Сторінка
6

Трансформація відносин власності в Україні: економіко-правові аспекти

– Приватизація не стала потужним джерелом надходжень до державного бюджету, а отже — фінансовою підтримкою соціально-економічного розвитку країни.

– Значна частка власності та капіталів, набута тіньовим (нелегальним або напівлегальним) способом, не може використовуватися повною мірою без ризику для їх власників. Причому ризики виходять як від недовірливого ставлення до них із боку потенційних партнерів, так і від штучного створення державою «гачків» (як їх назвала Ю.Мостова), через які можна впливати на власників, на фінансові потоки їх підприємств. Тобто підтримання напівлегальних відносин «бізнес—бізнес», «держава—бізнес» іде на користь корумпованим чиновникам і значно стримує ділову активність.

– Не створено повноцінний фондовий ринок, що унеможливлює перерозподіл власності ринковими методами та є чинником підриву стабільності фінансової системи України. За даними Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, станом на 1 січня 2004 р. загальний обсяг випусків цінних паперів, зареєстрованих комісією, становив лише 109,2 млрд. грн. (20,5 млрд. дол.), з них акції —98,1 млрд. грн. (18,4 млрд. дол.).

Серед оцінок політиків і дослідників, що дотримуються найчастіше протилежних ідеологічних поглядів, переважають негативні, а саме:

- відсутність помітного позитивного впливу на економічну ефективність і негативний вплив на обсяги виробництва та інвестицій;

- «розпорошення» власності внаслідок сертифікатної приватизації; формування неефективної, так званої інсайдерської, власності (власності колишніх менеджерів та працівників підприємств) і фіктивної акціонерної власності як основи для тіньової, корумпованої, нецивілізованої, псевдоринкової економіки.

Наведені недоліки приватизації свідчать про необхідність вдосконалення правових засад цього процесу та захисту права державної власності. В першу чергу, це стосується проблем приватизації об‘єктів, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави, права покупця ініціювати приватизацію об‘єкта та визначати її спосіб тощо.

Внаслідок приватизації держава фактично втратила можливість контролю над більшістю базових галузей промисловості та інших сфер діяльності, не створивши повноцінних ринкових механізмів. Право власності на підприємства нафтопереробної промисловості, зв‘язку, виробництва сировини для алюмінієвої промисловості та енергорозподільчих підприємств, які мають важливе значення для економіки і безпеки держави, належить представникам іноземних держав (Росії), що загрожує національній безпеці України.

Приватизація науково-дослідних і проектно-конструкторських установ і організацій спричинила знищення більшої їх частини як суб‘єктів науково-технічного прогресу, фактора інноваційного розвитку країни.

У процесі приватизації підприємств, які є містоутворюючими для певної території і забезпечують життєдіяльність територіальної громади, не враховуються інтереси цієї громади.

На багатьох приватизованих підприємствах погіршилися показники економічної ефективності, знизився науково-технічний рівень їх продукції, залишаються низькими інвестиції в модернізацію та розвиток виробництва. У післяприватизаційний період підприємства зменшують платежі до бюджетів різних рівнів та відрахування до державних фондів.

Узагальнюючи наведене, можна стверджувати, що в результаті процесу приватизації в Україні не відбулося головного — відокремлення бізнесу від влади. Бізнес, власність залишаються переважно залежними від держави, діючої влади, окремих посадових осіб. Симптомами цього є високий рівень корупції, переплетіння інтересів представників владних і бізнесових структур. Наслідки — гальмування становлення цивілізованих ринкових відносин, відчутного піднесення добробуту населення, формування середнього класу та громадянського суспільства в Україні. Тому перехід української економіки на розвиток за європейською ринковою моделлю, вирішення проблем легалізації власності та капіталів значною мірою лежать у політичній площині та потребують докорінної зміни політико-економічних відносин, що склалися в Україні.

3. Зміна орієнтирів приватизаційних процесів в Україні: інноваційна модель

Нове керівництво країни матиме обирати між реформами та популістськими кроками в багатьох сферах діяльності, у тому числі і в приватизації. Реформи – це завжди спротив бізнес-кіл та консервативних груп населення. Реформи в галузі приватизації – це також спротив могутніх внутрішніх бізнесово-політичних структур, зацікавлених у тому, щоб залишити процес роздержавлення без змін.

Приватизація має залишитися домінуючим напрямком трансформації власності. Нова Програма приватизації на 2006-2010 р. має включати такі напрями:

1)Визначення пріоритету в приватизації.

Враховуючи низьку рентабельність виробництва, збитковість значної частини підприємств, домінантою приватизації доцільно визначити пошук ефективного власника, формування національного інвестиційного потенціалу. Доступ квазіінвесторів до приватизації потрібно максимально обмежити.

2)Зміна механізму приватизації.

При Фонді держмайна слід створити державну фондову біржу для приватизації підприємств, адже не чиновники повинні вирішувати, хто найкращий власник, а ринок. Її функції – професійно займатися приватизацією, страхувати угоди та здійснювати оцінку реальної ринкової вартості об’єктів, причому робити це абсолютно прозоро, із залученням ЗМІ. На жаль, на сьогодні фондовий ринок розвинений недостатньо через ваучерну та аукціонну моделі приватизації, що були застосовані українським керівництвом на початку незалежності України.