Сторінка
10

Національна ідея, нація, націоналізм

Так від розуміння категорії «характер індивіда» (а він, як вважав Арістотель, виявляється в спрямуванні волі особи та в засобах досягнення мети), зафіксованого грецькими філософами, і від розуміння категорії «образ племені», зафіксованого нашою літописною історіософією, європейська наука приходить до усвідомлення категорії «характер народу»як реального суспільно-природного явища. При цьому неважко помітити, що й Монтеск'є характер, сформований географічним середовищем, не обмежує лише біологічно-фізичними якостями: вони в нього є першопричиною морально-етичних, духовних сутностей.

То було наслідком тривалої наукової еволюції. Логічно, що й англієць Д.Юм не тільки фіксує роль географічного детермінізму, а й продовжує дослідження лінії зв'язків географічних чинників із соціально-духовними, зауважуючи, що люди певної частки землі все послідовніше вступають у контакти між собою, і це породжує стійкий феномен спільності. А це закономірно веде до формування сімейно-родової, племінної, народної ідентичності, зрештою – до кристалізації політичної організації, яка займається не лише побутом, виробництвом, а й обороною, управлінням, торгівлею, освітою, вихованням, конфесіями, культурою, а отже веде до формування спільноти нової якості – етнічної чи національної держави.

Новим кроком на цьому шляху стали погляди французького філософа Гельвеція: він не відкидав ролі географічного чинника, але доводив, що природне середовище не слід абсолютизувати, бо за однакових природних умов існують народи (суспільні популяції) з різними соціальними й духовними рівнями. Філософія, соціологія, політологія, спираючись на дані історії, антропології, демографії, етнопсихології твердять: поряд з географічним величезну, а то й вирішальну роль у формуванні етносів-націй відіграють такі чинники, як геополітичний, етнокультурний, релігійний, ідеологічний, економічний і особливо – мова.

На доказ наведемо деякі твердження різних учених. Люди, наголошував великий німецький гуманіст Йоган Готфрід Гердер, – це слухняна глина в руках клімату (природного середовища загалом). «Однак пальці (природи – П.К.) створюють дуже різноманітні форми, а протидіючі закони настільки багатоманітні, що, можливо, лише геній людський може скласти формулу рівнодії усіх тих сил». Не лише природа впливає на людей (етноси), зауважує Гердер, а й люди на природу. На цій підставі, німецький мислитель розвиває концепції ліберального націоналізму (рісоджименто), згідно з якою нації – це природно-історичні феномени, які повинні мати рівні умови розвитку, а серед вирішальних чинників їхнього розквіту є як природа, так і характер, мова, дух нації, що набувають бажаної суверенності та повноти завдяки міжнаціональним контактам.

І. Кант вважав, що не тільки в природі можна шукати розгадку сутності й таємниці національного характеру. На його думку, факти, коли цілі народи переселялися на нові місця (з іншими кліматичними умовами) і зберігали себе, свідчать, що національний характер відзначається незмінністю, а народи можуть адаптуватися з природою.

Гегель дотримувався думки, що національний характер незмінний як і клімат. «Незмінність клімату, – писав він, – уся сукупність властивостей і особливостей країни, в якій та або інша нація має постійне місцезнаходження, сприяє незмінності її характеру». І хоча його увага була прикута переважно до категорії «всесвітньо-історичний народ», Гегель особливої ваги надає такому феномену, як «дух народу», і це змушує його визнати: ґрунтом і національного (як частини), і світового духу (як цілого) є природа, хоча вона й визначає це лише кількісно.

Так само і Д.Юм у праці «Про національні характери» вважав, що їх породжують чинники як фізичні, так і моральні. При цьому «до моральних чинників, – писав він, – я відношу всі обставини, спроможні впливати на розум як мотиви або основи і які роблять повний комплекс звичаїв прийнятним для нас. До таких належать форми правління, соціальні перевороти, багатство або злидні . становище нації, співвідносне з сусідами . Під фізичними причинами я розумію ті якості повітря і клімату, які, очевидно, постійно й непомітно впливають на характер». Не менш важливо те, що Юм зафіксував елемент руху, якісних змін характеру, зауваживши: «мораль народу дуже суттєво змінюється з плином часу або через величезні зміни в системі його правління, або через змішання з іншими народами .».

Теоретична думка Європи була одностайною: «кожен народ має свій особливий спосіб бачити й відчувати, який формує його характер, і у всіх народів цей характер змінюється або раптово, або поступово, в залежності від раптових або непомітних змін, що відбуваються у формі їх правління та, отже, в суспільному вихованні».

Той «дух народу» існує в масштабах сім'ї, роду, племені, а коли стає політично-духовною системою – набирає характеру загального, національного. І коли в одних випадках він набуває реального буття завдяки існуванню держави, то в інших сам стає могутньою енергією творення держави. За концепцією поборників марксизму-ленінізму, що фактично відкидали національну проблему, нації формуються лише за капіталізму й зникнуть разом з ним. «Хибність цього погляду, – зазначає В.Лісовий, полягає в тому, що процес націєстановлення, скажімо, в Європі розпочався ще до появи капіталізму». Є ще одна догма, яка міцно тримається до нашого часу: що націоналізм – це тільки зло, інструмент політики сепаратистів, та що в «націоналізмі й космополітизмі зміщуються поняття соціальних інтересів і духовних цінностей. Пріоритет прав людини над державними, національними, класовими інтересами (отже: над правами . інших людей, суспільства! – П.К) – непорушна вимога будь-якого розвитку того суспільства і тому наче « .націоналізм прагне нейтралізувати загальнолюдські цінності».