Сторінка
9
Вимірюється якість життя через оцінку таких показників, як:
1) фізичний стан і функції;
2) психологічна сфера (пізнавальна діяльність, емоційна сфера, самооцінка);
3) рівень незалежності;
4) соціальні стосунки;
5) оточуюче середовище.
Тому соціально-педагогічна реабілітація повинна здійснюватися у залежності від проблем сім'ї та особистості у комплексі з медичною, психологічною, соціальною, які з різних боків розв'язують проблеми дитини чи сім'ї. Реабілітація здійснюється на базі спеціалізованих служб, які в змозі виконати захисну, відновлюючу, компенсаторну та профілактичну функцію (профілактика здійснюється вторинна, з метою попередження рецидивів стресових факторів і кризових ситуацій) через створення умов у суспільстві, мікросередовищі, вдома для реабілітації особистості та сім'ї. У суспільстві це: соціально-реабілітаційні і кризові центри, соціально-реабілітаційні програми, підготовлені фахівцями, у мікросередовищі - організація спілкування і різноманітної діяльності, незважаючи на існуючі для цього обмеження навчання самообслуговуванню та самодопомозі, формування чи відновлення соціального досвіду, у сім'ї - укріплення родинних зв'язків, подолання відчуженості дитини від сім'ї, корекція розвитку та стосунків.
Соціально-педагогічна реабілітація полягає у створенні таких умов для саморозвитку людини, в результаті яких виробляється активна життєва позиція особистості.
Програма дій соціального педагога може передбачати рішення таких задач, як налагодження міжособового спілкування в групі, відновлення комунікативних зв’язків дітей, які були деформовані, надання допомоги дітям в пізнанні самих себе, підвищення їх самооцінки, формування уміння гідно відповідати за свої вчинки, розвиток пізнавальних інтересів, розширення кругозору дітей, їх уявлень про природне і соціальне середовище, розвиток санітарно-гігієнічних навиків, зміцнення здоров’я.
Соціально-педагогічна реабілітація дітей з неблагополучних сімей, які мають відхилення від норм поведінки, як правило, має такі завдання:
медико-психологічна допомога дітям, що потрапили з вини батьків або у зв’язку з екстремальною ситуацією (зокрема фізичного і психічного насильства та ін.) у важку життєву ситуацію;
формування позитивного досвіду соціальної поведінки, навиків спілкування і взаємодії з навколишніми людьми;
виконання сімейних функцій по відношенню до тих, хто лишився без піклування батьків або коштів для існування;
психологічна і педагогічна підтримка, сприяюча ліквідації кризових станів особи;
сприяння в поверненні соціальних норм в сім’ю;
забезпечення можливості здобувати освіту і розвиватися;
турбота про подальше професійне і побутове влаштування.
Програма соціально-педагогічної реабілітації розробляється з урахуванням індивідуальних особливостей дитини і його життєвою ситуацією. Дозвілля для дітей з неблагополучних сімей повинне носити корекційну спрямованість, враховувати специфічні психологічні і вікові характеристики, повинно бути орієнтовано на створення умов для самозабезпечення, саморозвитку, надання їм підтримки в реалізації власних можливостей.
Для виконання цих цілей потрібні нові механізми, соціальні технології, нові, адекватні сучасним умовам моделі соціокультурної роботи. Також необхідний розвиток співпраці, співтворчості дітей у всіх видах досугової діяльності.
Соціальний педагог, що працює з дітьми з неблагополучних сімей, повинен добре розуміти, що надання такого виду допомоги - дуже складний і довгий процес. Дитина будь-якого віку (а особливо підліток, оскільки в цьому віці починається становлення його, як особистості), яка має негативний життєвий досвід, негативну оцінку себе і своїх можливостей, що переносила різні травми (психологічні, фізичні, сексуальні), яка не відчувала любові і турботи з боку своїх батьків, відчуває на собі відчуженість суспільства і байдужість з боку держави.
З урахуванням цього, соціальному педагогу необхідно володіти специфічними методами і прийомами, об’єднуючі різних фахівців різного профілю, щоб найефективніше і швидко організувати допомогу, у вирішенні проблем таких дітей, оскільки вони потребують не просто допомоги тих, що оточують, а в спеціально організованій, професійній соціально-педагогічній допомозі.
Висновок до розділу І
Демографічні зрушення, що відбуваються в Україні моральне і культурне оновлення суспільства, політичні та економічні перетворення зумовлюють процеси духовного відродження, викликають потребу у вдосконаленні всіх ланок життя, в тому числі навчання та виховання підростаючого покоління, молоді, її соціальної адаптації. Це створює, по суті, нові соціально-педагогічні умови роботи тих інститутів, що займаються підготовкою підростаючого покоління до життя, а саме: школи.
Сім'я, що є найменшим осередком суспільства, постійно відчуває на собі безпосередньо або опосередковано ті зміни, що відбуваються у країні і відповідно сама накладає відбиток на розвиток суспільства. До проблеми сучасної молодої сім'ї можна віднести омолодження шлюбів, економічну, психологічну, моральну непідготовленість молодих людей до самостійного сімейного життя, небажання мати дітей взагалі, відсунути їх появу або обмежитись однією дитиною; значне погіршення матеріально-побутового становища; значну кількість розлучень, і відповідно збільшення кількості розлучень, збільшення кількості неповних сімей і дітей, що виховуються без одного з батьків; збільшення кількості позашлюбних дітей .
Отже, різке погіршення матеріального становища молодої сім'ї, збільшення кількості розлучень молодих людей, що живуть поза сім'ями, зниження народжуваності, збільшення кількості неблагополучних сімей, що не можуть забезпечити належний рівень виховання дитини в сім'ї призводить до збільшення дитячих захворювань, девіантної поведінки.
Зміцнення суспільства передбачає подальший розвиток молодої сім'ї, сімейних відносин, як необхідної умови розвитку держави, бо міцна сім'я - одна з найважливіших підвалин суспільства . У зв'язку з цим, актуалізується питання про соціальний захист молодої сім'ї, сімей з малими дітьми, поліпшення якості сімейного виховання, відновлення закріплення кращих сімейних традицій, підвищення відповідальності за підготовку молодого покоління до життя, праці піднесення його духовного, морального, культурного рівня.
Особливе занепокоєння викликають сім'ї, які не можуть забезпечити належного рівня сімейного виховання і в яких створюються передумови для негативного формування особистості, протиправної поведінки дітей . Як вже зазначалось, особливо непокоїть значна кількість розлучень. За статистичними даними в Україні кожен другий-третій шлюб розпадається . Крім того більше половини шлюбів - невдалі, нестійкі . І не зважаючи на те, що сім'я зберігається, батьки не розлучаються, в значній кількості сімей спостерігаються стійкі конфліктні ситуації, що виникають внаслідок зловживання батьків спиртними напоями, невміння будувати взаємостосунки між собою, з дітьми, розбіжностей у поглядах на ряд важливих сімейних проблем, непідготовленості до подружнього життя, педагогічної неосвіченості. Все це призводить до сімейної дезорганізації, нестабільності у взаємостосунках. Це породжує дитячу бездоглядність, формалізм у ставленні до дитини, зайнятість батьків власними проблемами, відсутність емоційної підтримки і допомоги дитині. Виховання в таких умовах - шлях до важковиховуваності, правопорушень неповнолітніх.