачами казенної форми державної власності. Тобто його дія має поширюватися виключно на владні структури, що забезпечують управління та контроль за використанням державної власності та бюджетних ресурсів, а також на підпорядковані їм казенні підприємства (установи та організації), тобто на суб'єктів, які забезпечують економічне та організаційне функціонування цієї форми власності.