Сторінка
11

Проблемне навчання на уроках праці

1. Проблемне завдання тим важче для учня, чим більше потрібно здійснити нестереотипних «кроків» (нових дій) для його розв'язання.

2. При однаковій кількості нестереотипних «кроків» розв'язати складніше те проблемне завдання, яке має:

а) більшу кількість стереотипних (уже засвоєних) «кроків» розв'язання;

б) неповно сформульовані сторони протиріччя, закладеного в умові завдання;

в) суперечливіші дані: факти, явища тощо;

г) більш значущі за характером нестереотипні і стереотипні «кроки» розв'язання.

3. При однакових вищеназваних умовах завдання ускладнюється залежно від:

а) чіткості формулювання його умови:

· трудність завдання залежить від того, як виражені його вимоги (прямо, опосередковано чи такі вимоги зовсім відступні);

· відсутність у формулюванні завдання даних або їх надлишок утруднює проблемне завдання;

· прихованість в умові необхідних для розв'язання конкретного завдання знань (законів) утруднює його виконання;

б) наявності елементів, які вимагають просторового уявлення:

· завдання тим важче, чим більше в ньому невидимих елементів (деталей, вузлів, механізмів);

· завдання утруднюють вимоги уявити просторово-площинне зображення об'єкта;

в) ступеня новизни навчального матеріалу, з яким пов'язане проблемне завдання;

г) ступеня абстрагування підчас його розв'язання:

· наявності в завданні формул, графіків, символічних позначень;

д) наявності в ньому уявних перетворень об'єктів:

· уявне завершення геометричних фігур, конструкцій (доконструювання);

· переконструювання наявних в умові завдання предметів, деталей, пристроїв;

· створення нового, виходячи з аналізу недосконалості відомого або з заданих умов;

ж) висновків і рівня узагальнень, що випливають з розв'язання завдання.

Для регулювання ступеня трудності окремих проблемних завдань і їх систем варто використовувати рівні проблемного навчання.

Процес створення і впровадження системи проблемних завдань можна зобразити схематично.

Використавши вищезазначені положення щодо системи проблемних завдань і вимоги до неї, можна створити загальну схему систем проблемних ситуацій з кожного розділу трудового навчання. Для прикладу складемо таку схему для технічної праці.

За видом діяльності всі навчальні проблеми на уроках технічної праці доцільно класифікувати так: 1) конструкторські; 2) технологічні; 3) експлуатаційні.

На основі аналізу найхарактерніших типів проблемних ситуацій можна прийти до висновку, що:

1. Конструкторські навчальні проблеми виникають під час:

— обговорення готових конструкцій;

— конструювання виробів за зразком, за малюнком тощо, використовуючи деталі «Конструктора»;

— доконструювання (деталей, виробів, способів з'єднань і под.);

— переконструювання (деталей, вузлів, механізмів тощо);

— конструювання пристроїв за власним задумом.

2. Технологічні навчальні проблеми виникають у процесі:

— обговорення технології виготовлення готової деталі;

— виготовлення виробів за готовими технологічними картами;

— складання технологічних карт;

— виготовлення виробів за неповними технологічними картами:

проблемний навчання урок праця школа

— розробки технології складання виробу, моделі, механізму тощо.

3. Експлуатаційні навчальні проблеми виникають під час:

— діагнозування та прогнозування (неполадок обладнання та інструментів, браку виробів і т. д.);

— з'ясування принципу роботи і використання обладнання та інструментів;

— з'ясування правил користування контрольно-вимірювальним інструментом.

Навчальні проблеми, пов'язані з конструкторськими знаннями та вміннями бажано розв'язувати в тій послідовності, в якій вони зазначені вище. Це обумовлено зростанням трудності проблемних завдань. Причому, характер конструкторської діяльності та відведений програмою на неї час потребують такого розподілу за класами:

V клас — обговорення конструкції готового виробу (з'ясувати призначення й доцільність конструкції виробу та його деталей), конструювання моделі за зразком, за описом, за малюнком тощо, використовуючи деталі «Конструктора».

VI клас — обговорення конструкції готового виробу (складних деталей, механізмів і т. д.); доконструювання одного чи кількох елементів деталі, покращання зовнішнього вигляду деталі тощо;

VII клас — доконструювання виробу, в якого немає однієї деталі, двох взаємозв'язаних деталей і т.д.; переконструювання (заміна матеріалу, з якого виготовлено деталь, встановлення деталі за місцем призначення, використання деталі в нових умовах);

VIII клас — переконструювання, пов'язане з технологією виготовлення деталі, з удосконаленням виробу, з розширенням його функцій; конструювання простих деталей і пристроїв, які прискорюють і полегшують роботу в майстернях тощо;

IX клас — конструювання пристроїв за власним задумом.

Конструювання за власним задумом у IX класі слід організовувати в напрямі узагальнення знань, умінь і навичок, набутих у попередніх класах. Практика показала, що на конструювання ефективно впливає така послідовність завдань:

1. Під час конструювання розв'язується відоме завдання і використовується відоме розв'язання, але в нових умовах. Наприклад, ставиться завдання полегшити конструкцію виробу, використати новий матеріал, поліпшити зовнішній вигляд конструкції, спростити виріб із збереженням функцій і под.

2. У процесі конструювання необхідно правильно вибрати один з відомих шляхів розв'язання завдання. Наприклад, є виріб, але він не задовольняє поставлені вимоги. Щоб позбутися в конструкції виробу недоліків, треба застосувати один з відомих шляхів їх усунення.

3. Під час конструювання потрібно використати новий принцип чи певну закономірність?

4. Знайти інший варіант виконання певної функції (замінити даний механізм новим, досконалішим, із збереженням функцій попереднього).

5. Побачити проблему (недосконалість конструкції тощо) і розв'язати її.

Складання технології виготовлення будь-якої деталі включає майже всі етапи технологічного планування. Тому з самого початку навчання учнів технологічних знань і вмінь потрібно вводити поняття про всі етапи технологічних процесів. З часом їх поповнюють і на кінець VIII класу доводять до належного рівня. У зв'язку з цим технологічні навчальні проблеми слід планувати одночасно за всіма етапами технологічного процесу.

Для учнів V класу елементи проблемності доцільно вводити під час обговорення технології виготовлення простих готових виробів та виготовлених виробів за технологічними картами.

У першому випадку потрібно ставити учням запитання, що активізують їхнє мислення, сприяють формуванню наукових уявлень про планування і технологічні процеси. Виготовлення виробів з використанням готових технологічних карт не проблемне завдання, але четвертокласники вбачають у цьому проблемність. Це пов'язано з тим, що повна технологічна карта містить тільки необхідні відомості, все неістотне в ній опущено. Для учнів же V класу неістотне є істотним (невідомим). Тому навіть повну технологічну карту вони розглядають як карту з неповними даними.