Сторінка
9

Трансформація відносин власності в Україні: економіко-правові аспекти

— ринкового перерозподілу власності як механізму нормального ринкового перерозподілу активів від менш ефективних до більш ефективних власників у процесі ринкової конкуренції;

— перерозподілу власності як організованих державою політико-економічних та правових заходів.

Перший із названих процесів відбувається там, де є ринкова конкуренція, що зумовлює селекцію суб’єктів господарювання. Він є тим інтенсивнішим, чим більшим є захист від тенденцій монополізації і недобросовісної конкуренції. Держава у такому перерозподілі відіграє опосередковану роль — як гарант забезпечення конкурентного середовища.

Другий процес передбачає пряме втручання держави у формування власності. При цьому конкретними методами теоретично можуть бути: націоналізація, деприватизація та реприватизація.

Реприватизація (від лат. re — повтор + privatus — приватний) — передача у приватну власність державного майна, що раніше належало приватному капіталу і було свого часу націоналізоване. (Зауважимо, що термін «реприватизація» з формальної точки зору означає прямо протилежне тому, що під ним розуміють в Україні: це не повернення в державну власність раніше приватизованих підприємств, а, навпаки, — приватизація раніше націоналізованих, яка періодично відбувалася, наприклад, у Франції чи Британії). Висловлювання політиків і фахівців з цього питання свідчать про неоднозначне, а іноді і взаємовиключне трактування зазначених процесів і понять, як і їх наслідків. У нашій країні практично всі великі об’єкти за останні десять років було приватизовано несправедливо, проте узаконено. Перегляд цих продажів стане ударом, передусім, по економіці країни.

Варіанти перегляду приватизації:

скасування договору купівлі-продажу у зв’язку з невиконанням інвестиційних зобов’язань;

скасування рішень державних органів влади про приватизацію;

анулювання результатів конкурсів;

вимога доплати за придбаний об’єкт без зміни права власності.

Механізми реприватизації потребують глибокої розробки і аналізу. Найчастіше пропонують скористатися механізмом доплати за приватизоване з порушенням чинного законодавства підприємство.

Які критерії визначення підприємств, що підлягають реприватизації через механізм доплати? Хто має вирішувати, за яке підприємство доплачувати, а за яке — ні? Як слід вирішувати питання компенсації? При обчисленні суми, яку необхідно повернути покупцеві, виникають питання:

- хто саме й за якою методикою займатиметься такими підрахунками?

- чи слід враховувати як втрати з боку держави, так і кошти, які не надійшли до бюджету.

„Можна домовитися про те, що приватизаційну угоду оцінює команда незалежних експертів, зокрема представників поважних міжнародних оціночних компаній, що забезпечує менші підозри в корупції, – пропонує В. Пасхавер. – Можливий іще один, дещо простіший варіант. Підрахуємо, якою є загальна сума недоплати, скажімо за 30 угодами, а потім розкинемо цю суму на кількість підприємств. Вийде однакова для всіх частка доплати від суми укладених угод. Такий шлях простий і потенційно менш корупційний”.

Пропозиція нинішнього прем’єра Ю.Єханурова – зараховувати як доплату інвестиційні витрати — як минулі, так і майбутні.

Не варто забувати, що реальна ціна, встановлена на «експертних аукціонах», буде тим вищою, чим ефективнішим було управління підприємством і чим більше у нього було вкладено. Кращих власників, таким чином, покарають, гірших — заохотять. Більшість підприємств працюють на рівні гранично допустимої рентабельності, інвестиційних заощаджень у них немає, і якщо ці кошти підуть на доплату, то підприємство може опинитися під загрозою банкрутства.

І ще одна особливість: зобов’язати власників доплатити можна лише загрозою вилучення, а уряд не здатний здійснити його, уникаючи судів (якщо, звісно, не хоче остаточно підірвати довіру інвесторів). Досвід останніх місяців наочно продемонстрував, наскільки важко добитися потрібного вердикту: позивачам нема за що зачепитися, оскільки необхідних процедур за колишнього режиму все-таки дотримувалися.

Мінуси підходу випливають із його ж плюсів. По-перше, не буде належного «виховного» і повчального ефекту, якого влада, вочевидь, усе ж прагне. По-друге, добровільні процедури у цій справі не дадуть результату. По-третє, послуги авторитетних міжнародних оціночних фірм дуже дорогі: не виключено, що вони «з’їдять» весь бюджетний виграш від доплат.

Аналітики виокремлюють три групи підприємств, які за ступенем небезпеки потрапити до «чорного списку». Перша — підприємства, щодо яких термін позовної давності для судів уже минув. Друга — ті, які перебувають у межах позовної давності (тобто приватизовані після 2002 року). У третю групу, і для них ризик найбільший, потрапляють підприємства, котрі можуть бути націоналізовані. Утім, у справах про приватизацію термін позовної давності може бути й відновлено. В окрему групу можна було б виділити підприємства, приватизовані за спеціальним законодавством. Зокрема, йдеться про «Укррудпром», приватизація якого здійснювалася на підставі спеціально прийнятого Верховною Радою закону. Тут для реприватизаторів можуть виникнути великі проблеми — за логікою, закон зворотної сили не має.

Одним з обґрунтувань для перегляду справи по «Криворіжсталі» було те, що конкурс провадився в короткі терміни, не було дотримано записаного в програмі приватизації 75-денного строку. Невиконання цієї вимоги є стандартною практикою: з приблизно 300 підприємств, проданих Фондом за останні три роки, лише при продажу 16-ти цього терміну було дотримано.

Необхідно домогтися, аби рішення суду були об’єктивні, щоб обома сторонами вони сприймалися як неупереджені.

Визначемо вигоди реприватизації:

1) потенційне збільшення доходів бюджету;

2) потенційно більша прозорість повторних конкурсів;

3) зростання довіри до влади;

4) посилення ролі судової системи, її незалежності;

5) прихід більш ефективного інвестора, який не буде «вимивати» прибуток з підприємства, а вкладатиме його у розвиток виробництва;

6) можливість накопичення коштів від реприватизації і створення Фонду для фінансування інноваційних проектів.

Найсуттєвішими негативними ознаками є можливість перегляду приватизаційних трансакцій, погіршення інвестиційного клімату, обвал фондового ринку, блокування провідними ФПГ нових приватизаційних конкурсів за умови змови.