Сторінка
4

Впровадження соціально-педагогічної програми профілактики суїцидальної поведінки серед підлітків загальноосвітньої школи

А. Парфьонова розглядає типологічні особливості суїцидальних пацієнтів. Вона викриває міф про те, що ті, хто відкрито говорять про самогубство, рідко його здійснюють, так як більшість людей, що здійснюють суїцидальні спроби, тривалий час обмірковують свої наміри. Говориться, що особам, які збираються покінчити з собою, потрібна психологічна допомога. "Мета психологічної допомоги - вирішення проблем суїцидента, що обумовлюють суїцидальність". Якщо це інтерпретувати з соціологічної точки зору, то виходить, що в суспільстві повинні існувати особливі механізми, які мали б запобігти деякій кількості суїцидів. Прикладом можна вважати "Телефон довіри".

В. Розанов пише, що схильність до самогубства складається з трьох параметрів виміру: соціум (приділяючи особливу увагу мікросоціуму), індивідуум і особистість (особливо психічні характеристики, схильності), біологічні схильності (психофізичні дані, темперамент). Також велика увага приділяється можливості генетичної обумовленості суїцидальної поведінки. Йдеться про те, що сукупність несприятливих генів може викликати схильність до самогубства, проте дане припущення на сьогоднішній день не має під собою переконливої дослідної бази. Загальним для російських вчених буде те, що вони проводять дослідження, класифікують причини та основні особливості самогубств, проте в результаті немає повної картини, ми можемо аналізувати окремі дослідження, не зведені в систему.

Відбувається відмова від деяких положень, висунутих ще Е. Дюркгеймом і П. Сорокіним, наприклад, заперечується можливість альтруїстичного самогубства, так як не всі вчені визнають ці факти самогубствами. Також ставиться питання про можливість генетичної обумовленості схильності до самогубства, знаходяться приклади того, що сільське населення більш схильне до скоєння суїцидальних актів, ніж міське і т.д.

На сьогоднішній день вчені не можуть визначити основну причину самогубств, ми можемо тільки говорити про сукупності певних факторів та їх сприйняття індивідом.

Навіть в концепціях психологічного толку стали розглядатися соціальні аспекти самогубств, дане явище не можна розглядати суто з медичної чи психологічної точки зору, так як людина це істота одночасно і біологічне і соціальне і, відповідно, на його дії впливають соціальні, економічні, культурні та інші чинники.

У зарубіжних і російських вчених збігаються результати досліджень і висновки стосуються взаємозв'язку статі та віку зі зміною кількості самогубств. У дослідженнях зарубіжних авторів і в працях вітчизняних вчених йдеться про те, що серед чоловіків смертність від самогубства вище ніж серед жінок. Однак це досягається різними способами.

Як вітчизняні, так і зарубіжні вчені не ставлять перед собою завдання побудови моделей суїцидальної поведінки. Проводяться одиночні дослідження, спрямовані на одержання емпіричних даних про самогубства. На підставі емпіричних даних робляться висновки по кожному конкретному показнику, що впливає на зміну кількості самогубств. Різниця тільки в спрямованості вивчення і застосування результатів.

В Україні суїцид вивчали такі вчені: А. Бачеріков, Н. Бровина, Е. Матузок, М. Снурніков, Є. Харіна, В. Кузьмінов, А. Хімчан, Т. Гуржій, П. Петрюк, М. Суслов, М. Попова, Л. Ситенко, Л. Доценко, Л. Горбунов, А. Кісь. Ними розглядалися спроби суїциду, вчинені психічно хворими людьми.

Пррфесор Г. Пилягіна розглядає самогубства з точки зору аутоагресивної поведінки. Вона виділяє наступні типові форми аутоагресивної поведінки. Суїцидальна поведінка - власне аутоагресивна поведінка виражається у вигляді ретельного планування та підготовки аутоагресивних дій; вибору завідомо летальних способів їх здійснення; тривалому неаффектірованном пресуїцидального періоді. Парасуїцидальна поведінка: це форма аутоагресивної поведінки, яка зустрічається найчастіше, здійснюється переважно у вигляді суїцидальних спроб. Псевдосуїцидальна поведінка: до нього ставляться демонстративно-шантажні форми аутоагресивної поведінки. Характерні демонстративно-шантажні способи реалізації аутоагресивної поведінки з вибором завідомо вибір способів їх здійснення. А суїцидальна форма аутоагресивної поведінки: ця форма зустрічається виключно при психотичних розладах під впливом хворобливих переживань. Характерна імпульсивна реалізація аутоагресивних дій з вибором жорстоких життєво небезпечних способів їх здійснення; імовірність летального результату дуже висока; смерть у таких випадках кваліфікується як нещасний випадок.

Зрозуміло, настільки широкий підхід до проблеми, спроби розглянути самогубство з самих різних точок зору найбезпосереднішим чином готували грунт для подальшого становлення суїцидології як самостійної науки. Досліджувалися причини самогубств, їх статистика, вплив самих різних соціальних, демографічних, економічних, політичних та інших факторів. Є навіть окремі дослідження, присвячені листам самовбивць.

Багато сучасних авторів підкреслюють, що суїцидологія - наука молода, що вона розвивається. У всьому світі інтерес до цієї проблеми не згасає. Щорічно випускаються спеціальні суїцидологічні журнали, проходять міжнародні симпозіуми, створена міжнародна асоціація з попередження самогубств.

Оскільки суїцидологія - наука, що активно розвивається, поки ще важко визначити її межі. Якщо в буденному житті під словом "самогубство" розуміється свідоме припинення життя за допомогою дій, спрямованих на створення умов, не сумісних з нею, то дати строго наукове визначення самогубства, як це часто буває, значно складніше.

Сьогодні очевидно, що самогубство - проблема міждисциплінарна і повинна вивчатися фахівцями самого різного профілю. Лікарі, філософи, юристи, соціологи, психологи, соціальні педагоги вивчають цю проблему специфічними методами своїх наук, розширюючи наші знання з окремих її аспектів. Безсумнівно, що синтез наукових результатів, їх комплексне осмислення дозволить з часом вийти кожній з наук на новий виток свого розвитку, а всім разом просунутися вперед у вивченні людини. Проблему самогубства не обходять своєю увагою також релігія і мистецтво.

У медицині самогубство вивчається головним чином в рамках психіатрії (частиною якої і є суїцидологія), медичної психології та судової медицини. Психіатрію, власне, цікавить кілька питань: чи є самогубство результатом психічного розладу або воно можливе у абсолютно здорової в психічному відношенні людини, чи підлягають відповідно до цього особи, що намагаються покінчити життя самогубством, якомусь лікуванню і які повинні бути методи і форми профілактики самогубств? Думки, що самогубство є результатом психічного захворювання, тривалий час дотримувалися прихильники психопатологічної концепції, яка однозначно розглядала самогубство як вираження і результат психічного захворювання.

Ж. Ескироль однозначно вважав, що тільки в стані безумства людина здатна покінчити з собою і все самогубці - душевнохворі. Надалі за допомогою статистичних методів було встановлено, що тільки двадцять п'ять - тридцять відсотків самовбивць страждали на яке-небудь психічне захворювання. Відомий російський суїцидолог Г. Гордон, автор передмови до монографії Дюркгейма "Самогубство", абсолютно недвозначно писав: "Ми допускаємо, таким чином, що при відомих умовах кожен з нас може стати самогубцем незалежно від стану свого здоров'я, розумових здібностей, навколишніх умов життя і т.д. До реакцій у формі самогубства здатні не тільки хворі й болючі, але і здорові душі, абсолютно нормальні за своїми якостями і емоціями". Видатні російські психіатри С. Корсаков, І. Сікорський, Н. Баженов, С. Суханов, В. Чиж, Ф. Рибаков та інші в своїх роботах також заперечували абсолютну тотожність самогубства і душевного захворювання.