Сторінка
1

Мова і термінологічна сфера стандартів

Людина, нація, держава свободу думки і дії реалізовували у певних мовних формах. Мова була не лише засобом передачі інформації, проявом етнічної самобутності, але й фактором духовного та інтелектуального розвитку. Свого часу Гумбольдт зазначав, що мова є внутрішньою духовною силою народу. Мова розглядалася М.Грушевським як культурно-національна сила.

Нині українське суспільство має не лише виробити нову парадигму у ставленні до мовної політики, але й зуміти зреалізувати її на практиці. Для цього слід створювати й використовувати всі необхідні правові, політичні, педагогічні, соціальні, історично-культурні передумови. Передусім це стосується державної української мови, що є основою національної ідеї, оскільки вибудовується на політичній і мовній єдності. Тому стратегічним завданням для України, яка тривалий час була позбавлена власної державності, є знання і вживання державної мови у всіх сферах, причому як представниками української, так і неукраїнської національності. Здавалося б, що ця справа має добрі перспективи, оскільки, у порівнянні з іншими країнами, у нас створені чи не найкращі можливості для збереження та розвитку культурно-мовної традиції національних меншин. Проте, спадщина минулого, недосконала політика щодо утвердження належного статусу державної мови на нинішньому етапі створюють атмосферу, коли в ряді регіонів України демонстративно-почесним є незнання і невживання української. Часто поза межами уваги залишається конституційна вимога. За таких умов ігнорується і рішення Конституційного Суду від грудня 1999 р. щодо захисту української мови. Проблема мови залишається однією з найбільш значимих.

Сюди входить питання освіти і церкви, науково-технічної термінології і державного управління, засобів масової інформації і видавничої справи. Сучасне громадянське суспільство має розглядати її у двох вимірах – українська мова як самостійна система у слов'янській групі мов зі своєю історією, самобутньою культурою і впливами та роль української мови у формуванні національної мовної свідомості, що об'єднує і консолідує націю в суспільно-політичному, науково-культурному, історично-духовному житті. Негативним є явище, коли в етнополітиці і надалі пропонуватиметься тенденція – для національних меншин впроваджуватиметься модель російської і рідної мови, а українська відсуватиметься на задній план.

Часто у теле-, відео, видавничій, диско-розважальній справах, у сфері обслуговування державній мови відводиться роль мови національної меншини. Применшена її роль і на високих щаблях ієрархічної драбини бізнесу, політики, науки, культури, управління, спорту. Значна частина сучасної освіти прямо та опосередковано намагається законсервувати нинішню ситуацію, посилюючи вплив російськомовного фактора на психологію і ментальність громадян. З огляду на політичну, соціальну, духовну спрямованість суспільства, такі підходи є згубними для України. Кожен має усвідомлювати, що дух і культура народу живуть доти, поки жива національна мова, а мова існує, допоки є джерела мовлення, поки від покоління до покоління вона передається і оберігається як неодмінна умова національного і державного життя.

Суспільство, влада, інтелігенція, політики мають брати за основу розуміння, що обмеження сфери використання української мови як національної і державної – це спосіб знекровлення духовних та інтелектуальних сил нації. Ю.Шевельов писав, що в Україні завжди була небезпека, що двомовність переросте в неукраїнську одномовність. Слід зважити, що історично складалося так: рідна мова для українців була і джерелом патріотичних почуттів, і об'єднувальною ідеєю, і символом боротьби за незалежність. На зорі визвольних змагань українців за свободу С.Єфремов зазначав, що рідна мова – єдиний скарб їх державної ваги, пам'ятка минулого і надія на прийдешні часи.

Говорять, щоб рана загоїлася, її не слід часто турбувати. Можливо. Але ми змушені час від часу повертати свої думки, помисли, надії в історію, щоб отримати не лише орієнтири, але й віру в свою правоту, енергію для творення української ідеї. Зміни у політичному просторі вимагають нової парадигми мовної політики в Україні, і її основою мають бути конституційні засади, а не ідеї проектів законів, що знаходяться у ВР України, від яких одверто тхне "валуєвщиною".

Один із багатьох і дуже важливих напрямів у сфері зміцнення авторитету української мови – сучасна українська науково-технічна термінологія. Упродовж 1989 – 2005 років різні державні інститути, громадські організації розробляли закони, програми у царині мови. "Державна програма розвитку української мови та інших національних мов в Український РСР на період до 2000 року", "Державна цільова програма "Українська мова" товариства "Просвіта", державна освітня програма і національна доктрина розвитку освіти, Конституція України з її 10-ю статтею є достатньою методологічною базою для зміцнення української мови. Проте, ось уже півтора десятки років поруч із державною мовою блукає владна байдужість, мовно-культурна кволість національне несвідомої бюрократії, політична кон'юнктура різношерстих партій і організацій. Прикро, але багато політиків і урядовців налаштовані на ліберальну модель у вирішенні мовного питання. "Поменше держави" – ось їхній девіз. Але, якщо з допомогою імперій і держав-колоністів здійснювалася денаціоналізація українства, то чому власна держава повинна стояти осторонь, коли слід відновлювати і зміцнювати національну свідомість, мовну й історичну культуру. Показовими є підсумки опитування студентської молоді. На питання "Чи потребує українська мова підтримки на державному рівні у закладах освіти?" 80% студентів відповіли позитивно 15% – вважають, що українська мова потребує суттєвої матеріальної підтримки. Причому потреба в досконалому знанні української мови має свою сильну мотивацію. 47% студентів вивчають українську мову, щоб бути по-європейськи освіченими і культурними, 41% – щоб відчувати національну ідентичність, 8% – щоб мати кар'єрне зростання.

Проте важливо, щоб усі сфери – освіта, наука, інформація, культура, церква, політика, транспорт, зв'язок, бізнес, економіка, банки, система послуг активно і повсюдно впроваджували українську мову. Тоді ставатимемо реально консолідованим суспільством.