Сторінка
1

Трансформація відносин власності в Україні: економіко-правові аспекти

1. Теоретичні основи трансформації відносин власності

Світова економіка ХХ-ХХІ ст. характеризується динамізмом економічних відносин, форм і відносин власності. Процеси роздержавлення, приватизації та націоналізації часто взаємопов’язані і пронизують всю новітню економічну історію.

Сутність роздержавлення полягає в обмеженні адміністративного втручання державних управлінських структур (можливо, до межі повного виключення) в господарську та інвестиційну діяльність підприємств. У широкому розумінні роздержавлення означає руйнування управлінської монополії держави. До основних обмежень втручання держави належить відмова держави від надання підприємствам дотацій, субсидій, гарантованих кредитів; скасування примусового державного замовлення; обмеження (не відмова) втручання держави у процес ціноутворення. Це розширення самостійності підприємств і організацій (наприклад, звільнення від надмірної опіки, скутості), відхід держави від оперативного господарського керівництва первинними господарськими ланками, зміна форм і методів господарювання. Роздержавлення у вузькому значенні передбачає перетворення державної власності в інші її форми, супроводжуване обов’язковою зміною власника: держави на іншого — приватна особа, колектив, сімейне господарство, акціонерне товариство тощо.

Приватизацію можна розуміти як форму роздержавлення, що передбачає перетворення державної власності в приватну. Насамперед, це створення механізму реалізації приватної власності виробника в нових умовах виробництва, перетворення його у повноправного господаря, забезпечення йому в усіх сферах господарської діяльності прямої залежності рівня споживання від рівня виробництва.

Роздержавлення та приватизація стали важливими підоймами реформування всієї системи життя суспільства. Обидва поняття нерідко ототожнюються, проте за своїм змістом вони істотно відрізняються, що змушує окреслити межі застосування кожного з них.

Поняття “роздержавлення” і “приватизація” співвідносяться як ціле і частина, причому зміст першого пов’язаний із зміною системи державного управління економікою, створенням умов для розвитку ринкових відносин. Друге поняття включає здійснення роздержавлення через зміну власника майна.

Як цілі роздержавлення власності виступають, насамперед, відродження економічних відносин між товаровиробниками, підвищення ефективності виробництва, зростання його результатів, пожвавлення ділової активності і підприємницької діяльності, ліквідація безгосподарності, корупції, “тіньової” економіки та інших негативних явищ. Досягнення перелічених цілей означає зміну всієї концепції організації економічного життя, його демократизацію. Ще одним завданням роздержавлення є перетворення підприємств у конкуруючих між собою товаровиробників, які самостійно, без втручання державних органів вирішують, що виготовляти, кому та за якою ціною продавати.

Приватизація передбачає дещо іншу мету: забезпечити передачу прав власності на державне майно, майно підприємств та їхніх підрозділів, інших майнових комплексів на користь фізичних осіб та їх господарських об’єднань у приватну власність. Зміна типу, виду, форми власності означає перехід права приналежності, володіння, розпорядження і користування майном від держави до фізичної особи (у формі приватного підприємства) або групи фізичних та юридичних осіб у різних формах підприємств.

Під час роздержавлення підприємства (оренда, корпорація) змінюється не тип власності (вона залишається державною) а її форма. Це відбувається тоді, коли акції даного підприємства належать державі. Коли ж акції, після перетворення державного підприємства у відкрите акціонерне товариство, йдуть геть “з рук” держави, тобто вона втрачає право на приналежність, володіння, розпорядження та користування даною виробничою одиницею, то змінюються тип і вид власності, а її організаційна форма лишається незмінною – акціонерною: власність, раніше суспільна (державна), стає приватною. У цьому і полягає сутність приватизації.

Як метод приватизації у західній науковій літературі розглядається реприватизація, тобто відновлення у правах власності осіб, незаконно позбавлених майна в результаті конфіскаційної націоналізації. Основними формами реприватизації є:

1) реституція (повернення власності колишнім власникам у натуральному вигляді);

2) компенсація (повернення вартості конфіскованого майна грошима або спеціальними ваучерами).

Світовий досвід показав, що найбільш сприятливо реприватизація здійснюється в тих випадках, коли вона передує основним акціям по приватизації. Запізнення з проведенням реприватизації, особливо у формі реституції, може призвести до конфліктів між інвесторами, які вже вклали свої капітали, і особами, що пред’являють права власності як колишні власники майна.

Націоналізація – захід держави, спрямований на захист державних інтересів, в результаті якого майно, що перебуває у приватній власності, відчужується на користь держави на основі спеціальної постанови державного органу. Зазвичай націоналізація здійснюється відносно галузей і підприємств, що мають стратегічне значення, потребують великих і довгострокових вкладень і приносять значний прибуток у бюджет держави.

Націоналізація як перехід з приватної власності у власність держави землі, промислових об’єктів, банків, транспорту і зв’язку тощо має різний соціально-економічний і політичний зміст, залежно від того, ким і в яку історичну епоху вона проводиться. У феодальну епоху одержавлення слугувало централізації влади у боротьбі з окремими феодалами, зміцненню монархії, зосередженню в руках держави головного багатства – землі. В ході буржуазних революцій націоналізація земель сприяла ліквідації економічної бази феодалізму і сприяла прискоренню капіталістичного розвитку. У 2-й половині ХІХ ст. швидкий розвиток капіталістичних продуктивних сил привів до того, що окремі сфери і галузі економіки за своїми масштабами стали переростати рамки приватної власності, що привело у ряді країн до націоналізації шляхів сполучення і засобів зв’язку в інтересах розвитку економіки. Переслідувалися також політичні (військово-стратегічні) або фіскальні цілі. За своїм характером націоналізація в ринковій економіці може мати як прогресивний, так і реакційний характер.