Сторінка
7

Соціально-педагогічна реабілітація дітей з неблагополучних сімей

Крім того, сімейне благополуччя явище відносне і може носити тимчасовий характер. Часто цілком благополучна сім'я переходить в категорію або явно, або приховано неблагополучних сімей. Тому необхідно постійно проводити роботу по профілактиці сімейного неблагополуччя.

Таким чином, соціальна робота з сім'єю є найбільш повним полем докладання зусиль фахівців із соціальної роботи, оскільки універсальність сімейного способу життя перетворює кожну проблему індивіда, особистості

на проблему сім'ї. У соціальній роботі з сім'єю виявляються всі закономірності цього виду професійно-практичної діяльності, проте також існують певні риси, що за своєю специфікою належать лише до галузі соціально-педагогічної реабілітації з сім'ї.

Поняття соціально-педагогічної реабілітації

Під реабілітацією розуміють відновлення життєвих сил дитини на основі інтегрованого комплексу заходів, що роблять благотворний вплив на його соматичне здоров'я, психіку, способи поведінки і побудови стосунків. Соціальна реабілітація дитини може бути здійснена на основі заходів соціально-педагогічного плану. Реабілітуюча перетворююча ситуація протікає в системі взаємодії дитини з групою осіб, що забезпечують комплексну позитивну дію на його особу, що виражається у відновленні механізмів саморегуляції.

Провідним засобом соціальної профілактики, адаптації і реабілітації виступають різні, значимі в особовому плані, такі, що викликають позитивні емоції види діяльності і спілкування.

Їх цілеспрямована організація створює умови для відновлення стосунків в мікросередовищі, знімає частину проблем, вчить шукати і знаходити шляхи їх рішення у контакті з іншою людиною.

Конструювання перетворюючої ситуації - складний процес. Воно вимагає збагачення її змісту особливими елементами, атрибутами дитячого життя, адекватними потребам дитини.

У радянській педагогіці склався багатий досвід збагачення ситуації подолання проблеми елементами гри (С.Т. Шацький), театралізованих вистав (В.Н. Сорока-Росинський), праці на радість і користь людям (І.П. Іванов) та ін. По-перше, це може бути елемент ігрового моделювання ситуації як сходження до цінностей дитинства. По-друге, це може бути елемент одухотворення ситуації процесом праці, мотивованої ідеєю захисту, дії на радість і користь людям (як це було в методиці І.П. Іванова). У третіх, це може бути контакт з природою, живими істотами, що потребують турботи і захисту (як це було у В.А. Сухомлинського). Особливу значущість в цій системі придбавають види діяльності, що припускають подолання перешкод, здійснюване за підтримки дорослого і почуття захищеності (А.С. Макаренко), що народжує у підопічного.

Соціальна реабілітація (з латини «reabilitatio» - відновлення) - комплекс заходів, спрямованих на відновлення порушених чи втрачених індивідом суспільних зв'язків і відносин внаслідок стійкого розладу функцій організму (інвалідність), зміни соціального статусу (люди похилого віку, безробітні, біженці). Метою соціальної реабілітації є повернення особистості до суспільно-корисної діяльності, формування позитивного ставлення до життя, праці, навчання. Об'єкти соціальної реабілітації: сім'ї, що опинилися в кризовій ситуації; діти з особливими потребами та їх батьки; діти-сироти; жінки та діти, що зазнали різних форм насилля, безробітні, особи похилого віку.

Основні принципи соціальної реабілітації: здійснення реабілітаційних заходів на початку виникнення проблеми; неперервність і постійність їх проведення; комплексний характер реабілітаційних програм; індивідуальний підхід до визначення обсягу, характеру та змісту реабілітаційних заходів.

Поняття "реабілітація" використовується як в медико-соціальному, так і психолого-педагогічному і соціально-педагогічному аспекті. Медико-соціальна реабілітація - комплекс медичних, педагогічних, професійних, психологічних заходів, спрямованих на відновлення здоров'я і працездатності осіб з обмеженнями в результаті перенесених захворювань і травм, а також іншими фізичними і психічними обмеженими можливостями. Психолого-педагогічна і соціально-педагогічна реабілітація - комплекс заходів соціальної підтримки і діагностико-корекційних програм по подоланню різних форм дитячо-підліткової дезадаптації по включенню, інтеграції дитини в соціальну сферу, що виконує функції інститутів соціалізації (сім'я, школа, спілкування однолітків і так далі). Форми і методи психолого-педагогічної і соціально-педагогічної реабілітації нині досить різноманітні і залежать передусім від характеру дитячо-підліткової дезадаптації. Залежно від характеру і природи виділяються три основні типи дитячо-підліткової дезадаптації: патогенна, психосоціальна і соціальна, які, у свою чергу, мають різні міри вираженості.

Патогенна дезадаптація викликана відхиленнями, патологіями психічного розвитку і нервово-психічними захворюваннями, в основі яких лежать функціонально-органічні ураження нервової системи. Це означає, що в одному випадку патогенна дезадаптація може виражатися в різних по своїй мірі і глибині нервово-психічних захворюваннях, в іншому - у різному ступені вираженості олігофренії, відставанні в розумовому розвитку. Діти з важкими формами нервово-психічних захворювань повинні лікуватися стаціонарно у поєднанні з додатковими психолого-педагогічними реабілітаційними програмами. До дітей із захворюваннями, які носять менш виражений пограничний характер, застосовні заходи медико-педагогічного оздоровчого характеру в умовах учбово-виховних установ (дитячі сади, школи, дитячі будинки і так далі). Усе більш гостро встає питання про розвиток так званої лікувальної педагогіки, де разом з корекційно-розвиваючими дидактичними програмами виступають такі ефективні форми лікувальної педагогіки і психологічної корекції, як ігротерапія, казкотерапія, корекційно-розвиваюча фізкультура, пальчикова терапія і так далі. Психосоціальна дезадаптація викликана статевовіковими і індивідуально-психологічними особливостями дитини, які обумовлюють їх певну нестандартність, важковиховувану, що вимагає індивідуального підходу і в окремих випадках спеціальних психосоціальних і психолого-педагогічних корекційних програм. По суті справи йдеться про деякі особові психологічні особливості, що утрудняють соціальну адаптацію дітей і підлітків. До них можуть відноситися різні риси вдачі, неадекватний прояв самооцінки, порушення емоційно-вольової і комунікативної сфери, неусвідомлювані регулятори поведінка, витіснена в підсвідомість комплекси, фіксовані установки, фобії, тривожність, агресивність. У таких підлітків, як правило, немає помітних змін в ціннісно-нормативній сфері, їх проблеми поведінки носять психологічний характер. У цих випадках разом з індивідуальним педагогічним підходом застосовують в сім'ї і школі дуже ефективну психокорекційну техніку і психосоціальні технології. Соціальна дезадаптація проявляється в порушенні норм моралі і права, в асоціальній поведінці і деформації системи внутрішньої регуляції, референтних і ціннісних орієнтації, соціальних установок. Залежно від міри і глибини деформації процесу соціалізації можна виділити дві стадії соціальної дезадаптації. Стадія шкільної соціальної дезадаптації представлена такими, що запущеними, що педагогічно вчаться, для яких характерне хронічне відставання по ряду предметів шкільної програми, опір педагогічним діям, зухвалість з учителями, різні асоціальні прояви (лихослів'я, паління, хуліганські проступки, пропуски уроків). В той же час, незважаючи на відставання в навчанні, значна частина педагогічно запущених прагне до отримання професії, економічної самостійності, готова працювати. Деформація в їх ціннісно-нормативній сфері доки незначна. Реабілітаційна робота з ними може вестися у рамках учбово-виховних установ, загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних училищ. По відношенню до них потрібна більше адресна психологічна і соціальна допомога, розширення сфери їх інтересів в позашкільній і позакласній діяльності, формування професійних планів і життєвих спрямувань. Тут можуть неоціниму допомогу зробити соціальні установи для дітей, сім'ї та молоді, клуби за інтересами, а також центри екстремальної соціально-психологічної допомоги. У системі народної освіти є досвід створення центрів соціально-педагогічної реабілітації для важковиховуваних дітей та підлітків, які створюються на базі вечірньо-змінних шкіл і учбово-виробничих комплексів. Глибшу стадію соціальної дезадаптації представляють соціально-запущені підлітки.