Сторінка
14

Наочні засоби вивчення географії материків та океанів

Одним із найбільш поширених та доступних для учнів прийомів картографічного методу дослідження є візуальний аналіз і опис, які насамперед залежать від уміння правильно прочитати карту. Процес читання карти під час вивчення окремої теми або розділу має бути спрямований на формування таких умінь, як встановити причинно-наслідкові зв’язки між явищами, робити висновки про просторові особливості явищ, не позначених на карті.

В методичній літературі розрізняють просте і складне читання карти.

Суть любої карти полягає в розміщенні на ній рисунках і знаках, які складають систему просторових відношень, адекватну просторовій структурі земної поверхні. Картографічні рисунки відображають результат зорового сприйняття дійсності, тому ступінь їх оглядності досить висока.

Завдання, спрямовані на читання різноманітних карт, розрізняються в залежності віз змісту карти. При читанні фізичної карти можливі наступні варіанти: виявіть переважаючі висоти Анд і висоту самої високої їх точки; яке море глибше – Чорне чи Балтійське? Наведіть приклад теплої і холодної течії тощо.

Важливо відмітити, що на початкових етапах формування прийомів читання карти необхідно, щоб учні пояснювали хід виконання завдання і основа, відповідно якої вони дійшли до того чи іншого висновку.

При складному читанні карти учень в змозі виявляти властивості явищ, безпосередньо на карті не зображених. Наприклад, учням можна запропонувати таке запитання: використовуючи карти атласу, виявіть, чи замерзає річка Міссісіпі? При чому правильну карту в атласі вони мають знайти самі.

Знати карту – означає пам’ятати, уявляти розташування, відносні розміри і форми об’єктів, досліджуваних у курсах географії. У процесі навчання географічна карта відтворює ще одне з найважливіших завдань – упорядкування географічних знань, полегшення їхнього застосування. Навіть при загальному огляді карта дає уявлення про певну територію, тому за допомогою географічних карт у школярів формуються інтегральні знання про географічний простір.

Географічна номенклатура – один із компонентів емпіричних знань. Володіння номенклатурою, з одного боку, конкретизує просторові уявлення учнів, а з іншої – полегшує формування теоретичних знань. До даного часу не вирішена проблема обов’язкового мінімуму географічної номенклатури. Запам’ятовуючих географічних об’єктів не має бути мало, щоб теоретичні знання мали фактичну базу. При цьому зводити шкільну географію до вивчення географічної номенклатури теж не варто.

В ідеалі кожен із обов’язкових до засвоєння об’єктів географічної номенклатури має конкретизувати яку-небудь географічну закономірність або ж володіти яскравими специфічними рисами, які виділяють його в перелік подібних об’єктів. Традиційним засобом контролю в даному випадку являється настінна карта. Для перевірки географічної номенклатури використовують також контурні карти. Найбільш поширеними є два види роботи з подібними картами:

позначення необхідної номенклатури;

визначення об’єктів, зображених на контурній карті.

Другий вид роботи вигідніший, оскільки один раз заготовлену карту можна використовувати неодноразово. Останнім часом вчителі почали використовувати завдання пов’язані із пошуком помилок на карті.

Таким чином, у процесі навчання географічна карта відтворює ще одне з найважливіших завдань – упорядкування географічних знань, полегшення їхнього засвоєння. Навіть при загальному огляді карта дає уявлення про певну територію, тому за допомогою географічних карт у школярів формуються інтегральні знання про географічний простір.

Але окрім практичних робіт на уроці доцільно проводити практичні роботи на місцевості. Тематика цих робіт може бути різноманітною. Наприклад: робота з компасом та топографічною картою, щоб визначити азимут і румби на місцевості і за картою; орієнтування на місцевості по компасу та за місцевими ознаками; проведення оковимірної зйомки та складання плану місцевості.

Робота з дрібномасштабними картами в старших класах потребує значної уваги та формує в учнів уміння характеризувати об’єкти по карті, складати комплексні і порівняльні характеристики, відрізняти карти одну від іншої; встановлювати по карті залежність особливостей одних компонентів природи від інших, будувати профілі, проводити виміри по карті; аналізувати і читати соціально-економічні карти, встановлювати залежність розміщення господарства від природних умов за комплексною тематичною картою, давати за картами економіко-географічну характеристику об’єктів, складати картосхеми, картограми, картодіаграми.

Одним із найважливіших напрямів використання шкільних географічних карт та атласів є проведення нескладних карто метричних визначень і морфологічних розрахунків: визначення відстаней, площ, об’ємів, щільності, однорідності розподілу явищ на території тощо.

На наш погляд, особливу увагу слід звернути на вивчення широкого кола тематичних карт. Саме аналіз цієї групи карт розширить картографічний досвід учнів.

Зазначимо, що географічні карта дає поштовх для розвитку самостійності, пошукового інтересу, творчого ставлення до предмета дослідження. Велику роль відіграють карти у самостійній роботі учнів, особливо якщо враховувати їхню функцію оперативності та комунікативності при розрахунках найпростіших показників кореляції між явищами на картах різної тематики. По карті можна вирішувати різноманітні завдання, в тому числі пов’язані з перспективою освоєння природних ресурсів, з транспортним і промисловим будівництвом та ін. Для карт, які використовуються у шкільній програмі, існує цільова настанова, яка полягає в тому щоб в навчанні географії служити головним засобом для послідовного пізнання основних закономірностей розміщення і зв’язків явищ природного середовища і господарської діяльності суспільства.

Розглядаючи місце і значення картографічного методу дослідження і географічних карт у шкільному курсі географії, ми дійшли висновку, що можливості шкільних програм є достатніми. Час, що його відводять на вивчення картографічних тем у межах географії є значним.

Для кращого запам’ятовування картографічного матеріалу доцільно використовувати різноманітні вправи. Вони сприяють досягненню двох основних цілей:

засвоєнню і закріпленню конкретних географічних знань;

формування, розвиток і вдосконалення образних уявлень дитини; образної пам’яті, уявлення і внутрішнього плану дій з образами, - вміння чітко запам’ятовувати, відтворювати і впізнавати образну інформацію, трансформувати окремий образ в заданому напрямку, синтезувати декілька образів в один і т. п. (подібні вміння і навички роботи з образною інформацією в умовах традиційного шкільного навчання практично не формується, і відповідні психологічні якості більшості учнів залишаються на дуже низькому рівні).

Досягнення даних цілей забезпечується в ході спеціально організованого тренінгу пізнавальних процесів учнів. Такий тренінг проводиться з групами по 5-6 учнів в позаурочний час в невимушеній обстановці 2-3 рази в неділю по 50-60 хв.