Сторінка
1

Рідна мова – основа психічного розвитку дитини

“Мова – це не тільки простий символ розуміння, бо вона витворюється в певній культурі, в певній традиції. В такім разі мова – це найясніший вираз нашої психіки, це найперша сторона нашого психічного Я…

І поки живе мова – житиме й народ яко національність. Не стане мови – не стане й національності: вона геть розпорошиться поміж дужчим народом” [3, c.22].

Так І.Огієнко яскраво продемонстрував взаємозв'язок між мовою і психікою людини: мова як засіб вираження психіки і як охоронець її психічної індивідуальної неповторності. Складна психіка (від грец. foxz – душа) людини, бо вона є продуктом складних фізіологічних процесів, які проходять у мозку, і тісно пов’язана з її гено- і фенотипами. З-поміж основних психічних процесів (відчуття, сприймання, пам'ять, уявлення, уява, мислення, мовлення, почуття, увага, воля) центральне місце відводиться мовленню. “Поки жива мова народна в устах народу, доти живий і народ”, – стверджував видатний український педагог К.Ушинський. А ще він доводив, що “мова народу – кращий, що ніколи не в'яне й вічно знову розпускається, цвіт усього його духовного життя, яке починається далеко за межами історії” [5, c.270].

Духовне життя людини тісно пов'язане з відчуттями і почуттями, сприйманням і запам'ятовуванням, мисленням і уявленням. Усі названі психічні властивості виражаються і супроводжуються мовленням. І якщо почуття ще якось можна зображати жестами чи мімікою, то мислення невіддільне від мови, оскільки немає інших засобів, щоб виразити результат мислительної діяльності. Зароджуючись у чуттєвому пізнанні і спираючись на нього, мислення виходить далеко за його межі і являє собою перехід суб'єкта від наявних до нових знань у формі наукових понять, законів і закономірностей.

Мислення здійснюється за допомогою логічних операцій аналізу і синтезу, конкретизації і абстрагування, порівняння і співставлення, узагальнення і класифікації тощо. Усі мислительні операції здійснюються з допомогою мови. Без слова практично неможливо здійснити аналіз чи синтез об'єктів, перейти від конкретного до абстрактного. Зрештою, без мови не можна сформувати судження й умовиводи, які є основними формами і результатами мислительної діяльності.

Проблема психічного розвитку дитини привертала увагу багатьох відомих вчених і педагогів, оскільки високий психічний розвиток дитини є основою результативного навчання, а навчання, у свою чергу, є основним засобом психічного розвитку. В розвитку дитини розглядається суперечність між спадковими задатками організму і зовнішніми умовами його життєдіяльності, між генотипом і фенотипом. Дитина народжується із природними можливостями психічного розвитку (задатками), які є основою генотипних здібностей. Дитина може успадкувати не лише великий розум чи високу вченість, а й “щасливу і сильну нервову організацію, яка могутньо сприятиме набуванню знань і утворенню великого розуму, але такий щасливий спадкоємець може скористатися своєю спадщиною, а може і зовсім не скористатися з неї або змарнувати її на дрібниці” [8, c.294].

“Виховання і взагалі життя з усіма своїми впливами на людину, – писав видатний український педагог К.Д.Ушинський, – може сильно змінити вроджені особливості її психічної діяльності” [8, c.122]. Він вважав, що психічний розвиток дитини відбувається у нерозривному зв’язку із навчанням і вихованням, бо поза навчанням і вихованням розвитку немає.

“Навчання тільки тоді добре, коли воно йде попереду розвитку…”, – обґрунтовував відомий російський психолог Л.С.Виготський.

Отже, кожна дитина, народжуючись, має генетичні підстави сподіватися, що суспільство створить належні умови для розвитку всіх її психічних якостей і розумових сил. У своєму розвитку дитина проходить певні періоди: немовлячий, дитячий, отрочий і юнацький. І кожен період найбільш сприятливий (сенситивний) до розвитку тієї чи іншої психічної якості. Наприклад, на другому і третьому роках життя дитина швидко оволодіває мовою. Щоб мовлення дитини розвивалося успішно, потрібно:

- виділяти і акцентувати увагу дітей на окремих словах і словосполученнях, співвідносити виділені слова з тими чи іншими предметами;

- навчати дітей механізму вимови (артикуляції);

- проводити з дітьми звукобуквенний аналіз слів, вчити об'єднувати однорідні предмети одним словом;

- стимулювати дітей об’єднувати групу слів (спочатку з двох, трьох), щоб виразити певну думку.

Дитина, яка народилася, застає рідну мову в готовому вигляді. Мама разом з молоком передає своїй дитині перші звуки і слова, пестощі, любощі і колискові пісні. Очевидно, що від того, які слова використовує мама, розмовляючи із своїм малюком, з якою тональністю і пестливістю промовляє до нього, залежать перші паростки розвивальної взаємодії. Розвиток чутливості (нюх, смак, колір, температура) проходить спонтанно з перших хвилин життя дитини, однак лише із розвитком мовлення воно набуває цілеспрямовано-осмислених форм. Так, уже на другому році життя рефлекс дитини на колір, позначений словом, виробляється у 7 – 8 разів швидше, ніж на той самий колір, даний лише як сигнал першої сигнальної системи. До предмета, який сприймають, колір приєднується не механічно, а вступає з ним у складні відносини, що зміцнюються. Лише у дітей середнього шкільного віку слово, яке означає колір, ніби зливається з його сприйняттям, тобто має місце справжня єдність першої і другої сигнальних систем [2, с.122 – 124].