Сторінка
1

Соціально-професійний статус номенклатури науково-методологічних установ Наркомосу (1922 – 1930 рр.)

В історіографічних працях, особливо дисертаційних роботах, існує вимога стосовно актуальності дослідження, яку зазвичай ототожнюють з прикладним значенням історичного досвіду минулого для сучасності. Дослідження – це, насамперед, процес наукового пізнання, відтак актуальними, очевидно, мають, бути його результати. Вивчення соціально-професійного статусу службовців науково-методологічних установ Наркомату освіти УРСР в контексті актуальності може досягти своєї мети, якщо співставити функції підрозділів з їх інтелектуальним забезпеченням, тобто проаналізувати особливості використання наукового потенціалу суспільства. З іншого боку, важливо з'ясувати статус номенклатури, виявити її функції, щоб дійти висновку про наявність чи відсутність умов для самореалізації представників науки. Безумовно, що знання про функціонування системи управління освітою, наукою і культурою у 1920-х рр. сприятимуть пошуку її оптимальних форм в Україні початку XXI ст., бодай з позиції критичного переосмислення негативного і позитивного досвіду.

Історіографія проблеми становлення і функціонування номенклатури в Україні періоду 1920 – 30-х рр. налічує небагато праць, але неухильно формує своєрідний напрямок історичних досліджень, пов'язаний з історією повсякденності соціальних груп. Варто назвати дисертації Л.В.Тютюнника [1], В.Г.Шарпаного [2], праці В.М.Даниленка [3], М.С.Дорошка [4], В.В.Липинського [5], у яких висвітлено діяльність окремих підрозділів та самого Наркомосу УРСР на чолі з М.О.Скрипником, показано специфіку формування партійно-радянської номенклатури. Характерною ознакою згаданих праць є відносна ідеалізація перших посадових осіб, персоніфікований підхід і розгляд проблеми в конáтексті розвитку системи освіти. Поза увагою залишаються питання персонального складу та функції ключових органів влади, наркоматів, їхніх підрозділів. Саме поняття номенклатура ототожнюється з тоталітарним партійно-державним режимом, відтак персоналії виглядають функціонерами тоталітарного типу з адміністративно-силовими функціями.

Становлення системи освіти в Україні відбувалося шляхом усунення її дореволюційних та уенерівських організаційних форм, а також адаптації радянської вищої і загальноосвітньої школи, формування центрального апарату та його місцевих органів. Перший етап припадає на 1920 – 1922 рр., коли виникла схема, структура і система освіти, зафіксована, головним чином, у кодексі законів про освіту [6]. Ця проблема загалом досліджена [7], хоча є чимало нез'ясованих концептуальних питань, але не вони є предметом даної наукової розвідки. Маємо на меті відстежити вплив радянізації на функціональну спрямованість науково-методологічних підрозділів Наркомосу, виявити діалектичну і політико-ідеологічну зумовленість організаційних форм науки та методології, але у контексті кадрового забезпечення.

Формування монопартійної системи влади в УРСР, яке активізувалося внаслідок так званої самоліквідації партії боротьбистів навесні 1920 р., позначилося на ідеологічних та концептуальних основах функціонування системи освіти та особливо виховання, які базувалися на політичних принципах більшовизму та марксизму. З іншого боку, рух об'єднання навколо організації унітарної держави загострив проблему національно-культурної самобутності українців. Поступкою боротьбистам, що визнали радянську державу і стали до співпраці з нею, виявилася українізація. Боротьбистське ядро керівних органів культурно-освітніх установ, особливо нарком Г.Ф.Гринько, спираючись на принципи самовизначення, вибудувало в Україні самодіяльну систему освіти, яка суттєво вирізнялася від РРФСР. Єдність освіти в Україні стала запорукою самодіяльності і самої номенклатури, що мала повноважний республіканський статус. Вона діяла в межах конституційних норм, але не порушувала загального політико-ідеологічного дискурсу комуністичної партії. У зв'язку з цим, цілком логічною є позиція Гринька на початку непу стосовно перспектив діяльності Наркомосу. "Складність завдань в тому і полягає, – наголошував він у 1921 р., – що необхідність поступок приватнокапіталістичним відносинам в галузі господарства, повинна супроводжуватися максимальним посиленням політичного, ідейного і просвітницького керівництва з боку пролетаріату та партії" [8]. Якщо функціонування главків соціального виховання і професійної освіти вирізняли систему освіти з-поміж інших республік, особливо РРФСР, то у галузі політосвіти дорослих і діяльності науково-методологічних установ існувало чимало спільного й однорідного.

На початку квітня 1921 р. у складі Укрпрофосвіти Наркомосу УРСР виник Науковий комітет, на якого були покладені обов'язки керівного центру організації науково-дослідної роботи. Протягом 1-ої половини 1921 р. його співробітники здійснили реставрацію існуючих в Україні наукових установ, а з 2-ої половини почали засновувати дослідні кафедри, що становили самостійну одиницю, яка височіла над інститутами, готуючи "молоду професуру, просякнуту завданнями радянського будівництва" [9]. Посилаючись на марксизм, котрий було визнано "методологічною передумовою" наукового пізнання, засновники науково – дослідних кафедр намагалися перетворити науку "в одну з найважливіших продуктивних сил суспільної людини" [9]. Отже, теоретично – методологічні пріоритети виявилися однозначно прозорими – марксизм. Організаційні ж та функціональні форми й завдання української науки підлягали модернізації. Всеукраїнська академія наук, яка "виникла в період петлюрівщини і гетьманщини та значною мірою не відійшла від своєї київської школи і повинна зазнати подальшої реорганізації", зберегла кадровий склад старої інтелігенції, маючи у 1923 р. 37 студентів (з них 25 киян), 111 штатних та 275 позаштатних працівників [9, 5].

До номенклатури наукових кафедр та підрозділів (саме так називали тоді перелік дослідних установ) належали відомі вчені. Так, Науковий комітет Голов профосвіти Наркомосу УРСР у жовтні 1921 р. очолив С.Ю.Семківський, а членами були Д.І.Багалій, І.А.Красуський, М.І.Палієнко, С.Є.Сабинін, М.І.Котов, А.П.Машкін, О.О.Алов, О.І.Супруненко, А.П.Шук [70], тобто науковці, фахівці з прикладних дисциплін.