Сторінка
8

Соціально-педагогічна реабілітація дітей з неблагополучних сімей

Соціальна занедбаність характеризується глибоким відчуженням підлітків від сім'ї і школи як основних інститутів соціалізації. Їх формування йде в основному під впливом асоціальних і криміногенних груп, для них характерна глибока деформація і спотворені цінності нормативної сфери, асоціальна поведінка і протиправні дії (бродяжництво, наркоманія, пияцтво, здирство). Вони, як правило, професійно не орієнтовані, до праці відносяться негативно і мають установку на паразитичне існування. В умовах учбово-виховних установ важко добитися успіху в роботі з соціально-запущеними дітьми. У таких випадках доречна постановка їх на облік в інспекції у справах неповнолітніх і приміщення до спеціальних закритих учбово-виховних установ. Очевидно, що залежно від характеру дезадаптації в реабілітації домінуватимуть або психолого-педагогічні діагностико-корекційні програми, дефекти психіки, що виявляють і виправляють, включаючи як пізнавальну сферу, так і особові особливості, або соціально-педагогічні програми ресоціалізації, відновлення соціального статусу підлітка в системі міжособових стосунків, переорієнтацію референтних орієнтації соціальних установок. Так, відносно дітей з пограничним рівнем психічного і інтелектуального розвитку на перше місце виходять методи корекційно-розвиваючого навчання, що дозволяють відновити дефекти його пізнавальної сфери. При психосоціальній дезадаптації важливе місце відводитиметься адекватно вибраним психосоціальним технологіям і психотерапевтичній техніці, що допомагає в рішенні індивідуально-психологічних особових проблем; при соціальній дезадаптації - програми по включенню в систему нових соціальних стосунків, що виконують функції інститутів ресоціалізації, по формуванню позитивних життєвих планів і спрямувань. Зрозуміло, в тому або іншому ступені різні реабілітаційні форми і методи будуть представлені в кожній з реабілітаційних програм, що застосовуються до різних видів дезадаптації, але проте для ефективної реабілітації мають бути вибрані адекватні пріоритети. Здійснення процесу реабілітації може також утруднюватися тим, що нерідко в одному дитині-підлітку представлені як би змішані форми дезадаптації, включаючи і патогенну, і психосоціальну, і соціальну. І тоді діагностико-корекційні програми мають послідовно бути орієнтовані на усі вище перелічені форми дезадаптації. Нині склалася досить широка різновідомча мережа соціальних установ, що займаються психолого-педагогічною і соціально-педагогічною реабілітацією дезадаптованих дітей і підлітків. Соціально-реабілітаційні установи нині створюються в системах Міносвіти, Міністерства праці і соціального розвитку, Міністерстві охорони здоров'я, комітетів у справах молоді. При цьому різновідомчі установи, як правило, орієнтовані на певні види дезадаптації, що, у свою чергу, і визначає їх специфіку. Найбільш складні і глибокі форми дитячо-підліткової дезадаптації представлені в соціально-реабілітаційних установах Міністерства праці і соціального захисту, які, як правило, створюються при соціальних притулках.

Різнотипні соціально-реабілітаційні установи складаються в системі Міністерства утворення, і вони передусім розраховані на дезадаптованих учнів, які з різних причин не справляються з шкільними програмами, входять в гострий конфлікт з учителями і вважаються "важкими" навчающимися. Сімейна ситуація цих дітей також часто відрізняється неблагополуччям, це, як правило, малозабезпечені неповні або багатодітні сім'ї, сім'ї, де батьки або один з них зловживають алкоголем, де відбуваються сімейні конфлікти, бешкети, прояви жорстокості і насильства. Велике значення в реабілітації дезадаптованих дітей і підлітків має соціально-педагогічна підтримка і психологічна допомога сім'ї. Що характерно, сучасні дослідження багатодітних сімей показують, що в цих сім'ях на перший план з великим відривом в порівнянні з потребою в матеріальній допомозі виходить потреба в психолого-педагогической підтримці.

Педагогічна реабілітація - це педагогічна дія на важковиховувану та яка погано навчається дитину і підлітка з метою коригування його поведінки, оптимізації емоційного стану, інтелектуальній діяльності, ліквідації педагогічної занедбаності. Шляхом реабілітації, корекції і компенсації відбувається відновлення нормальних цілей, механізмів і ресурсів дитини.

Соціально-педагогічна реабілітація - це система заходів виховного характеру, спрямована на формування особових якостей, значимих для життєдіяльності дитини, активної життєвої позиції дитини, сприяючих інтеграції його в суспільство; на оволодіння необхідними уміннями і навичками по самообслуговуванню, позитивними соціальними ролями, правилами поведінки в суспільстві: на здобуття необхідної освіти.

Соціально-педагогічна реабілітація дезадаптованих дітей і підлітків, що знаходяться в конфліктних виховних ситуаціях здійснюється, як правило, в спеціалізованих установах, які називаються реабілітаційними центрами, у будинках дитини, дитячих домах, школах-інтернатах, дитячих приймачах-розподільниках, спецшколах, притулках, хосписах, центрах соціальної допомоги. Основна мета діяльності таких установ - соціальний захист і підтримка нужденних дітей, їх реабілітація і допомога в життєвому самовизначенні.

Соціальна-педагогічна реабілітація - це комплекс заходів, спрямованих на відновлення порушених чи втрачених індивідом і сім'єю суспільних зв'язків та відносин унаслідок погіршення стану здоров'я, стійких розладів функцій організму (інвалідність); зміни статусу (особи похилого віку, безробітні, біженці); умов життя (смерть члена сім'ї, втрата житла тощо). Метою цих заходів є повернення сім'ї до виконання ЇЇ функцій, формування в особистості позитивного ставлення до життя, праці, навчання.

Об'єктами соціальної реабілітації є сім'ї, які опинились у кризовій ситуації: діти-інваліди та їх батьки; діти-сироти, жінки та діти, які зазнали різних форм насильства; безробітні, особи похилого віку. Реабілітація спрямована на конкретну особистість чи сім'ю, але у певному соціумі, що зумовлює вибір заходів для відновлення їх можливостей і потенціалу на основі врахування зв'язків з мікросередовищем, його особливостей.

Соціально-педагогічна реабілітація сім'ї повинна бути спрямованою на відновлення соціального і виховного потенціалу сім'ї, захист її прав у кризових ситуаціях, що дозволить їй повернутися до функціональної спроможності у суспільстві, знайти мету життєдіяльності і місце у мікро- і макросередовищі, самостійно розв'язувати проблеми. Реабілітація здійснюється як фахівцями, так і самою особистістю у спільній діяльності, яка передбачає комплекс заходів, їх неперервність, інтенсивність, підпорядкованість меті, індивідуальність відбору, наступність, комплексність заходів, співпраця з клієнтом та його оточенням, здійснення заходів на початку виникнення проблеми, профілактика рецидивів. Реабілітація передбачає надання допомоги особистості чи сім'ї, поки вони не відновили свої функції, життєдіяльність. Ця допомога залежить від потреб клієнта, характеру його проблем. Відновлення організму і потенціалу людини у реабілітації передбачає наявність орієнтирів для виявлення меж і ступеня допомоги. Таким орієнтиром є якість життя - ступінь сприйняття окремою особою чи групою людей факту задоволення своїх потреб, наявність можливостей для досягнення щастя і самореалізації. Сюди належать умови життя людини, домашні обставини, задоволеність працею чи навчанням, оточення, соціальні та політичні умови.