Сторінка
1

Розвиток мікології крізь призму наукової діяльності українських учених-мікологів

Одним із щільних концентрів українознавства є Україна-Природа. Як зазначає П.П.Кононенко, «українець є породженням своєї природи і її формотворчою силою. Адже є дві форми природи: перша – існує раніше і незалежно від людини, друга – творена самою людиною (всі надбання цивілізації, культури, мистецтва). І якщо перша не тільки впливає на людину, а й зазнає на собі її впливу (аж до творення морів, озер, річок; знищення чи насадження лісів, тощо), то друга є не тільки наслідком діяльності людини, а й сама формує її і фізичні, і духовні риси, якості та потреби» [4,61].

З розвитком людської цивілізації та науково-технічного прогресу проблеми відносин між природою і суспільством постійно загострюються. Різке збільшення за останнє сторіччя обсягів промислового виробництва, розвиток транспорту, енергетики, хімії та інших галузей негативно впливають на природне середовище. Очевидною стала необхідність боротьби із забрудненням і знищенням природи, бо бездіяльність загрожує життю людини, а природа – це не тільки фізичні субстанції, матерія всесвіту; природа – це й Дух, що є джерелом, визначає сутність Буття, характер та долю кожної людини, а тим самим і її народу [4,57].

Загальний стан здоров’я населення України перебуває, за оцінкою фахівців, у вкрай незадовільному стані і знаходиться на критичній межі, за якою існує загроза необоротних втрат генофонду народу. Це обумовлено багатьма причинами, перш за все соціально-політичними та економічними умовами життя, внаслідок яких організм людини перебуває під постійним тиском нервового стресу, неповноцінного та незбалансованого харчування, екологічного забруднення [3,22]. Все це, в першу чергу, пригнічує імунну систему людини, яка виконує основні функції загального опору дії негативних фізико-хімічних факторів та захисту організму від інфекційних захворювань. Ситуація ще більше загострилась після Чорнобильської аварії, внаслідок якої мільйони людей підпали під вплив дії проникаючої радіації та забруднення продуктів харчування радіонуклідами, підвищився рівень онкологічних захворювань.

Навіть до XVIII ст. основним методом лікування різних захворювань, в тому числі й раку, були засоби рослинного походження, зокрема гриби. Із древніх рукописів відомо, що чагою, чи так званим березовим грибом (Inonotus obliquus), лікували Володимира Мономаха, у якого, за версіями сучасних медиків, був рак. Про лікування чагою раку й інших захворювань є рекомендації у довідниках і травниках XIX ст. Про лікарські властивості грибів і їх здатність продовжувати життя знали в Китаї вже в епоху династії Синг (Sung) (960-1127 р.). Сіїтаке називали імператорським грибом, "еліксиром життя" [5].

Мікологія (від грецького mýkes — гриб) – наука, яка досліджує гриби як особливу групу організмів, що становлять самостійне царство живої природи. Раніше, коли гриби відносили до рослин, мікологія вважалась одним із розділів ботаніки. Предметами мікології є систематика, морфологія, цитологія, біогеографія грибів, біологія їх індивідуального розвитку й біоценотичні властивості [6].

Ця наука активно розвивається в Україні, зокрема в Інституті ботаніки ім. М.Г.Холодного. У статті зроблена спроба проаналізувати внесок деяких вчених-мікологів згаданого інституту у розвиток української мікології.

Інститут ботаніки – всесвітньо відома наукова установа з потужним потенціалом, до складу якої входять 10 відділів, міжвідомча комплексна лабораторія наукових основ заповідної справи, обчислювальний центр, наукова бібліотека та редакційно-видавничий відділ. В Інституті працюють 120 науковців, серед них два академіки та п'ять членів-кореспондентів, 28 докторів наук, 72 кандидати наук [7]. Інститут ботаніки є головною установою в Україні і однією з провідних установ Європи з вивчення біорізноманітності на всіх рівнях організації судинних і спорових рослин та грибів. Одним з провідних відділів є відділ мікології, створений у 1931 р. як лабораторія. Об'єкт дослідження – гриби різних таксономічних груп.

У відділі проводяться експериментальні дослідження вищих базидіальних грибів, їх харчових та фармацевтичних властивостей з метою розробки на основі вивчених біологічних особливостей ряду видів вищих базидіоміцетів наукових засад поверхневого та глибинного культивування плодових тіл та міцелію їстівних і лікарських шапинкових грибів. За розробку технології глибинного культивування міцелію їстівного гриба гливи звичайної та одержання з нього дієтичної харчової добавки група науковців, у складі якої були 3 співробітники відділу, одержала Державну премію України в галузі науки і техніки (1990). Постійно здійснюється пошук критеріїв ідентифікації видів шапинкових грибів у культурі із застосуванням комплексу культурально-морфологічних, електронно-мікроскопічних, фізіолого-біохімічних та молекулярно-біологічних методів. Запропоновано ступінчатий селекційний відбір штамів найбільш цінних грибів із лікарською дією та створені вітчизняні штами для застосування в біотехнологіях отримання біомаси та плодових тіл на базі українських державних, фермерських і приватних господарств. Вперше з участю міжнародного наукового колективу, встановлено існування грибів у Мертвому морі, досліджено їх систематичний склад та біологічні властивості.

В Україні, навіть коли ця наука набуває все більшого розвитку, про українських вчених-мікологів знають дуже мало. Про їх наукові доробки і відкриття більшою інформацією володіють за кордоном, ніж у рідній державі. Це й стало головною причиною написання інформаційної статті про вчених-мікологів, які працюють в Інституті ботаніки ім. М.Г. Холодного.