Сторінка
10
Перша група включає програмовані завдання на впізнавання, розрізнювання, класифікування і впорядковування. Завдання перших трьох типів передбачають вибір з можливих двох і більше варіантів їх розв’язків, у тому числі помилкових, одного чи кількох правильних. У завданнях на впорядковування вимагається розмістити в певній послідовності операції побудови зображень.
Відмінною особливістю завдань на впізнавання є наявність у програмованій відповіді тільки одного правильного розв’язку.
У завданнях на класифікування передбачають вибір з програмованих відповідей, об’єднаних одним узагальнюючим поняттям.
Міра складності завдань на впорядковування визначається кількістю операцій, переходів, прийомів, які потрібно розмістити в певній послідовності. Виконання завдань цього типу спрощується в разі використання малюнків, схем.
У завданнях другої групи (другого рівня складності) такої підказки немає. Вони передбачають часткове або повне відтворення школярами засвоєних раніше теоретичних відомостей чи їх застосування в стандартних ситуаціях. До цієї групи належать:
– завдання-підстановки, в яких навмисно пропущено слово, фраза, інший істотний елемент тексту;
– конструкційні завдання, виконання яких пов’язане із самостійним відтворенням учнями техніко-технологічних відомостей чи з графічним доробленням рисунка;
– типові завдання, в яких одержані знання застосовуються у стандартних ситуаціях.
До третьої групи входять нетипові завдання, які вимагають евристичних, нестандартних дій. Прикладом цього може бути доповнення схеми механізму певними пристроями, що дають змогу розширити його функції тощо.
Четверту групу складають завдання-проблеми, які передбачають залучення учнів до конструкторсько-технологічної, раціоналізаторської і винахідницької діяльності з метою створення у відомій їм галузі техніки нових конструкцій, знаходження оригінальних (нетипових) технологічних рішень, способів роботи. Завдання четвертого, найвищого рівня складності охоплюють конструювання і розробку креслень (ескізів, технічних рисунків, виглядів тощо) різноманітних пристроїв, інструментів, предметів широкого вжитку.
Завдання IV рівня підвищеної складності вимагають завершеності творчих дій. Досвід переконує, що учнів, здатних виконати подібні завдання самостійно, надто мало. Щоб зробити завдання доступним, охопити конструкторською діяльністю більшу кількість дітей, доцільно використовувати підказки, видаючи їх учням в індивідуальному порядку на спеціальних картках.
Для виконання завдань, як правило, достатньо двох підказок. Вони повинні мати чітке призначення, видаватися школяреві у певній послідовності і не знижувати принципового рівня складності завдання. У першій підказці міститься додаткова інформація про вимоги до об’єкта, що конструюється. Це допоможе звузити діапазон творчого пошуку і скерувати уяву учня в потрібне русло.
Якщо школяр не зміг виконати завдання за допомогою першої підказки, пропонується друга.
Хід думок школяра при розробці креслення конструкції відображається на листках паперу в клітинку, що здаються вчителеві разом з кінцевим виглядом виробу на ескізі чи технічному малюнку. Останні виконуються на окремому аркушеві з дотримуванням основних графічних вимог. Учитель оцінює запропоновану учнем конструкцію, порівнюючи її із заздалегідь підготовленим у вигляді ескізу чи технічного малюнка, зразком. За підсумками роботи виставляються дві оцінки. Перша (основна) за конструювання виробу (10-12 балів виставляють за успішне виконання завдання без підказок або з використанням тільки першої картки-підказки, 7-9 балів – обох карток-підказок.) Друга (додаткова) оцінка виводиться за якість графічного оформлення роботи і не повинна бути нижче 4-6 балів. Якщо за конструювання учень заслуговує 4-6 балів чи 1-3 бали, а за графічне оформлення – 1-2 бали, вважається, що завдання підвищеної складності для нього поки що недоступні.
Оптимальний варіант складання вчителем завдань підвищеної складності – використання описаних у літературі оригінальних конструкцій, їх графічних зображень. Останні виступають у вигляді зразків оформлення виконаної роботи. Не рекомендується використовувати для цього посібник для учнів, оскільки малюнки (ескізи, креслення) з них школярі можуть просто скопіювати. При складанні і доборі завдань підвищеної складності вчителеві слід домагатися, аби сконструйовані об’єкти можна було використати у вигляді об’єктів праці.
Організація стимулюючого контролю за успішністю учнів
Важливим компонентом навчально-пізнавальної діяльності є її контроль. На особливу увагу заслуговує використання стимулюючого контролю, який дає можливість не тільки оцінити рівень знань учнів, а й сприяє формуванню бажання вчитися. Очевидно, це стає можливим у тому випадку, коли вчитель у процесі перевірки не обмежується констатацією помилок, а допомагає позбутися їх.
Для окремих учнів характерна втрата віри в своїх силах. Нерідко, вони самі заявляють, що у них нічого не вийде, що вони не здібні. Такі учні часто байдужі до зауважень вчителів, до оцінок, почувають себе неповноцінними, стають пасивними. У такому випадку дуже важливо мобілізувати здібності учня, зміцнити його віру у власні сили. Для цього створюють таку педагогічну ситуацію, в якій він міг би в чому-небудь проявити себе, сам міг переконатись у тому, що він на щось здатний. Досвідчені вчителі так намагаються організувати процес навчання таких учнів, щоб у них виходило, щоб товариші помітили їх перші успіхи. Упевнившись у своїх успіхах, помітивши інтерес до себе і відчувши повагу товаришів, в учня пробуджується почуття гідності, він починає інакше дивитись на себе, у нього змінюється віра в свої сили, проявляється бажання поводитись інакше, стати іншим, кращим.
Крім того, вчитель дає учням загальну характеристику виконаної роботи. При цьому в учнів створюється чітке уявлення про зміст наступної роботи: чи є вона складнішою, відповідальнішою.
Унаслідок цього учні бачать перспективу. Це мобілізує їх, породжує бажання правильно організовувати свою роботу, досягти високоякісного виконання графічного завдання. Схвалення навчальних успіхів учня веде до розвитку в нього позитивних мотивів навчання.
З педагогічної точки зору цінними є мотиви інтелектуального спонукання: бажання і прагнення знайти відповідь на запитання, розв’язати те чи інше завдання та одержати задоволення від самого процесу праці і його результат. Цікава діяльність захоплює учня, у ній він забуває свої погані потяги, в нього народжуються хороші прагнення, проявляються позитивні якості.
Досвід показує, що не всяке заохочення активізує процес виконання учнів. Воно має виховну силу тільки при дотриманні певних умов. Передусім важливо своєчасно помітити появу позитивних зрушень в особистості учня в його ставленні до навчання, до праці. Часто буває корисним похвалити учня, коли він ще не досяг серйозних успіхів у поведінці, але проявляє прагнення до цього. Якщо відзначити хоч би невеликі зміни на краще, невелику перемогу учня над собою, то похвала розбудить в нього енергію, буде стимулювати його на повторення тої позитивної діяльності і вчинків, за які його похвалили, породить бажання продовжувати діяти таким же чином. В цілому, слід керуватися тим, що заохочення повинно бути заслуженим. При цьому враховуються не тільки результати діяльності, а й в основному те, наскільки учень сумлінно її виконав, скільки він вклав у неї праці, тобто ступінь його зусиль.