Сторінка
1

Нетрадиційні уроки як засіб виховання молодших школярів до української мови

Сучасна початкова школа діє в умовах швидкого розвитку науки, зростання обсягу нової інформації. Саме вона, на думку Ю.Бабанського, повинна « підготувати активних, самостійних людей, які б мали високі творчі здібності та володіли певними якостями: уміли самостійно критично та творчо мислити; знаходили шляхи вирішення проблеми; грамотно опрацьовували інформацію; удосконалювали розвиток особистої моральності, інтелекту, культурного рівня ».

Основне завдання сучасного вчителя – залучити учнів до активної та самостійної діяльності, перетворити їх у суб’єктів цієї діяльності. Зацікавленість, викликана педагогом на уроці, за певних умов може перерости в стійкий інтерес до знань. Тільки в разі такого підходу формування освіченої, творчої особистості, становлення її фізичного і морального здоров’я, яке є одним із стратегічних завдань реформування освіти в Україні, згідно з Національною доктриною розвитку освіти України у ХХІ столітті, стане можливим.

Учіння – цілеспрямований процес засвоєння учнями знань, оволодіння уміннями й навичками. Компонентами учіння виступають, як зазначає З.Друзь, « мета, мотиви, зміст, засоби роботи, результати ».

У зв’язку з цим педагоги та психологи (І.Лернер, О.Савченко, Л.Виготський, Г.Костюк, О.Леонтьєв та інші) все більше усвідомлюють гостру потребу в удосконаленні традиційних форм навчання, одним із головних недоліків якого залишаються об’єктивно-суб’єктивні взаємини між учителем і учнем. Так, наприклад, О.Савченко, академік АПН України, дидакт початкової школи, підкреслює, що « провідним принципом організації навчальної діяльності має бути розвивальне навчання, смисл якого – у створенні найсприятливіших умов для інтенсивного розвитку тих здібностей і якостей дитини, що перебувають у стадії формування » . Цю стадію Л.Виготський назвав « зоною найближчого розвитку ».

Науковці (Г.Костюк, О.Скрипченко, Б.Друзь, О.Киричук, Н.Бібік, О.Савченко та інших) надають винятково важливого значення інтересу до пізнання в процесі шкільного навчання. Г.Костюк наголошує на тому, що « в умовах, коли навчання стає активною пізнавальною і практичною діяльністю учнів, важливого значення набувають пізнавальні інтереси, любов до знання…».

Нестандартні уроки як розвивальне проблемне та випереджаюче навчання виступає альтернативною формою організації навчання молодших школярів з метою виховання в них пізнавального інтересу. Це збагачення обох сторін навчального процесу інтелектуальними почуттями, це шанс вчителя спілкуватися з дітьми душею, це почуття краси, співпереживання, це радість пізнання, подолання труднощів та насолода від праці. Нестандартні уроки дають можливість ефективно оволодіти тим максимумом знань, який потрібен сильним дітям для розвитку, а слабким – для полегшення програмного мінімуму. Саме це і зумовило вибір теми нашого наукового дослідження: «Виховання інтересу молодших школярів до уроків рідної мови засобом нестандартних уроків ».

Об’єктом дослідження виступає процес організації навчальної діяльності молодших школярів.

Предмет – нестандартні уроки як засіб виховання інтересу молодших школярів до уроків рідної мови.

Мета дослідження: теоретично обґрунтувати та експериментально перевірити ефективність нестандартних уроків у системі навчання мови учнів початкових класів.

Ми припускаємо, що використання нестандартних уроків як активної форми навчання дозволить виховати інтерес учнів до рідної мови.

Досягнення мети і необхідність доведення гіпотези передбачає вирішення таких завдань:

проаналізувати наукову психолого-педагогічну та методичну літературу з даної теми;

теоретично обґрунтувати проблему нестандартних уроків як дієвого засобу виховання пізнавального інтересу молодших школярів до навчання;

вивчити досвід роботи вчителів-практиків;

розробити дослідно-експериментальну програму та експериментальним шляхом перевірити її ефективність.

Дослідження проводилося з опорою на наступні методи:

- теоретичні: метод теоретичного аналізу і синтезу при визначенні об’єкта, предмета, мети та завдань дослідження, висування гіпотези, узагальнення матеріалу, отриманого в результаті експерименту;

- емпіричні: аналіз наукової психолого- педагогічної та методичної літератури, відбору фактичного матеріалу, педагогічні спостереження, аналіз досвіду роботи вчителів загальноосвітніх шкіл і результатів діяльності учнів, анкетування вчителів, педагогічний експеримент та аналіз результатів експерименту.

Практичне значення роботи полягає у тому, що матеріали дослідження та його висновки можуть бути використані вчителями початкових класів в їх практичній діяльності.

Експериментальна робота проводилась у 2-А (учні) та 2-Б (учнів) класах на базі середньої загальноосвітньої школи № 103 м.Миколаїва упродовж 2006– 2007 навчального року.

Результати роботи доповідалися на методичному об’єднанні вчителів початкових класів ЗОЩ № 103 м. Миколаїва (січень 2008); на студентській науково-практичній конференції МДПУ (квітень 2008).

Аналіз психолого-педагогічної літератури з досліджуваної проблеми

Запорукою ефективності навчальної діяльності й процесу учіння молодших школярів є результативність пізнавальної діяльності, від якої залежить цілеспрямованість розумової активності, розвиток інтелектуальної рефлексії та природжених задатків учнів тощо.

Л.Артемова справедливо зазначає: « Щоб навчання було легким і бажаним, важливо пропонувати такий зміст знань, який дитина на даному етапі розвитку своєї психіки може сприйняти найбільш оптимально – зацікавлено, з найменшими труднощами ».

Виховання в учнів інтересу до вивчення будь-якого предмета – одне з важливих завдань, що стоять перед учителем. В « Українському педагогічному словнику » С.Гончаренка знаходимо таке визначення: «Інтерес – це вибіркове емоційно-пізнавальне ставлення особистості до предметів, явищ, подій навколишньої дійсності, а також до відповідних видів людської діяльності. Тут виступають в єдності об’єкт інтересу, що має захоплюючі, привабливі сторони, і суб’єкт, для якого ці сторони життєво важливі ». Науковець пропонує розрізняти:

Схема 1

Стійкість інтересу, на думку Б.Друзя, виражається в тривалості його збереження і в його інтенсивності.

Г.Щукіна виділяє такі види інтересів:

Емоційний інтерес дарує радість творчості, радість пізнання. Він міцно пов’язаний з гостротою сприймання навколишнього світу, увагою, пам’яттю, мисленням і волею.

Інтереси до самого процесу діяльності – оволодіння знаннями, до творчості і до результатів діяльності – до набуття професії, до матеріальних результатів праці. У активних особистостей ці інтереси поєднуються.

У навчанні фігурує особливий вид інтересу – інтерес до пізнання, або, як його зараз прийнято називати, пізнавальний інтерес. Його область – пізнавальна діяльність, у процесі якої відбувається оволодіння змістом навчальних предметів і необхідними засобами або уміннями й навичками, за допомогою яких учень отримує освіту.