Сторінка
1

Специфічні проблеми організації праці і життя людей в гірських умовах Карпат, їх взаємозв’язки з соціально-економічними, етнокультурними та державотворчими процесами у регіоні

Як засвідчує історія, повсюдно і на всіх етапах її перебігу географічні, природо-кліматичні і ландшафтні чинники (фактори) впливами на соціально-економічні, етнокультурні, демографічні, а також політичні процеси і породжували чимало проблем в їхньому розвитку. Це стосується, насамперед, Карпатського регіону, який характеризується особливою специфікою природи, яка завжди діяла і на суспільні процеси, і на специфічні для краю проблеми.

Без врахування її впливу неможливо належним чином забезпечити організацію та результативність праці у будь-якій сфері й на будь-якій посаді, визначити перспективи розвитку, ціну затраченої праці тощо.

Колоніальні режими різних іноземних держав віками шматували Карпатський край та по-хижацькому використовували його природні та людські ресурси, не піклуючись про покращення умов праці й життя людей та збереження тут історико-культурної спадщини. Чимало патріотів цього краю, видатних суспільно-громадських діячів, науковців-дослідників таких, як І.Франко, М.Грушевський, В.Шухевич, В.Гнатюк, які досліджували та висвітлювали важкі умови праці і життя людей у специфічних умовах Гуцульщини і взагалі Карпат, однак їх напрацювання лишалися поза увагою колоніальних режимів і не одержували практичної реалізації. Більшовицько-радянський режим, запосівши територію Українських Карпат, як і всіх Західно-українських земель, упродовж майже 50-річної диктатури вдавався до різних, часто рідко протилежних по своїй суті афер, маніпуляцій свідомістю горян. У 2-ій половині 40-х – на початку 50-х рр. ХХ ст. здійснювалась політика, поряд з масовими депортаціями до східних, північних та південних регіонів СРСР, також і так званих „малих”, „місцевих депортацій”, тобто переселення жителів з гірських присілків та малих сіл у низинні, центральні села Карпатського регіону та у південні, степові села України. Мотивувалося це неможливістю у гірських населених пунктах здійснювати плани комуністичного будівництва, впроваджувати у виробничі процеси принципи комуністичного господарювання, які, за ілюзіями комуністичних ідеологів, повинні базуватись на суцільній механізації та інших „комуністичних досягненнях”. Так села Хороцево і Барвінково, які в той час входили до Косівського району і вважалися віддаленими, були повністю депортовані у Львівську область. Ця політика мала на меті „інтернаціоналізацію” (денаціоналізацію) найбільш національно-свідомої частини людей Карпат шляхом насильницького відриву від родинного кореня, рідної місцевості, домівки, родинних традицій, звичаїв, що віками передавались тут від покоління до покоління і береглися як національно-родинні цінності, та включення горян в орбіту „сталінського змішування народів” заради формування нової історичної спільності – „радянського народу”.

Проте невдовзі комуністичний режим відчув свою неспроможність реалізувати свій план масового зселення жителів гірських та віддалених населених пунктів і тому, очевидно, восени 1952 р. сталінський помічник Г.М.Маленков на ХІХ з’їзді ВКП (б) оголосив про відміну примусових зселень і переселень, зіславшись на те, що самі процеси „комуністичного будівництва” зумовлюватимуть самопереселення жителів з гірських та віддалених місць у низинні, комплексно заселені території.

Через деякий час більшовицько-радянський режим вдається до іншої крайності, зовсім протилежної попередній. Суть її полягала в запереченні в гірських місцевостях чинників, які зумовлювали б специфічні проблеми в організації роботи органів місцевої влади, соціально-культурних установ і закладів, господарських організацій, у житті горян та впливали б тут на їх результативність. Водночас повсюдно на різних зібраннях, як у промисловій, так і в сільськогосподарській сферах, робилися спроби довести про нібито повсюдну рівність цих умов. Особливо ці „ідеї” розповсюджувалися у часи так зв. „розгорнутого будівництва комунізму” за М.Хрущова та „розвинутого соціалізму” за Л.Брежнєва. І було це тут явищем не випадковим. Адже таким чином більшовицько-радянські маніпулятори намагались пояснити насадження і збереження в гірських місцевостях Карпат колгоспно-радгоспної системи господарювання, якій жителі цього краю повсюдно чинили опір, посилаючись на те, що гірські умови не сприяють тут веденню такої форми господарства.

Безперспективність і недоцільність колгоспно-радгоспного господарювання у Карпатському краї обґрунтовував у 1960-1963рр. у ряді праць доцент географічного факультету Чернівецького університету ім. Ю.Федьковича Онікієнко. Деякі з них були опубліковані у Волгограді Російської Федерації, Болгарії та передані для друку в інші зарубіжні країни.

Це, безперечно, викликало чималий резонанс на різному рівні партійних структур. Онікієнко був звільнений з посади, терміново розсилались клопотання у відповідні партійні органи про притягнення до відповідальності видавців, які допустили публікації даних матеріалів.

Боротьба проти колгоспно-кооперативної системи в горах велась і на масовому буденному рівні, набираючи часто особливо рішучих форм. Так у Верхньому Ясенові Верховинського району Івано-Франківської області священик М.Березнюк тривалий час постійно в церковних проповідях, індивідуальних та групових бесідах з парафіянами доводив, що село Верхній Ясенів – гірське, основна частина його жителів проживає на віддалених присілках, тут немає необхідних орних площ і сінокосів, тому відсутні умови і можливості для створення колгоспу. Скоріше тут можна було б створити санаторії, будинки відпочинку чи інші оздоровчі об’єкти, бо для цього, наголошував він, умови безперечно, є. Усвідомлюючи згубну роль колгоспно-кооперативної системи для Карпатського краю, влада вдавалась і до більш рішучих дій. Так, наприкінці 40-х у 1-й половині 50-х рр. у селах Верховинського району Голови і Верховині були вбиті голови колгоспів, мав місце факт замаху на голову колгоспу в селі Красноїлля. І такі факти були непоодинокими.