Сторінка
3

Організація науково-дослідницької роботи учнів у школах нового типу

У дослідженнях К. Абульханової-Славської зроблено важливий висновок про роль самореалізації в суспільстві. Особистість у процесі самореалізації вступає в стосунки присвоєння - віддачі, які носять пошуковий характер. Пошуковість присвоєння обумовлена змістом самореалізації, активністю у виборі засобів самореалізації. Особистість, самореалізуючись, самоздійснюючись, не просто функціонує в суспільстві, а вкладає себе в його цінності, суспільне виробництво. Чим ширші можливості, що надаються особистості суспільством у пошуку адекватних засобів свого самоздійснення, тим вагоміша віддача, що отримує суспільство в результаті становлення ще однієї особистості. Безумовно, підкреслимо ми, в цьому правилі можливі винятки, які лише підтверджують наявність цього правила.

Значний вклад у теорію самореалізації взагалі і старшокласників юнаків зокрема внесли роботи Л.І. Рувинського, А.Т. Ковальова, А.І. Кочетова, Л. Лозової, Л.І. Арістової, Ю.М. Орлова.

Незважаючи на помітний вплив на концепції самовиховання і самореалізації підлітків Л.І. Рувинського і А.Т. Ковальова ідей і принципів авторитарної педагогіки, ці автори навіть в жорстких умовах тоталітаризму та ізоляції від світового досвіду гуманістичної педагогіки і психології зуміли внести положення в ту широку картину людської самореалізації, яка створюється сьогодні педагогами всього світу.

Для сьогоднішньої ситуації характерне ослаблення інтересів старшокласників до діяльності політичних, суспільних організацій, включаючи неформальні молодіжні об’єднання. Позанавчальні інтереси, захоплення старшокласників пов'язані передусім із заняттями в гуртках, секціях, у тому числі спортивних, відзначаються високим рівнем інтересу до моди, сучасної музики, сексу, бізнесу, підприємництва. Світ цінностей старшокласників шкіл нового типу зосереджений в основному на цінностях, що мають індивідуальне значення.

Поки що нечисельні дослідження деяких аспектів самореалізації особистості старшокласників у позашкільних науково-дослідницьких і громадських об'єднаннях доводять доцільність і високу ефективність останніх, розкривають основні принципи і педагогічні умови їх діяльності.

Згідно визначення ЮНЕСКО, засвоєння і відтворення соціального досвіду (що й складає основу виховання особистості) відбувається трьома способами: формальним, неформальним, позаформальним. Так експерти цієї міжнародної гуманітарної організації представили нам уявлення про організоване офіційне (формальне) виховання, стихійний вплив на особистість (неформальний), що відбувається у різних підліткових і юнацьких групах, компаніях, стихійних об'єднаннях, а також ввели у виховне поле нове поняття - позаформальне (рос. - внеформальное) об'єднання. Останнє несе на собі ознаки і формального (клас, піонерський загін), і неформального (товариська компанія, стихійні об'єднання "фанів", дворова команда), але за своєю соціальною сутністю відображає нові специфічні якості " .позаформальне засвоєння соціального досвіду - це пов’язане з певною соціальною групою, середовищем трактування виховних цілей у рамках, дозволених суспільством (наприклад, політичні, релігійні, екологічні організації). Оскільки раніше ні соціальне середовище, ні тим більше група не мали можливостей "трактувати" державні ідеї виховання, то ясно, чому сьогодні позаформальний напрямок виховання для нас явище, загалом, нове". По суті вперше у психолого-педагогічній теорії і практиці автор названої праці обґрунтовує:

а)сутність і специфіку позаформальних об'єднань ;

б)їх потужний виховний потенціал, спричинений новою соціальною роллю кожного учасника, культурним і науковим базисом діяльності;

в)нові психолого-педагогічні умови діяльності, що сприяють швидкій позитивній соціалізації дитини. )

Продуктивними при цьому нам вбачаються такі ідеї і технологічні знахідки різновікового об'єднання (РВО)

- постійна взаємодія різного соціального досвіду, позитивних взірців неісторичного, а саме сучасного, що є поряд з дітьми;

реальне самоврядування з повноцінними лідерами, які не поділені на формальних і неформальних і спроможні організувати спільну діяльність і спрямувати її згідно з суспільно корисними цілями і завданнями ;

- "природній вибір" найбільш прийнятних для дітей перспектив життя і діяльності; цей вибір визначається добровільністю участі дітей у житті РВО (якщо практикувати те, що їх не приваблює, різновікове об'єднання просто ;розпадеться) ;

- романтизм та пов'язані з ним ігрові форми діяльності у сполученні з науковими спостереженнями і дослідами, оволодіння навичками виживання в екстремальних умовах, самообслуговування, створенням власного фольклору і літопису ;

- основна умова діяльності - творчість і в зв'язку з цим розвиток мотивації до творчої справи, творчих здібностей і вмінь, система заохочень і стимуляції творчого прогресу особистості ;

- кожному віку надається можливість використати свій потенціал, ніякого усереднення стосовно діяльності активності у РВО не відбувається;

- добровільність участі у РВО діалектично сполучається з високим ступенем самостійності, вирішення проблем тільки силами РВО, без підключення зовнішніх сил ;

- лідери дитячого різновікового об'єднання мають свої особливості вияву як правило лідерів багато, вони виступають у своїй ролі в залежності від змісту діяльності;

- лідери в РВО завжди мають більш престижний в очах групи соціальний досвід і володіють розвиненими вміннями соціальної адаптації, усі лідери в РВО співробітничають і практично на цій основі не конфліктують;

- позаформальні РВО формуються певними соціальними групами суспільства з метою виховання дітей у напрямках, що задаються цими групами, ці об'єднання, як правило, згуртовують найбільш соціально налаштованих дітей

кожне позаформальне дитяче об'єднання і всі об’єднання разом повинні гарантувати права дитини.

Сучасна школа завдяки спільним зусиллям учених і педагогів-новаторів піднялася до розуміння необхідності науково-дослідної, експериментальної діяльності як елемента практичної діяльності педагога. «Якщо ви хочете, - писав В.Сухомлинський, - щоб педагогічна праця давала вчителям радість, щоб повсякденне проведення уроків не перетворювалося на нудну, одноманітну повинність, введіть кожного вчителя на щасливу стежку дослідника

Ідея розвитку науки в школі не нова. Ще німецький педагог А. Дістервег наголошував на неприпустимості відриву педагогічної діяльності від науки. Без прагнення до наукової роботи, писав він, учитель потрапляє до трьох педагогічних демонів: механістичності. рутинності, банальності; він дерев'яніє, кам'янів, опускається, а навчання перетворюється на натаскування й дресирування

І навпаки, участь учителя в розвитку педагогічної науки дає йому, натхнення, робить цю науку його власністю, допомагає не відставати від її розвитку, приносить радість і задоволення, отже, виступає не тільки як споживач науки, а й як її виробник.

Однак будь-яке нововведення має спиратися на глибокі теоретико-методологічні й методичні знання. Часто експеримент проводять педагоги, які не володіють спеціальними правилами, принципами, методиками, не можуть визначити мету експерименту, його етапів, предмета й об’єкту досліджень моделі нових методик функцій учасників, спрогнозувати очікувані результати тощо.