Сторінка
2
Досліджуючи проблему виховання пізнавальних інтересів молодших школярів, Б.Друзь визначив характерні ознаки пізнавального інтересу: динамічність, поступальний рух, перехід від явища до сутності, встановлення глибоких зв’язків, оволодіння закономірностями. На його думку, інтереси різняться змістом, широтою, стійкістю, силою і дієвістю. Зміст інтересів визначається тим, на що вони спрямовані (наприклад: на читання, математику, спорт); широта визначається різнобічністю, спрямованістю на різні об’єкти при наявності основного, стрижневого інтересу; стійкість характеризується часом, протягом якого вони зберігають свою силу і впливають на поведінку людини, її життя й діяльність.
У школярів одного й того ж класу пізнавальний інтерес може мати різні рівні свого розвитку:
- елементарним рівнем пізнавального інтересу може враховуватись відкритий інтерес до нових фактів, явищ, які фігурують в інформації, що отримують учні на уроці;
- більш високим рівнем його є інтерес до пізнання істотних властивостей предметів та явищ. Цей рівень вимагає пошуку й активного оперування знаннями;
- ще більш високий рівень пізнавального інтересу складає інтерес школярів до причинно-наслідкових зв’язків, до виявлення закономірностей, до встановлення загальних принципів явищ, діючих в різних умовах. Цей рівень характеризується пошуковою творчою діяльністю, з придбанням нових і більш досконалих способів навчання.
Аналіз психологічної структури пізнавального інтересу привів психологів (С.Рубінштейн, Г.Костюк, О.Леонтьєв) до висновку, що пізнавальний інтерес це сугубо особистісне утворення, пов’язане з потребами, в якому в органічній єдності представлені усі важливі для особистості процеси: інтелектуальні, емоційні, вольові.
1. Про інтелектуальну активність можна судити за такими діями:
- питання учнів, звернені до вчителя. Як показують спеціальні дослідження (Г.Щукіна, О.Савченко та ін.), питання учнів носять різний рівень пізнавальної цінності, тому слід звертати особливу увагу лише на ті питання, які дійсно мають пізнавальний сенс, бажання учня або уточнити неясності, або відкрити перед собою перспективу пізнання даної області. Однак будь-яке самостійне питання це вже показник існуючого пізнавального інтересу;
- прагнення учнів до власної участі у діяльності, в обговоренні піднятих на уроці питань, у доповненнях, виправленнях відповідей товаришів, у бажанні відстояти свою точку зору;
- активне оперування придбаними знаннями та уміннями говорить про пізнавальний інтерес високого рівня.
- прагнення поділитися з іншими (товаришами, учителем) новою, свіжою інформацією, отриманою з різних джерел за межами навчання.
2. Емоційні прояви. Так, об’єктивними апаратурними методиками (по замірам орієнтовних реакцій у дослідженнях Ю.Кулюткіна) зафіксовано, що кульмінація емоцій у ситуаціях пошуку досягає піку у той самий момент пошуку рішення, коли складається визначене відношення до нього. Тоді ж, коли вибір зроблений і відношення визначене, емоційна напруга знижується. Ці дослідження дають ключ до вирішення багатьох питань при аналізі процесу навчання.
3. Вольові прояви, а саме:
- зосередження уваги;
- поведінка учня при виникненні ускладнень. Стійкий і достатньо глибокий інтерес знаходиться у тісному зв’язку з прагненням подолати труднощі, спробувати різні шляхи для вирішення складної задачі;
- прагнення до завершеності учбових дій. Інтерес завжди пов’язаний з поглинаючою діяльністю, з уходом у діяльність, незважаючи навіть на зовнішні подразники (наприклад, дзвоник з уроку). Лише завершивши роботу, школярі реагують на них.
В.Онищук звертає увагу на чотири якісні етапи розвитку інтересу.
Формування пізнавальних інтересів – процес тривалий. Дослідження Г.Костюка, О.Скрипченка, Б.Друзя, Г.Щукіної та інших виявили такі основні етапи процесу формування пізнавального інтересу:
- підготовка ґрунту для появи пізнавального інтересу – створення умов, які сприяють виникненню потреби в даних знаннях і відповідному виді діяльності;
створення позитивного ставлення до навчального предмета і до діяльності;
організація діяльності, за якої формується справжній пізнавальний інтерес.
Науковці зазначають, що формування позитивного ставлення до навчальної діяльності залежить від багатьох умов:
Схема 2
1). розуміння дитиною змісту і значення виучуваного;
2). наявність нового як у змісті виучуваного, так і в самому підході до його розгляду;
3). емоційна привабливість навчання;
4). наявність оптимальної системи тренувальних творчих вправ і пізнавальних завдань до відповідної «порції» програмового матеріалу;
5). зміст навчального матеріалу – ступінь добротності інформації, що визначається такими якостями, як систематизованість, відповідність інтересам даного класу, предметність, новизна;
6). самостійність у пізнавальній діяльності;
7). оцінка успіхів учнів з боку вчителя.
Видатний педагог В.Сухомлинський вважав, що навчальний процес у сучасній школі повинен розвивати всемогутню радість пізнання, а школа повинна бути справжнім « будинком радості »: « дати дітям радість праці, радість успіху в навчанні, пробудити в їхніх серцях почуття гордості, власної гідності – це перша заповідь виховання ». Щоб реалізувати цю вимогу, треба насамперед знати, який навчальний предмет найбільше приваблює учня і чому; про що хотілося б учневі довідатися на уроках, прочитати у книжках; чим любить займатися дитина у вільний час; з якого шкільного предмета їй найбільше доводилося готуватися і чому. Дослідженнями встановлено, що учнів приваблює можливість набувати знання в процесі активної пізнавальної діяльності.
С. Логачевська теж відмічає, що молодші школярі вчаться з інтересом тоді, коли їм цікаво і, найголовніше, коли навчальні дії стають для них особистісно значущими, тобто коли ними рухає пізнавальна потреба – знати, міркувати. « На уроці цікаво, коли знаєш, розумієш і працюєш. А якщо не працюєш і не розумієш, сидиш і мовчиш, - нудно », - така характерна відповідь більшості опитаних учнів. Тому слід так організувати навчальний процес, створити таку атмосферу на уроці, щоб кожний відчував, що його праця – то частка загальної роботи.
На вихованні дитячих інтересів позначаються:
Глибоке знання вчителем свого предмета і любов до нього, прагнення до постійного вдосконалення педагогічної майстерності.
Висока ефективність кожного уроку, раціональна його будова, використання наочних посібників.
Цілеспрямованість уроків, уміння вчителя зосередити увагу на головному, основному. Залучення всіх учнів до роботи шляхом створення проблемно-пошукових ситуацій, дослідницького підходу до засвоюваного матеріалу.
Практична спрямованість викладання з урахуванням особистого досвіду учнів.
Індивідуалізація підходу до дітей і диференціація вимог до них.
Піклування вчителя про успіхи кожного учня. Створення моделі педагогічної структури особистості.
Роботу з виховання пізнавальних інтересів на уроках доцільно будувати у такій послідовності: « цікаво » « знаю » « вмію ».