Сторінка
1

Роль земських установ у проведенні столипінської аграрної реформи на Правобережній Україні (1906 – 1914 рр.)

Роль земських установ у проведенні столипінської аграрної реформи на Правобережній Україні ( 1906 – 1914 рр.) недостатньо досліджена в історичній літературі, не зважаючи на значну кількість наукових праць з реалізації цієї реформи у даному регіоні. Тому є необхідність звернутися до економічної діяльності земств, проаналізувавши при цьому джерела та історіографію проблеми.

Значний інтерес викликають, насамперед, опубліковані джерела, серед яких необхідно назвати огляди Волинської, Київської та Подільської губерній за 1906 – 1914 рр., що містять важливий фактичний матеріал щодо агрономічних заходів земств та землевпорядних комісій (створення прокатних станцій сільгоспмашин та знарядь, сільгоспскладів тощо), діяльності земських черепичних майстерень та ін. З іншого боку, статистична інформація цих оглядів потребує критичного аналізу у порівнянні її з архівними джерелами та різними статистичними збірниками. Хід агрономічних заходів у названому регіоні (зокрема, організація показових полів, заходи з поліпшення тваринництва, розповсюдження сільськогосподарських знань) доповнюють дані із "Справочных сведений о деятельности земств по сельскому хозяйству (по данным на 1911 год)" (Пг., 1914). Важливі дані про об'єми земської торгівлі залізом та сільгоспмашинами і знаряддями на Правобережжі у 1912 р. містить збірник статистичних даних "Земская торговля железом и с. – х. машинами и орудиями в 1901 – 1912 гг."(Х., 1913). Періодичними виданнями, що висвітлювали на своїх сторінках діяльність земств у галузі агрономії, промисловості, торгівлі та її результати, були: “Известия Главного Управления Землеустройства и Земледелия”; “Ежегодник Главного Управления Землеустройства и Земледелия по департаменту земледелия”; “Земское дело”; “Хуторянин”; “Киевская земская газета”; “Известия Волынского губернского земства” тощо.

Економічна діяльність земств досліджувалась у працях дореволюційних і радянських істориків, присвячених діяльності земств, розвитку сільського господарства, промисловості і торгівлі цього періоду. У дореволюційній історіографії необхідно виділити працю Б.Б.Веселовського, який детально проаналізував, зокрема, господарську діяльність земств, їхні бюджети [3]. Розглядаючи проблему створення синдикатів у російській промисловості, Л.Б.Кафенгауз підкреслює зростання цін на покрівельне залізо у 1906 – 1908 рр.; вважає, що об'єднання земств по закупівлі заліза ставило своїм завданням здешевлення його, а не боротьбу з синдикатами [17]. І.А.Прилежаєв аналізує діяльність Київського товариства західних земств; показує динаміку обсягів виробництва сільгоспмашин та знарядь в губерніях Правобережжя, забезпеченість селян різними видами сільгосптехніки [25]. Г.Циперович, досліджуючи процеси утворення та розвитку синдикатів і трестів у дореволюційній Росії, зокрема, акцентує увагу на такій галузі промисловості, як металообробна; висвітлює боротьбу земств проти підвищення монополіями цін на залізо, причини виникнення синдикату у сільгоспмашинобудуванні [33]. В монографії Б.А.Кругляка досліджується, зокрема, торговельна діяльність кооперативів та земств, яка, на думку автора, нерідко приносила позитивні результати [19]. Лещенко М.Н. і Сесак І.В. вважають, що земські установи у своїй агрономічній діяльності не змогли досягти значних результатів [19]. Серед праць радянських істориків, присвячених столипінській аграрній реформі, що висвітлювали окремі аспекти даної проблеми, можна виділити монографії І.І.Литвинова, С.М.Дубровського, Л.І.Гайдай [21; 13; 5].

Дослідник політичної діяльності земств, японський історик М.Кімітака стверджує, що їх роль була значною у взаємовідносинах з державними установами, особливо у період Першої світової війни, що сприяло збільшенню їх повноважень і навіть захисту ними місцевої економіки [15, 36].

Важливе значення в роки столипiнської аграрної реформи мало надання агрономічної допомоги селянським господарствам з боку земських управ та землевпорядних комiсiй. До компетенції земств входили господарчі питання на місцевому рiвнi, встановлені ще вiд часів реформи 1864 р. У Київській, Волинській та Подільській губерніях до 1911 р., де функції земств виконували губернські управи у справах земського господарства. Щодо землевпорядних комiсiй, то їх сприяння агрономiчним заходам у селянських господарствах, які переходили до відрубно-хутірської системи господарювання, було найтiснiшим чином пов`язане з їхніми головними функціями. Загальне завiдування справою у губернiях було зосереджене в руках Агрономiчної наради при губернськiй землевпоряднiй комiсiї, на чолi якої стояв губернський агроном. Особлива увага земств та землевпорядних комісій приділялась одноосiбним господарям, якi переходили на хутори та вiдруби – їм надавалась певна пiдтримка у прагненнi до рацiональної системи ведення своїх господарств.

Про органiзацiю агрономiчної допомоги на мiсцях можна довiдатися, наприклад, з "Огляду Волинської губернiї за 1909 р." Постановою губернського комiтету передбачалося: 1) подiлити всю територiю Волинської губернiї на 6 агрономiчних районiв; 2) у кожному районi органiзувати агрономiчнi ради, до складу яких входили б мiсцевi дiячi; 3) для органiзацiї агрономічної допомоги населенню у кожному районi ввести посаду порайонного агронома; 4) асигнувати на чергові заходи по сільському господарству – 8700 крб., на прокатні станції та показові поля – 3600 крб., на розповсюдження поліпшеного насіння – 2400 крб., на органiзацiю сільськогосподарської виставки – 1200 крб., на поширення сільськогосподарських знань – 1500 крб., поточну сiльгоспстатистику – 3400 крб. На агрономічну допомогу одноосібним господарям Волинської губернії на 1910 р. було виділено 113200 крб. У 1912 р. ця сума збільшилась до 226561 крб., в т. ч. на організацію сільгоспскладів – 22400 крб., розвиток тваринництва – 24600 крб., прокатні станції – 44043 крб. тощо. У Київській губернії, де агрономiчна дiяльнiсть губернської управи (пiзнiше земств) розпочалася з 1908 р., у 1911 р. було влаштовано 111 показових полів, на яких отримувалися врожаї значно вищі, ніж на сусідських селянських полях. Це, безперечно, зацікавлювало селян у перейнятті досвіду правильніі обробки – ґрунту. За даними Липовецької повiтової управи (Київська губернiя), наприклад, у селянина Григорiя Пилипчука в с.Романiв-Хутiр було вiдкрито у 1911 р. показове поле площею 6 дес., на якому були: чотирипільна сівозміна, пар, озим, коренеплоди, яр та запольна ділянка з посівом кормових трав. У цьому ж селі iснували у 1913 р. прокатна станція та зерноочисний пункт, злучний пункт, три показові сади [4]. З архівних даних також дізнаємося, зокрема, про вартість прокату сільгоспмашин та знарядь у Волинській губернії в 1909 р.: рядкова сівалка – 50 коп. за добу, віялка – 30 коп., борона чеська – 5 коп., молотарка – 2 крб. [7, арк. 16 зв.].