Сторінка
4

Національна ідея, нація, націоналізм

А саме: Мезин – стоянка 20-тисячолітньої давності, площею 1200 м2, стоянка, на якій знайдено залишки п’яти жител та п’яти господарсько-побутових комплексів. Вони засвідчують: будинки на стоянці споруджувалися з дерева, кісток та шкур тварин. Увінчували й прикрашали будівлю роги північного оленя та бивні мамонта, а на стрісі розміщувався череп вовка – тотем насельників. Навколо будинку нараховано майже 8тис. фрагментів кременя, а загальна кількість їх сягає 113 тисяч. Окремо містилося приміщення, яке слугувало, очевидно, ритуальною залою. Скрізь були знайдені предмети, розписані червоною охрою, своєрідні ударно-шумові інструменти для ритмічної музики (у тому числі – типу кастаньєт), ромбічні фігурки, зокрема жінок; прикраси, підвіски з морських молюсків, жіночі «громади» – господині та берегині дому, – і все було прикрашене орнаментами, визнаними хрестоматійними для людини-кроманьйонця. Тут панували свої Буття і Віра.

Не дивно, що розкопки біля села Шеставиці засвідчили як продовження традицій, так і модернізацію життя епохи становлення давньоруської народності і держави. Найперше, те що залежні від Києва сіверяни повністю відбивали суспільну ситуацію внутрішнього життя, але водночас – і найширших міжнародних зв’язків: на їхніх землях перебували представники не лише слов’янських, а й балтських та фінно-угрських племен, а з ІХ століття помітною силою стають скандинави. Саме вони відстоюють інтереси імперії Рюриковичів, а тому ведуть зносини з країнами арабського Сходу та з Візантією, з Хазарським каганатом та країнами Європи. Шлях із Варяг у Греки стимулює інтеграційні процеси. З Чернігова простягаються шляхи через Десну й Дніпро до Волги й Оки, Дону, Прип’яті, Німана. Заселена територія ще в VІІ – ІV тис. до н.е. стає однією з міжнародних артерій не лише торгово-економічних зв’язків, а й культурно-релігійних. Скандинави мають свої традиції, писемність на основі рунічного алфавіту, сильну військово-управлінську еліту. Є підстави вважати, що їм було відоме християнство, однак вони жили за своїми віруваннями.

І все ж уже «в третьому-четвертому поколіннях вони (скандинави) практично нівелюються: північний елемент повністю розчинився у слов’янському середовищі» (Чернігівщина – incognito). Наші прапредки були не підлеглою масою, а суспільством високої самосвідомості, віри та волі. Взаємодіючи із світом, вони залишалися собою, бо мали свою державну організацію, мову, релігійну систему.

У ІХ ст. візантійсько-скандинавський прес накотився й на пра-Україну. І це мало далекосяжні наслідки – позитивні, і вкрай негативні. Найперше – в системах «держава й релігія», «народ і влада та інтелігенція». Позитивним було те, що Київська держава із занепадом першорядної ролі шляху із Варяг у Греки не зменшила своєї присутності у міжнародному світі, а ще розширила її, у тому числі й на церковному та династичному рівнях. Негативне найбільше виявилося у послабленні власної релігійно-ідеологічної енергії, що спровокувало відчутне послаблення й загальнодержавної етнополітичної ідеї. Мається на увазі, що до того часу різні племена мали часом навіть чималі відмінності у способі життя (осідло-хліборобського і номадно-кочового), а разом з тим у сімейних та родових, виробничо-власницьких відносинах, в обрядах і віруваннях, у правових нормах, у мовній практиці.

Язичництво і держава сприяли інтенсифікації їхнього зближення. Сформувалася суспільно-народна ідентичність, важлива як для внутрішнього, так і для міжнародного спілкування та розвитку. Християнство ж сприяло або розколу клітин державного організму, або солідаризації на значно відмінній ідеологічній основі.

Іудейські Каїн і Авель стали братами-ворогами через ставлення бога до їхніх жертвоприношень: дари землероба були відхилені, а скотаря – прийняті. Каїн підняв брата на вила, вважаючи волю бога несправедливою, – і немилосердний, не схильний до правдошукацтва бог-самодержець прирік Каїна на довічні муки, а тим самим – на жорстоке безсмертя. «Життя – рай» і «життя – пекло» втратили первісні смислові характеристики.

На етапі поширення христової етики попередній поділ не втратив своєї актуальності в Київській державі, оскільки в ній були роди як землеробські, так і номадні, а боротьба між ними не припинялася впродовж століть. А це суттєво впливало на характер розв’язання проблеми родо-державної цілісності: поляни й, до прикладу, половці, як і ріднилися династично, так і безкінечно ворогували. Прийняття християнства загострило напругу та протистояння найперше – на вищих щаблях суспільної ієрархії, де, зрозуміло, головним чином формувалися ідеологічні засади.

Спочатку окреслилося протистояння на рівні гілок влади: світської і церковної. Причина зрозуміла: світська влада відстоювала пріоритети та інтереси своєї – Київської держави, а церковна – Візантійської імперії. Остання пробувала підпорядкувати своїй владі навіть великих князів та боярство. Київські державці стояли на ґрунті вітчизняних прерогатив та стратегічних планів. Тому невипадково, що Ярослав Мудрий власною волею, без погодження з Константинополем, встановив День Держави і День мови та призначив (уперше в історії!) митрополитом свого, київського Іларіона, а той створив «Слово про закон і благодать» з позицій не канонічно-юдейських чи візантійських, а з новочасних – києворуських. У світлі його філософії релігія (віра і церква), як і всі громадяни, найперше, мали керуватися інтересами своєї держави й сповідувати свій, а не чужий канон. Аналогічну позицію відстоював і другий митрополит з руських – Клим Смолятич. Закономірно, що за них церква сприяла консолідації суспільства та піднесенню могутності держави, утвердженню кредо Ярослава Мудрого: спочатку закон, а потім – на його основі! – благодать. Що означає: фундамент – право і воля всього народу, а в руслі цього, як похідне, – віра окремих громадян чи верств суспільства.