Сторінка
15

Фінансові аспекти тіньової економіки

Так, скажімо, кредитно-фінансові установи США надають звіти щодо валютних операцій і платежів готівкою, що отримуються в торгівлі і підприємництві, створюють тим самим, по-перше, інформаційну базу для аналізу та пошуку "відмивателів". По-друге, у випадках обґрунтованої підозри щодо тієї чи іншої особи у "відмиванні" грошей такі відомості дають можливість встановлювати рух його грошових коштів та підтвердити факти "відмивання", тобто отримати необхідні докази.

У нас же не передбачено звіти ані по депозитах, ані по обсягах зняття вкладів, платежах або переказах, ні щодо отримання готівкових грошових коштів, у зв'язку із чим аналіз інформації, що стосується пошуку "відмивателів" і їх „покривателів” стає майже неможливим. Тобто незаперечним є той факт, що на шляху поширення цього злочинного явища відсутні будь-які правові та організаційно-процедурні механізми та бар'єри.

Слід додати, що поширенню "тіньових" процесів, особливо таких, як "відмивання" грошей та масштабне ухилення від сплати податків в нашій країні сприяє відсутність необхідного балансу між правами приватних осіб на комерційну таємницю і законними потребами посадових осіб контрольних та правоохоронних органів держави в отриманні матеріалів та інформації при перевірках, звітах або такої, що відноситься до справи слідства, яка випливає із закону про банки та банківську діяльність щодо банківської таємниці. У зв'язку з цими статтями оперативні та інші працівники правоохоронних органів позбавлені можливостей доступу до інформації по рахунках юридичних і фізичних осіб, без чого у ряді випадків неможливо здійснювати перевірку та відкривати кримінальні справи. Тому, навіть при наявності обґрунтованих підстав щодо здійснення злочину, ніхто (ні слідчий, ні прокурор, ні суддя, ні інші особи) не в силах вирішити питання щодо вилучення певних документів та отримання даних про операції по рахунках конкретних фірм і юридичних осіб, не порушуючи при цьому норм чинного законодавства.

Ці дані можуть бути надані податковій службі. Але на відміну від служби

внутрішніх доходів країн, що мають розвинену ринкову економіку, вона не тільки не наділена правом розслідування, але навіть не має статусу органу дізнання, у зв'язку із чим обов'язки по перевірці правильності визначення прибутку та обчислення податків податковими інспекторами фактично виконуються лише шляхом арифметичного розрахунку даних, що є у первинних документах. Тому співставити їх із відомостями, що подані у деклараціях, фактично неможливо. Проте, навіть за існуючих обмежень аналіз порушених кримінальних справ, актів, документальних перевірок, наявної оперативної інформації, що був проведений Державною податковою Адміністрацією України, засвідчує, що внаслідок правової неврегульованості та недосконалості діючого законодавства, банківська система України стала однією з головних сфер ухилення від сплати податків ділками "тіньової"" економіки. З цією метою ними створюється мережа фіктивних підприємств, за допомогою яких вуалюються незаконні фінансово-господарські операції.

Про масштаби цієї протиправної діяльності свідчить те, що, наприклад, у

листопаді 1997 року підрозділами податкової поліції виявлена 561 фіктивна фірма, під прикриттям яких проводились незаконні операції по "ЛОРО-рахунках" банків-нерезидентів. Діями правопорушників завдається величезна шкода економіці і бюджету держави. Тільки в м. Києві у 1997 році виявлено 1,5 тисячі фіктивних структур, на рахунках яких було заблоковано 17 млн. грн., у той час як загальна сума прихованих від оподаткування угод, проведених через ці фірми, перевищила З млрд. гривень.

Виходячи із викладеного, в процесі реалізації законодавчої стратегії, яка спрямована на обмеження процесів "тінізації" економіки України, необхідно, як це неодноразово зазначалося, максимально враховувати досвід країн, які мають цивілізовану ринкову економіку щодо створення надійно діючих правових умов та організаційно процедурних механізмів приборкання кримінальної економіки.

3.2 Вдосконалення механізму боротьби з поширенням тіньової економіки, проведення диференційованої політики щодо окремих секторів та суб’єктів тіньової економіки.

Багато з того, що на цей час відбувається, особливо в сфері відносин та управління державною власністю, а також в кредитно-фінансовій сфері та на ринку цінних паперів (на відміну від країн із розвиненою ринковою економікою), як вже зазначалось, фактично не передбачено чинним вітчизняним кримінальним законодавством у якості самостійного злочину. Тому необхідно, щоб відповідальність за аналогічні махінації обов'язково і за короткий час була врахована як в окремих законах, так і в проекті нового кримінального кодексу.

Яких законів не вистачає, щоб шляхом створення необхідного правового тиску подолати масштабну "тінізацію" економіки?

Насамперед необхідно розробити і впровадити закони з прямим економічним ефектом, які б спрямовувались на попередження та активну ліквідацію найбільш поширених злочинів, що домінують зараз у ринкових відносинах, а саме: використання державної власності (капіталу, фінансів, природних ресурсів) з метою особистого і групового збагачення, фінансове шахрайство, нечесний бізнес та недозволена конкуренція (яку у цій боротьбі використовують кримінальні структури), ухилення від оподаткування, псевдопідприємство і псевдобанкрутство, створення біржової паніки, курсової гри, перепродаж пільгових кредитів, проникнення у комп'ютерні мережі і системи кредитно-банківських установ та багато інших, які вже давно визначені світовою юридичною практикою як кримінальні злочини.

На шляху вдосконалення законодавчої стратегії подолання "тінізації" економіки особливу увагу необхідно приділити питанням оперативної розробки (з максимальним врахуванням досягнень світової практики) і затвердження

таких законодавчих актів, що спрямовані на попередження "тіньових" і кримінальних проявів та на адекватне покарання суб'єктів економічної злочинності, у відповідності з рівнем соціально-економічної небезпеки їх "чорної" діяльності. До правової бази, що вкрай необхідна для поступового подолання "тінізації" та криміналізації економіки можна віднести розробку і схвалення Верховною Радою України наступних законодавчих актів: