Сторінка
3

Роль земських установ у проведенні столипінської аграрної реформи на Правобережній Україні (1906 – 1914 рр.)

Подільське губернське земство у 1912 р. виділило 15 тис. крб. на обладнання 13 пересувних черепичних майстерень, 8 тис. крб. – на розширення кустарних виробництв вогнетривких матеріалів [11, арк. 2, 22 зв.].

Необхідно зазначити, що сільськогосподарська кооперація в Україні в основному організовувалась земствами. Її розвитку сприяв закон 7 червня 1914 р., за яким земства при організації кооперативів могли одержувати державні позики для поповнення основного і обігового капіталів [1,279].

У Київському повіті на 1914 р. було відкрито 18 молочарських товариств, причому за останні попередні роки кількість членів у кожному товаристві зросла з 18 до 23 – 100, кількість корів – з 80 до 300 голів. З метою полегшити товариствам збут продуктів з молока, земство влаштувало у Києві спеціальні склади-магазини, через посередництво яких за 9 місяців 1913 р. було продано цих продуктів на 43 тис. крб.; на обладнання молочного складу у Києві холодильниками та іншим приладдям київському повітовому земству у 1914 р. було надано 10 тис. крб. У 1913 р. молочарські товариства доставили 60 тис. пудів молока на 63,9 тис. крб., а склад не справлявся з його зберіганням [10, арк. 4, 6 зв.]. У Київській губернії, як і в інших, діяльність земств спрямовувалася на більш детальне вивчення умов діяльності товариств, інструктаж і контроль на місцях, сприяння їх об’єднанню для спільної закупівлі товарів, влаштування бесід, курсів та поширення літератури, пошук та підготовку відповідних службовців тощо [9, арк. 6].

Необхідно підкреслити, що саме у розглядуваний період, у зв’язку з індивідуалізацією землеволодіння та зростанням потреб як заможних, так і інших прошарків селянського населення у цих товарах, торговельна діяльність земств набуває більшої активності, ніж у попередні роки. Земства наштовхувались у своїй торговельній діяльності на певні труднощі: обмеженість ринку збуту, невеликі обігові кошти. Змушені самі кредитуватись, земства шукали для себе таке коло постачальників товарів, які б надавали їм кредит на найбільш пільгових умовах. З іншого боку, це вело до підвищення постачальниками цін на товари та погіршення їхньої якості. Враховуючи неможливість подальшого розвитку торгівлі без надання покупцям пільгового кредиту, земства часто мали збитки та заборгованість покупців. Така постановка торговельної справи земств часто оберталась проти них самих, хоча вони й розуміли, що принципи організації всіх їх торговельних операцій мали бути економічними, бажаним було нормування цін на вироби головних заводів; постановка справи вимагала отримання чистого прибутку для подальшого власного розвитку, утворення обігового та запасного капіталів [18, 7].

Кошториси Київського земства на будівництво доріг також значно зросли: з 1904 до 1912 р. на нові роботи – з 2,4 млн. крб. до 5,3 млн. крб., дрібний ремонт – з 6,6 тис. крб. до 131 тис. крб., капітальний ремонт – з 9 тис. крб. до 431 тис. крб. [34, 21].

Таким чином, роль земських установ у проведенні столипінської аграрної реформи на Правобережній Україні була значною, не зважаючи на окремі проблеми і складнощі в цій діяльності. Важливо підкреслити, що допомога з їхнього боку поступово охоплювала різні верстви сільського населення по наданню агрономічної допомоги, кредитуванню, організації та діяльності кооперативів, забезпеченню селян будівельними матеріалами при переході на хутори й відруби тощо.

Література:

1. Бородаєвський С. В. Історія кооперації. – Прага, 1925. – 445 с.

2. Буравський О. Землеволодіння і господарське життя поляків Волині у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. // Над Дніпром і Віслою. Україна і Польща в європейському вимірі – минуле і сучасність / Під ред. І.Срібняка і З.Карпуса. – Київ – Торунь, 2002. – № 1. – С. 94 – 110.

3. Веселовский Б. Б. История земства за 40 лет: В 4 т. – СПб., 1909 – 1911.

4. Власюк І. Впровадження агрономічних заходів і системи дрібного кредиту в селянських господарствах Правобережної України у 1906 – 1914 рр. // Український історичний збірник 1999. – К., 1999. – С. 103 – 122.

5. Гайдай Л.И. Развитие капитализма в крестьянском хозяйстве Правобережной Украины (1906 – 1914 гг. ): Дис. канд. ист. наук: 07. 00. 02 / АН УССР, Ин-т истории. – К., 1978. – 183 с.

6. Державний архів Житомирської області (далі – ДАЖО), ф. 192, оп. 1, спр. 409.

7. ДАЖО, ф. 226, оп. 1, спр. 67.

8. ДАЖО, ф. 226, оп. 1, спр. 136.

9. Державний архів м.Києва, ф. 161, оп. 1, спр. 2.

10. Державний архів Київської області, ф. 1239, оп. 7, спр. 98.

11. Державний архів м.Кам’янець-Подільського (далі – ДАК), ф. 46, оп. 1, спр. 273.

12. ДАК, ф. 233, оп. 1, спр. 407.

13. Дубровский С. М. Столыпинская земельная реформа. – М.: Узд-во АН СССР,1963. – 599 с.

14. Земская торговля железом и с.-х. машинами и орудиями в 1901 – 1912 гг. / Под ред. Н.Ф.фон-Дитмара. – Х., 1913. – 17 с.

15. Земский феномен: политологический подход. – Саппоро: Slavic Research Center, Hokkaido University, 2001. – 202 с.

16. Земское дело. – СПб., 1913. – №4.

17. Кафенгауз Л. Б. Синдикаты в русской железной промышленности. – М., 1910. – 266 с.

18. Киевская земская газета. – 18 января 1913 г.

19. Кругляк Б. А. Внутренняя торговля в России в конце Х1Х – начале ХХ в. – Самара: Самарский ун-т, 1992. – 191 с.

20. Лещенко М. Н., Сесак І. В. Земські установи на Правобережній Україні (1904 – 1917 рр.) // Укр. іст. журн. – 1986. – №5. – С. 104 – 112.