Сторінка
2

Соціально-професійний статус номенклатури науково-методологічних установ Наркомосу (1922 – 1930 рр.)

У 1922 р. заступник наркома освіти Я.П.Ряппо власноруч написав проект положення про Центральний методологічний комітет Наркомосу, що мав перейматися питаннями педагогічної і наукової організації культурно-освітньої та навчально-виховної роботи установ, готувати навчальні плани та програми [11]. Концентрація науково-методологічної справи у подібних комітетах свідчила про встановлення державного контролю та ідеологічного стандарту в царині освіти, науки і культури. У трьох ключових главках Наркомосу (соцвиху, профосвіти та політосвіти) також передбачалося заснувати Науково-педагогічні методологічні комітети, представники яких уособлювали Центрметодком НКО УСРР, оперативним органом управління якого було бюро [11, Арк. 164]. Головою Науково-педагогічного і методологічного комітету Головсоцвиху НКО УРСР восени 1922 р. був О.І.Попов, його заступником – А.І.Гендрихівська, членом комітету – Я.Т.Білик [12], які представляли педагогічну науку, але одночасно належали до номенклатури підрозділів Наркомосу. Вони читали лекції в Харківському ІНО, очолювали навчальні заклади. Методологічний комітет Головпрофосвіти паралельно очолював Науковий комітет на чолі з С.Ю.Семковським [12]. При Головполітосвіті також діяв методкомітет у складі 3-х осіб. Відомого історика України Д.І.Багалія, котрий працював у Науковому комітеті на посаді заступника голови з 1 вересня 1921 р., звільнили 4 жовтня 1923 р., у зв'язку з скороченням штату [73]. У 1923 р. головою Центрметодкому та методкому Головпрофосвіти був комуніст А.П.Машкін, а членом президії Наукового комітету – позапартійний О.В.Палладін, до Наукпедметодкому Головсоцвиху обрали Є.А.Равич-Щербу [13, Арк. 13]. Науковий комітет очолював безпартійний професор С.Ю.Семківський, а його заступником став у грудні 1922р. член партії О.О.Беліков, серед заступників О.І.Попова були – безпартійна Гендрихівська та партійний Я.Г.Білик, якого запропонували на посаду заступника 1 листопада 1922 р. [14].Серед вищої керівної ланки номенклатури НКОУРСР, яка налічувала у 1923 р. 44 особи, було 24 комуністи, але не партійність визначала функціональну спрямованість підрозділу, а його роль і місце в системі, конкретні завдання. Безпартійні службовці, у тому числі керівники методкомів, досить активно запроваджували принципи і методи комуністичного виховання і, відповідно, – навчання. За службовим становищем вони були найманими працівниками. Інтелектуальний потенціал кадрового складу Наркомосу, судячи з їх анкет та особових справ, був вагомим, тому що переважна більшість здобула вищу освіту до 1917 р. в університетах Європи, України та Росії.

Функції методологічних комітетів главків вирізнялися організаційно-системними завданнями і повноваженнями останніх. Методком Головпрофосвіти займався вирішенням практичних проблем розвитку вищої школи, а Головсоцвиху та Головполітосвіти – соціальним захистом та вихованням дітей, ідеологічним впливом на суспільство. Наявність перелічених підрозділів, незважаючи на їх конкретні функції, засвідчувала все-таки єдність організаційних форм системи освіти. Саме вона та принципова позиція керівництва Наркомосу УРСР стримували централізаторські тенденції з боку російського наркомосу. Наприкінці листопада – на початку грудня 1923 р. відбулася третя нарада наркомів освіти союзних республік, яка продемонструвала серйозні наміри уряду РРФСР перебрати на себе роль головного уніфікатора системи освіти. Якщо з питань профосвіти та соцвиху не було досягнуто принципових домовленостей, то в галузі науки погодилися на активний обмін літературою. Нарком освіти РРФСР А.В.Луначарський прагнув тоді більшого: встановлення організаційних форм управління науковими установами з адміністративним центром у Москві, щоб союз міг управляти і контролювати" [14].Український нарком освіти В.П.Затонський визнав доцільним лише загальні напрямки розвитку науки та вищої школи для республіки, а схему і мережу, бюджет уважав за необхідне визначати самостійно. Ідею заснування загальносоюзної Академії наук делегати визнали "невдалою", позаяк українська тоді мала б стати "національно-республіканською" [14]. Позицію України активно обстоювали Я.П.Ряппо, голова Головсоцвиху НКО УРСР Л.Р.Менжинська, хоча доводилося захищати й особисто самих себе, тому що експерименти з освітою в Україні дехто з учасників наради називав "відхиленням від марксизму" [14]. Безумовно, що ліквідація університетів в Україні не сприяла підвищенню знань студентів та підготовці кваліфікованої професури, але з марксизмом, судячи з діяльності наукпедкомів трьох ключових главків Наркомосу УСРР, у республіканської номенклатури було все гаразд.

Реорганізація Наркомосу УРСР, яка відбулася згідно постанови ВУЦВКу та РНК УРСР від 1 квітня 1925 р., стосувалася раціоналізації його апарату шляхом установлення максимальної єдності і погодженості роботи окремих його підрозділів. Головні управління колегіального типу, якими були три главки, трансформували в управління з одноособовим керівництвом [75]. На окремого керівника установи було легше впливати, ніж на колегіальний орган. Основні функції зосереджувалися в апараті Наркомосу, хоча його колегія залишилася. При колегії Наркомосу створювався Державний науково-методологічний комітет, а при головних управліннях – відповідні методологічні комітети.

Положення про ДНМК Наркомосу УРСР колегія затвердила 2 лютого 1925 р., у якому були викладені його мета, завдання, повноваження, організаційна структура і функції. Він був "центральним органом керування науково-методологічною діяльністю всіх закладів і органів Наркомосу й контролю" [76]. У системі Наркомосу ДНМК діяв як самостійний центр на правах управління, а методкоми реформованих головних управлінь (соцвиху, профосвіти, політпросвіти) – на правах його секцій. Відбулася своєрідна внутрішня централізація науково-методологічної роботи. ДНМК ставив перед собою головне завдання: "здійснення в усіх учбово-виховних закладах народної освіти єдиного методу навчання й виховання, обґрунтованого на засадах марксистської педагогіки й методології" [16]. Методологічні принципи зберегли, виокремивши їх більш прозоріше і категоричніше. На місцях (в губерніях та округах) діяли учбово-методологічні комітети при губвідділах освіти та окружні методнаради, що скликалися раз на місяць. ДНМК керував центральною педагогічною пресою та контролював роботу її місцевих органів. Склад ДНМК становили 9 осіб: голова (заступник наркома), заступник, 7 членів, з них 4 постійних – голови методкомів главків та Наукового комітету.