Сторінка
1

Тенденції розвитку військової культури у Збройних Силах України

Розвиток військової культури – невід’ємна умова гуманізації всіх сфер військової діяльності, формування та задоволення соціальних потреб та інтересів військовослужбовців, членів їхніх сімей, їх духовного та культурного збагачення. Цей процес у Збройних Силах України проходить досить складно. Він залежить від багатьох суб’єктивних та об’єктивних факторів, у першу чергу, від створення системи культурно-виховної і просвітницької роботи, військових засобів масової інформації, військово-оркестрової служби та відповідної системи підготовки кадрів.

Говорити про високу зрілість культури можна тоді, коли вона:

1) здатна ставити і розв'язувати провідні загальнолюдські проблеми, що включають корінні запити людського буття, які не обмежуються суто локальними інтересами; коли її ідеали, цілі й програми збігаються з об'єктивним напрямом історичного поступу і виражають потреби суспільного прогресу; коли вона висуває художників, вчених і діячів культури, здатних виразити ці потреби та ідеали з такою мірою істини й досконалості, що їх творчість набуває міжнародного значення:

2) досягає такого рівня розвитку, щоб її можна було розглядати як цілісну систему, всі елементи якої міцно пов'язані між собою, продуктивно функціонують, підтримують на належному рівні її життєздатність і спроможність самозбереження;

3) дієво включена в міжнародний культурний процес, коли її духовні цінності ефективно діють на міжнародній арені, а її творчі сили беруть активну участь у культурному житті всього світу, в розв'язанні так званих глобальних проблем людства – політичних, правових, екологічних;

4) має багатий духовний і матеріальний потенціал, здатний зумовити її успішний розвиток, коли їй властива здатність до самовідтворення на вищому рівні [1, 606].

Сучасний стан розвитку української військової культури характеризується розмиванням і поступовою деградацією культурних і духовних цінностей у суспільному житті, руйнуванням цілісної мережі військових установ культури та цілісного інформаційно-культурного простору, неефективним використанням наявних культурних і творчих ресурсів. Ситуація, що склалася у цій сфері життя суспільства, дає підстави говорити, що культура i мистецтво у Збройних Силах України опинилися у складних умовах.

Перераховані чинники обумовлюють необхідність наукового дослідження основних тенденцій розвитку військової культури на сучасному етапі.

Серед тих, хто тією чи іншою мірою вивчав питання військової культури слід назвати А. Папікяна, В. Темко, В. Корзуна. Проголошення незалежності України спонукало піднесення національного духу, викликало нові сподівання. У цей період у Збройних Силах було досягнуто значних успіхів щодо поширення української мови. Основним змістом культурного оновлення в армії стала самовіддана праця органів державного та військового управління, багатьох дослідників, ентузіастів, практиків з реконструкції тяжко здеформованої культури. До обігу було залучено велику кількість документів, які перебували під арештом або були забуті чи просто невідомі.

Значний імпульс розвитку військової культури дала підприємницька і комерційна діяльність у сфері культури: розширилась поліграфічна діяльність, з’явилися нові підручники, відеопродукція, інтенсивно розширився і покращав радіотелевізійний ефір – з’явилися програми національно-культурного змісту. Важливим є створення університетів українознавства при будинках офіцерів.

Загалом, серед військових все більше усвідомлюється потреба в культурі як фактора, що здатний вплинути на поступ в цілому. Опрацьовано програму розвитку культури у Збройних Силах України.

Нові суспільно-політичні умови змінили функції закладів культури. Крім таких традиційних, як організація культурного відпочинку, відродження художньої самодіяльності, фольклорних колективів, розвитку творчих здібностей військових, вони стали сприяти вихованню моральності та естетичних смаків, формувати потреби в прекрасному. У ці роки відбувалось усвідомлення військовим керівництвом, що джерелом й ініціатором розвитку національної української ідеї і національної самосвідомості є інтелігенція (як гуманітарна, так і природничо-технічна).

У той же час усі програми, документи, що приймалися Урядом України, не залишали надії Збройним Силам України на реалізацію довгострокової програми розвитку військової культури, пріоритетного існування військових установ і підрозділів культури. Виразно окреслилась тенденція до скорочення державної дотації на утримання театрів, ансамблів пісні і танцю, будинків офіцерів, клубів та бібліотек військових частин, військово-оркестрової служби, військових ЗМІ, як наслідок – їх тотальне розформування та передача в інші військові та державні установи. На програму “Культурно-виховна робота з особовим складом та членами сімей військовослужбовців Збройних Сил України” шифр (2101120) в 2004 р. було виділено 28249,5 тис. грн., що склало 56% від мінімальної потреби, та на 4% менше ніж у 2003 р., а у 2005 році – 81,6%, при цьому 37% з цієї суми припадало на заробітну плату та грошове утримання, питома вага цих витрат в оборонному бюджеті складала менше 1%. Такий стан справ призвів до занепаду інфраструктури КВПР Збройних Сил. На сьогодні, з 41 будівлі будинків офіцерів чотири знаходяться в аварійному стані, 16 – потребують капітального ремонту, 17 – поточного. У військах (силах) понад 45% технічних засобів пропаганди відпрацювали встановлений термін експлуатації і підлягають списанню та утилізації. Бібліотечний фонд 350 бібліотек морально застарів, у них – лише 5% книг, виданих державною мовою.

Недостатнім є забезпечення бібліотек періодичними виданнями [2].

У військах (силах) службовці військових частин і досі не мають можливості ознайомитися з публікаціями зарубіжної військової періодики [3]. Кінопрокат у клубах військових частин практично не здійснюється, наявний військовий кінофонд не може запропонувати показ сучасних кінофільмів. Та і тематика відеофільмів не сприяє військово-патріотичному вихованню воїнів [4].