Сторінка
1

Типи фінансової політики. Класична фінансова політикаБюджетна класифікаціяЗагальна характеристика страхового ринку та його структура

1. Типи фінансової політики. Класична фінансова політика

Фінансова політика – основний елемент в системі управління фінансами. Виходячи з визначення фінансів як специфічних вартісних відносин по формуванню, розподілу, перерозподілу і використанню валового суспільного продукту держава при організації цих відносин визначає головні мету і задачі, що стоять перед суспільством і відповідно перед фінансовою системою.

Головна мета фінансових відносин – забезпечення безперервності відтоворювальності процесу і передусім відтворення продуктивних сил, як необхідної умови життєдіяльності, існування і розвитку як окремої людини, так і суспільства в цілому.

Розвиток держави пов’язаний із змінами фінансової політики. Використання того чи іншого типу фінансової політики пов’язано з особливостями поточного етапу розвитку економіки та соціальної сфери, інтересами правлячих партій та соціальних груп та пануючими теоретичними концепціями, що впливають на економічний та політичний курс держави. Це все забезпечує збереження та розвиток існуючої в даній країні системи суспільних відносин.

Аналіз фінансових політик, що знаходили своє застосування в практиці світової державної діяльності, дав змогу визначити три її характерних типи:

1) класична;

2) регулююча;

3) планово-директивна.

Класичний тип фінансової політики

До кінця 20-х років поточного сторіччя основним типом фінансової політики був її класичний варіант.

Така фінансова політика базувалась на працях класиків політекономії А.Сміта (1723-1790) та Д.Рикардо (1772-1823) та їх послідовників.

Основні її напрямки це:

·невтручання держави в економіку;

·збереження вільної конкуренції;

·використання ринкового механізму як головного регулятора господарчих процесів.

Як наслідок, були зменшені державні витрати і податки, що забезпечувало умови для формування та виконання рівноважного (збалансованого) бюджету.

Фінансовий механізм будувався виходячи з цілей фінансової політики.

Держава намагалась зменшити витрати бюджету, які в основі складали витрати на військові цілі, виплати відсотків за державним боргом та його погашення й витрати на управління.

Система оподаткування працювала на забезпечення необхідного надходження коштів для формування збалансованого бюджету. Причому система податків будувалася в своїй основі на непрямих та майнових податках, які були досить простими й ефективними з погляду механізму їх вилучення.

Система управління фінансовою діяльністю була досить простою і керувалася, як правило одним органом управління - міністерством фінансів (Казначейством).

Регулюючі типи фінансової політики

В наслідок бурхливого розвитку продуктивних сил, а також загострення комплексу економічних, політичних та соціальних проблем більшості держав наприкінці 20-х років, виникла необхідність перегляду фінансової політики.

В цей період в західних країнах здійснюється перехід до застосування регулюючої політики. (Дж. М. Кейнс 1883-1946р.р.).

Основний постулат регулюючої фінансової політики можна сформулювати як: необхідність втручання та регулювання державою циклічного розвитку економіки

Фінансова політика поряд з традиційними завданнями починає переслідувати мету використання фінансового механізму для регулювання економіки та соціальних відносин з метою забезпечення повної зайнятості населення.

Основним інструментом втручання в економіку виступають державні витрати, за рахунок яких відбувається формування додаткового попиту. Саме тому державні витрати забезпечують зростання підприємницької діяльності, збільшення національного доходу та сприяють скасуванню безробіття через фінансування створення нових робочих місць.

Система податків в умовах регулюючої фінансової політики докорінно змінюється. Головним механізмом регулювання стає прибутковий податок з громадян, що базується на прогресивних ставках. Цей податок забезпечує вилучення у суб’єктів економічної діяльності доходів, які використовуються у вигляді накопичень, що дозволяє збалансувати державний бюджет при високому рівні витрат.

Питома увага в фінансовому механізмі приділяється системі державного кредитування, на базі якого впроваджується політика дефіцитного фінансування. Держава активно застосовує довгострокові та середньострокові позики. Ринок позичкового капіталу стає другим за значенням джерелом доходів бюджету, а бюджетний дефіцит використовується для регулювання економіки.

Змінюється система управління фінансами. Замість єдиного органу управління виникає декілька самостійних спеціалізованих органів.

Відокремлюються служби, що займаються плануванням бюджету та бюджетних витрат, їх фінансуванням, контролем за надходженням податків, управлінням державним боргом.

В цілому кейнсіанська регулююча фінансова політика довела свою порівняльну ефективність в західних країнах. Вона забезпечила у 30-60-х роках стабільне економічне зростання, високий рівень зайнятості та ефективну систему фінансування соціальних потреб у більшості цих країн.

На зміну кейнсіанській політиці у 70-х роках прийшла неоконсервативна стратегія. Вона базувалася на неокласичному напряму економічної теорії.

Цей різновид фінансової політики не відмовляючись від регулювання як цілі, обмежив втручання держави в економіку та соціальну сферу.

Регулювання економіки стає багатоцільовим. До сфери регулювання входять: