Сторінка
3

Розвиток мікології крізь призму наукової діяльності українських учених-мікологів

Протягом всієї своєї наукової діяльності Ірина Олександрівна брала участь у численних експедиціях і мікологічних екскурсіях, зібрала багаті мікологічні матеріали не лише з різних регіонів України, а й із Далекого Сходу, Алтаю, Центральної Азії, Закавказзя, Прибалтики. За результатами цих експедицій були опубліковані такі праці, як «Паразитные грибы Степной зоны Украины» (у складі колективу авторів, 1987), «Флора грибов Украины. Фитофторовые и альбуговые грибы» (у співавторстві з Л.І. Бурдюковою, 1996) тощо. Багато уваги вчена приділяє справі вивчення та охорони різноманітності грибів заповідних територій. За її участю опубліковані такі відомі книги, як «Біорізноманіття Карпатського біосферного заповідника» (1997), «Український степовий заповідник» (1998), «Біорізноманітність Дунайського біосферного заповідника, збереження та управління» (1999) та «Флора, микобиота й растительность Лазовского заповедника» (2002). Вона готувала розділ «Гриби» для Червоної книги України (1996), зараз працює над аналогічним розділом нового видання Червоної книги. Ряд років І.О.Дудка була спів¬керівником міжнародного проекту з комп'ютеризації мікологічного гербарію, який виконувався разом з САВ International (Великобританія) при фінансовій підтримці фонду «Дарвінівська ініціатива» [2,9].

Особлива роль Ірини Олександрівни як головного ідеолога і натхненника підготовки багатотомного видання «Флора грибов Украины». На сьогодні вийшло друком уже дев'ять томів «Флоры», готуються й інші. Саме дослідження, спрямовані на підготовку випусків такого видання, дали І.О. Дудці можливість не просто зберегти мікофлористичну школу, започатковану професорами С.Ф. Морочковським та М.Я. Зеровою, а й підготувати когорту власних учнів, які зараз є відомими у світі фахівцями з дослідження окремих груп грибів та грибоподібних організмів.

Ірина Олександрівна опублікувала понад 400 праць, присвячених різним питанням теоретичної та прикладної мікології, має 10 авторських свідоцтв СРСР на винаходи. Вона підготувала 21 кандидата наук, деякі з них вже захистили докторські дисертації. Наукову і педагогічну діяльність І.О. Дудки високо оцінила держава: у 1986 р. їй присвоєно звання професора, вона нагороджена орденом Трудового Червоного Прапора. І зараз вона продовжує плідно займатися педагогічною роботою, багато зусиль докладає до справи популяризації мікологічних знань, опублікувала ряд науко¬во-популярних книг і статей, часто виступає в пресі, на радіо та телебаченні.

Вона є заступником голови Наукової ради НАН України з проблем ботаніки, членом редколегій «Українського ботанічного журналу» та міжнародного журналу «Микология й фитопатология», головним редактором якого вона була в 1988-1993 рр., заступником голови Кваліфікаційної вченої ради з захисту дисертацій на здобуття вченого ступеня доктора біологічних наук при Інституті ботаніки ім. М.Г. Холодного НАН України, членом бюро Відділення загальної біології НАН України.

У 1993 р. Ірина Олександрівна за видатні заслуги перед мікологічною наукою була обрана членом Нью-Йоркської академії наук. Крім того, вона є членом міжнародної неформальної мікологічної асоціації «Апапеї», що об'єднує спеціалістів, які досліджують мітоспорові гриби.

В останні роки, як і раніше, професор І.О. Дудка активно представляє українську мікологічну науку на міжнародних мікологічних та ботанічних форумах у різних країнах світу, а восени 2003 р. була організатором і Президентом XIV Конгресу європейських мікологів, що відбувся в смт. Кацівелі (АР Крим), в роботі якого брали участь понад 140 мікологів із 31 країни світу.

Ася Сергіївна Бухало – український міколог, знаний і за межами нашої країни, доктор біологічних наук, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, лауреат премії ім. М.Г. Холодного НАН України, головний науковий співробітник відділу мікології Інституту ботаніки ім. М.Г. Холодного НАН України.

Після закінчення у 1955 р. з відзнакою біолого-ґрунтознавчого факультету Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка Ася Сергіївна працювала старшим лаборантом у відділі біохімії Інституту фізіології рослин та агрохімії АН УРСР, а з 1956 р. — старшим лаборантом відділу мікології Інституту ботаніки АН УРСР. У 1957 р. вступила до аспірантури цього відділу, який тоді очолював проф. С.Ф. Морочковський. Під його керівництвом Ася Сергіївна підготувала кандидатську дисертацію на тему «Мікофлора лісів середньої течії р. Ворскли», яку успішно захистила у 1962 р. До 1963 р. вона працювала у відділі мікології на посаді молодшого наукового співробітника, а з 1963 р. перейшла на роботу до відділу експериментальної мікології Інституту мікробіології та вірусології їм. Д.К. Заболотного АН УРСР, де працювала спочатку молодшим, а згодом старшим науковим співробітником. У 1967 р. їй було присвоєне вчене звання старшого наукового співробітника. В 1976 р. Ася Сергіївна повернулася до відділу мікології Інституту ботаніки ім. М.Г. Холодного НАН України, і чверть віку її наукова та педагогічна діяльність пов'язана з цим центром фітобіології в Україні. Саме тут у 1986 р. вона захистила докторську дисертацію на тему «Вищі їстівні базидіоміцети у чистій культурі» [1,6].

Основні напрямки роботи А. Бухало – дослідження біорізноманітності, таксономії, екології, морфології, онтогенезу, фізіолого-біохімічних властивостей та біотехнологічного використання грибів. Перші мікологічні дослідження (1958-1960 рр.), узагальнені в її кандидатській дисертації, були присвячені дослідженню мікобіоти лісів у районі середньої течії р. Ворскли на Полтавщині. В результаті досліджень було виявлено понад 450 видів грибів з різних таксономічних груп, з яких понад 50 видів виявилися рідкісними або раніше невідомими на території України. Три види: Cercosporella myosotis ВuсhаІо, Kabatia cucubali Buchalo та Cercospora ficariae Buchalo описані як нові для науки. Особлива увага була приділена дослідженню видового складу та сезонній динаміці грибів у заповіднику "Парасоцьке".

У 1971-1974 рр. А. Бухало вперше почала досліджувати мікобіоту ґрунтів під посівами рису на півдні України. Було ізольовано та ідентифіковано 170 видів. Матеріали досліджень представлені в колективній монографії "Микромицеты почв" (1984) та інших публікаціях.