Сторінка
3

Соціально-професійний статус номенклатури науково-методологічних установ Наркомосу (1922 – 1930 рр.)

Діяльність Науково-педагогічного комітету Головсоцвиху розпочалася згідно положення від 9 березня 1925 р., основним завданням якого стало керування "всією науково-педагогічною й методичною працею установ соціального виховання УРСР" [16, 6]. Він займався науковою розробкою, формуванням та об'єднанням усієї методологічної роботи відділів Головсоцвиху та системи соцвиху на місцях з метою "соціального виховання дітей на принципах марксистської педагогіки та комуністичного суспільства" [76]. Зміст його діяльності свідчив про конкретну прикладну роботу працівників різної кваліфікації і фаху, позаяк ішлося про загальні принципи та основні методи соціального виховання і педагогічної техніки, про плани педроботи в дитячих установах, про складання списків рекомендованих і заборонених до використання книг, про їх рецензування, про підготовку методологічних інструкцій, наказів, збірників, про скликання з'їздів, конференцій, проведення конкурсів і лекцій, про підвищення кваліфікації працівників соцвиху, про підбір учителів, про визначення типів дитячих установ тощо. Штатних працівників Наукпедкому налічувалося 7 (голова, заступник, 5 співробітників), а до системи належали усі інспектори, завідувачі кабінетами соціальної педагогіки, дослідними станціями. Поточною роботою Наукпедкому керувала президія у складі голови, заступника, 5 членів і відповідального секретаря, яка координувала діяльність методологічних постійних комісій (у справі перепідготовки вчителів, дитруху, охорони дитинства, нормального дитинства, дефективного дитинства) і тимчасових, які створювали для вирішення поточних проблем. Співробітники Наукпедкому Головсоцвиху розробляли методичні інструкції для підвищення кваліфікації кадрів соцвиху [77].

На засіданні ДНМК 12 жовтня 1926 р. ішлося про заснування науково-дослідного інституту педагогіки, яким переймалася спеціальна організаційна комісія у складі О.І.Попова, О.М.Мізерницького, Я.П.Ряппо, І.П.Соколянського, С.Ю.Семковського [78]. Штатними рецензентами Наукпедкому були В.О.Арнаутов, О.С.Залужний, Я.Ф.Чепіга (букварі), Т.Л.Гарбуз, Д.С.Слабвенко, М.Н.Езерський (читанки), М.І.Яворський, А.А.Річицький, А.А.Хвиля, М.С.Волобуєв, В.О.Арнаутов (суспільствознавство, історія), І.П.Соколянський, О.С.Залужний, П.Ю.Волобуєв, О.І.Попов (педагогіка), В.П.Протононов (рефлексологія, педологія), М.М.Биковець, В.М.Дюшен (дитяча література) [18, Арк. 187 – 288]. Вони були рецензентами-предметниками, а також ідеологами і організаторами установ соцвиху. На початку січня 1928 р. Управління соціального виховання Наркомосу УСРР очолював В.О.Арнаутов, а його заступниками були І.П.Соколянський та М.І.Яворський. Персональний склад Наукпедкому Головсоцвиху становили М.Н.Озерський, П.Т.Мостовий, В.І.Яковлєв, В.І.Таран, А.І.Гончар, О.М.Трекова [79], які не належали до фундаторів цієї справи, але уособлювали відповідну категорію номенклатури. Найвищу методологічну установу, якою залишався ДНМК, представляли Є.О.Ястржемський, М.С.Михайловський, А.М.Мандрика, І.А.Кудоноцев, І.С.Веркіт, а управління наукових установ очолював Ю.І.Озерський, який, судячи з нотатків академіка С.О.Єфремова [20], разом з наркомом Скрипником "орудував" в Академії наук. Перелічені особи з ДНМК значно поступалися співробітникам Наукпедкому Головсоцвиху в освіті і досвіді роботи.

Чергова реорганізація Наркомосу УРСР відбулася за постановою РНК УРСР від 20 травня 1930 р., яку здійснювали з метою встановлення загальноідеологічного та методичного керівництва всією системою освіти, централізованого планування діяльності всієї культурно-освітньої справи, керування науково-дослідною роботою, проведення організаційного регулювання системою комуністичного виховання, організації контролю за літературно-мистецькими процесами та видавничою діяльністю. Змінилася організаційна структура, тому замість управлінь виникли сектори, утому числі науково-методичний. Ідею про скасування управлінь та формування секторів запропонував нарком НК РСІ В.П. Затонський, написавши власноруч постанову колегії його наркомату "Про реорганізацію Наркомосу" [21], 15 липня 1930 р. Двома місяцями поспіль існувало Управління соцвиху, яке очолював П.М. Лукашенко, особа далека від цієї справи, а його заступником залишався професор І.П. Соколянський, будучи одночасно і головою Наукпедкому [21, Арк. 52 – 58]. Функції ДНМК виявилися дещо обмеженими внаслідок реорганізації апарату Наркомосу. Там працювали випадкові особи, крім ветерана соцвиху А.М. Мандрика, але він був рядовим співробітником.

Методологічний комітет Головпрофосвіти, заснований 9 березня 1925 р., керував протягом п'яти наступних років усією навчальною та методичною роботою установ системи профосвіти в Україні, займався науковою розробкою та виявленням нових організаційних форм. Його методологічна діяльність та зміст роботи з функціональної точки зору співпадав з Головсоцвихом, крім комуністичного виховання, а решта питань стосувалася конкретних програм, посібників тощо. Методологічний комітет Головпрофосвіти мав справу з прикладними предметами, тому ідеологічні аспекти мали менше застосування, а головний акцент спрямовувався на методику викладання, хрестоматійність знань та їх засвоєння. Водночас три секції (суспільствознавства, мови й літератури, педагогічна) вирізнялися войовничим матеріалізмом та високим рівнем ідеологізації, її забезпечували інспектори, консультанти, "методкори". Структурні підрозділи установи (бюро, пленум) копіювали схему партійно-радянських інституцій. Управління профосвіти очолював на початку 1928 р. Г.П. Радченко, а членами методкому були Г.С.Шумило, Л.В.Кутепов, С.Л.Зенкевич, О.З.Олександров, О.В.Гаськевич [22], тобто, порівняно з першою половиною 1920-х рр., цей склад поступався професійно-освітнім рівнем. Реорганізація Наркомосу послабила регулятивні функції не лише методкому, але і самого Головпрофосу. По-перше, частина вищих навчальних закладів індустріально-технічного спрямування потрапила до підпорядкування галузевих наркоматів, по-друге, сектори Наркомосу (науково-методичний та науково-дослідної роботи) не мали такого постійного й ефективного контакту, як галузі навчальних закладів 1920-х рр., а головне – в управління профосвіти прийшли нові керівники і почалися чергові реформаційні процеси. У липні 1930 р. там працювали М.А.Пляченко, І.Н.Макаренко, П.М.Білецький, О.П.Феоктістов, М.М.Шатунов, Ю.А.Рачинський, С.З.Ткаченко, Н.М.Машкевич-Сінько, а методологією прикладної науки займалися С.О.Зінкевич, Е.Й.Шварцман, В.І.Таран, Д.М.Скуратівський [23]. При наркомові діяла науково-методична рада, а заступники наркома (В.Д.Кузьменко, О.А.Полоцький, Є.Ф.Гірчак) фактично одноосібне керували виокремленими сферами роботи: перший координував апарат, другий переймався методологічним сектором, третій – розвитком соцвиху, четвертий – секторами літературного контролю науково-дослідної справи [23, Арк. 52 – 58].