Сторінка
1

Мовна картина світу українців, відбита у фразеологізмах, як виховний потенціал уроків рідної мови

Для мене мови народів - як зорі на небі. Я не хотів би, щоб усі зорі злилися в одну величезну, на півнеба, зірку. Для цього є сонце. Але хай сяють і зорі. Хай у кожної людини буде своя зірка.

Расул Гамзатов

Виховання особистості, зокрема й мовне, неможливе без опори на мовні знаки культури рідного народу. Тільки той, хто засвоює мовну культуру в усій її багатогранності (точніше кажучи, здатен засвоювати упродовж усього життя), може стати творцем мовних цінностей і найповніше виявити себе у будь-якій галузі суспільної діяльності. Вузько прагматичний, утилітарний підхід до мови як до засобу спілкування, причому не ускладненого здатною до розвитку думкою, заступив останнім часом усі інші функції мови. А людина ж має думати і відчувати рідною мовою. Плакати і сміятися. І любити.

Ще відомий німецький філософ мови Вільгельм фон Гумбольдт стверджував, що різні мови - це не різні позначення однієї й тієї самої речі, а різне її бачення. Слово - відбиток не предмета як такого, а його почуттєвого образу, створеного ним у нашій душі в процесі мовотворення. Мова стає посередником між світом предметів, що їх людина пізнає, та індивідуумом, який прагне пізнати. "Мова своєрідно "змушує" людину засвоювати світ; це той будинок, що його, як хтось уже образно висловився, людина, ніби равлик, приречена нести на собі і через його вікна бачити світ, сприймати й засвоювати його. ("Межі моєї мови означають межі мого світу" (Л.Вітгенштайн), "Мова - оселя буття духу. В оселі мови живе людина" (М.Гайдеггер). Отже, погляд на світ певним чином не лише універсальний, а й національне специфічний, тому носії різних мов можуть бачити світ дещо порізному, крізь призму своїх мов. У науковий обіг увійшов вислів "мовна картина світу". Це поняття стало одним із концептуальних у теорії пізнання. Під мовною картиною світу звичайно розуміють зафіксовану в мові і специфічну для конкретного мовного колективу схему сприйняття дійсності; з допомогою цього поняття з'ясовують специфіку буття людини, народу"[1].

Філософська герменевтика успішно довела, що насправді не ми володіємо мовою, а навпаки, мова володіє нами. "Не вербалізоване, не впіймане словом вислизає з ясно освітленого кону свідомости в темну млу непевних, хаотичних відчуттів, - єдино лише висловлене, о-словлене існує для нас реально: мова і тільки мова велить нам сприймати світ таким, а не інакшим, накидає нам світогляд. Завдяки мові уродженець Борнео бачить 37 відтінків зеленого кольору, яких не бачу я, а мені "хата" - жінка несвідомо видається теплішою, обжитішою, ніж "дім" - мужчина (жіночість-бо обволікає, обтуляє собою, тоді як masculinum - завжди твердість протистояння, виклик: насторч світові),- і хай потрапить це зрозуміти природний англомовець, у чиїй свідомості не існує роду для неживих предметів! По суті національна мова - чи не єдина абсолютно необорна нематеріальна даність, із форм якої душа негодна вийти так само, як із "приділеного" їй тіла: словом структурується все наше внутрішнє життя, від мислення до сновидінь, і недарма прагнення прибрати до рук цей "психічний зонд", невідпорне знаряддя контролю за людиною (жодні психотропні препарати не дадуть подібного ефекту!), - прагнення узурпувати право на внормування мови притаманне всякій владі, знаній в історії людства ." [2]. Тоталітарні режими двадцятого століття, метою яких саме й була ідеально "прозора" для влади "нова людина", лишили в цій царині спадщину, далеко багатшу, ніж попередні соціуми. Технології маніпупятивного впливу розвиваються набагато швидше, ніж, скажімо, технології протидії такому впливові (або методика вивчення рідної мови, - от би їй таку мобільність!). Фахівці піару дослідили, що краще осмислюється й засвоюється той матеріал, який частіше зустрічається; той, що зв'язаний зі щоденною практичною діяльністю; той, який емоційно відчутий; той, що відповідає національному способу мислення (англійці й американці краще осмислюють логічно просто побудовані міркування, французи люблять оригінальні ідеї, емоційно забарвлені повідомлення, китайці - образні вислови, німці - систематизовані відомості, подані у традиційному дусі); краще і швидше осмислюється те, що подається невеликими смисловими частинами; найдієвішими повідомленнями є не нові, а вже записані в масовій свідомості (стереотипи). Дослідили й не гаючись запровадили в життя. Нікого не дивує, що потреби інформаційно-психологічного маніпупятивного впливу диктують і досить динамічне застосування його засобів. Так, стратегія тиску/примусу/руйнування поступилася місцем стратегії непрямих дій. Приклад високотехнологічної маніпуляції: коли стихійний пацифізм суспільства 1960-70 рр. вступив у конфлікт з національними інтересами США, у ЗМІ відбулася цікава трансформація термінології опису воєнних конфліктів: замість військова операція, вторгнення, атака використовуються миротворча операція, гуманітарна місія, контроль ситуації. Власне, схожим чином намагалися представити заангажовані мас-медіа і останню війну в Іраку. Всупереч очевидному, люди схильні вірити табличці "слон" на клітці з верблюдом, якщо їм доведуть, що це в їхніх інтересах (сила слова плюс пріоритет потреб).

Дж Орвел, художньо аналізуючи природу тоталітаризму в романі "1984", цілком логічно завершує роман трактатом "Про новомову" (Р.Барт таку мову називає "енкратичний соціолект"), де блискуче показаний механізм того, як "звузити обрії думки, унеможливити єресь", тобто позбавити людину власної позиції у всесвіті. Тоді як істинна мова, за словами Гайдеггера, "вводить суще у простори розкритого", то мова фальшива, безрідна, до жодного ландшафту, звичаїв, своєї душі не прив'язана, НАЗАВЖДИ ЗАКРИВАЄ ВІД ЛЮДИНИ СУЩЕ, позбавляє його буттєвості. Така мова годиться для трансляції вже готових думок, але не до продукування думки.

Ми ж прагнемо якраз протилежного. Мова має стати інструментом пізнання й творчості. І захистом від усіляких маніпуляцій. Стати справді живою водою, життєдайним джерелом. Насамперед через усвідомлення унікальності рідної мови і єдиної "справжності" для кожної людини саме рідної мови. Тієї, що зачіпає всі струни душі, тієї, що здатна актуалізувати глибинні пласти досвіду багатьох поколінь предків, схованого не тільки в свідомості, а й "на дні серця", у потаємних закутках підсвідомого.

Досліджуючи мовну ментальність як спосіб представлення світу, учені-мовознавці у центр дослідження ставлять фразеологію мови, бо саме в ній концептуалізовано знання про мовну картину світу і всі типи відношень суб'єкта до її фрагментів. Активізувалося вивчення тематичної фразеології в семантичному, прагматичному і культурологічному аспектах у світлі мовної і концептуальної картини світу індивіда [3, 4, 5, 6]. Перспективним є і порівняльне вивчення етноконцептів, на матеріалі різних мов [7, 8]. Але вчитель-мовник, який прагне належним чином репрезентувати учням українську фразеологію, використати її могутній виховний потенціал, як і багато років тому, мусить покладатися на власні сили [9]. Адже ні нині чинні шкільні програми з рідної мови, ні шкільні підручники, за окремими винятками [10], сьогодні певної системи роботи з фразеологізмами не пропонують.