Сторінка
2

Рідна мова – основа психічного розвитку дитини

Таким чином, позначення подразнень, які надходять через ознаки чуттів, словом не лише посилює, поглиблює і прискорює розвиток відчуттів, а й сприяє істотній перебудові пізнавальної діяльності дитини, надає їй усвідомленого характеру.

У дітей різні види пам’яті починають функціонувати в різні періоди дитинства: пам'ять на рухи помітна вже на першому місяці дитинства, емоційна пам’ять проявляється з шести місяців, а після першого року життя з’являється образна пам’ять. На другому році життя дитини особливо починає функціонувати й розвиватися вербальна пам’ять (пам’ять на слова). Засвоєння розмовної мови сприяє швидкому розвитку змістової пам’яті. Уявлення (образи) раніше сприйнятих предметів становлять основний зміст пам’яті дитини. Щоб відтворити образ у думці, дитина має оволодіти мовою. Особливу роль у зображенні і відтворенні дитиною образу відіграє спеціально дібране слово.

“Ой, яка чудова українська мова!

Де береться все це, звідкіля і як?

Є в ній ліс-лісок-лісочок, пуща, гай, діброва,

Бір, перелісок, чорноліс. Є іще й байрак.

І така ж розкішна і гнучка, як мрія.

Можна “звідкіля” і “звідки”, можна і “звідкіль”.

Є у ній хурделиця, віхола, завія,

Завірюха, хуртовина, хуга, заметіль…” [4, c.77].

Словесна пам’ять дитини досягає найбільшого розвитку у 7 – 8-річному віці. У підлітка вона слабшає, а потім знову підсилюється.

Швидкість і міцність запам'ятовування залежать:

- від змісту запам'ятовуваного матеріалу і задіювання оптимальної кількості органів чуттів;

- від вміння використовувати раціональні способи і прийоми заучування та відтворення матеріалу;

- від вчасного повторення.

Таким чином, мова відіграє велике значення в розвитку пам’яті: між розвитком мови і розвитком пам’яті в дітей існує тісний взаємозв’язок. “Дар слова… має величезне значення для здатності пам’яті” [7, c.149].

Мислення – стрижень будь-якої розумової діяльності дитини, воно розвивається від практичних до теоретичних (словесних) форм і передбачає оперування знаннями.

Конкретна образність дитячого мислення чітко виявляється в процесі розвитку словесних форм мислення, які виражаються у поняттях, судженнях, умовиводах. Усі форми мислительної діяльності виражаються словом. Тому з розвитком мислення у дитини тісно пов’язаний розвиток її мови, бо “мова не щось відірване від думки, а, навпаки, – органічний її витвір, який у ній корениться й безперестанно з неї виростає, отже, той, хто хоче розвивати в учня здібність мови, повинен розвивати в нього насамперед здібність мислити. Розвивати мову окремо від думки неможливо; але навіть розвивати її переважно перед думкою зовсім шкідливо” [6, c.262].

Феномен зв'язку мовлення і мислення полягає в тому, що неможливо відокремити мовлення від мислительної діяльності і навпаки. Ці процеси тісно взаємопов’язані і зінтегровані. Знайомлячись із першими словами, дитина сприймає їх у вигляді асоціативних зв'язків із конкретними образами. Власне з цього починаються перші елементарні мислительні операції співставлення звукових образів із конкретними предметами. Тільки з допомогою мови послідовно ускладнюється вид мислительних операцій, а успішність мислення залежатиме від вміння дітей ставити запитання, шукати взаємозв’язки між відомими й невідомими величинами, які дають можливість знайти рішення; точно і цілеспрямовано відбирати потрібні для розв’язання даної конкретної задачі поняття, правила й прийоми, правильно їх використовувати.

Розвиток мислительної діяльності передбачає не лише засвоєння готових форм знань, а й формування розумових вмінь на їх базі, тобто тих мислительно-операційних знань, за допомогою яких можна самостійно поставити і розв’язати проблемну задачу.

І саме тут важливою є мовленнєва підготовка дитини, вміння відчути суперечність і на цій основі, правильно й лаконічно сформулювати проблемну задачу.

Не менш важливо, якою мовою послуговується дитина: рідною мовою своїх батьків чи мовою чужинецькою. Генетично батьки передають своїм дітям у спадок словесні коди, за допомогою яких архівується інформація рідною мовою. Перехід одного з поколінь на чуже мовлення не лише розриває генетичні мовленнєві коди, а й спонукає дитину переборювати неймовірні психічні труднощі переходу від коду предків до чужинецьких кодів. В таких умовах дитина несе непоправні втрати у розвитку всіх психічних властивостей, надто розумових якостей, національно-ментальних рис. Недарма ж К.Д.Ушинський стверджував, що “Рідне слово є основою всякого розумового розвитку й скарбницею усіх знань: з нього починається всяке розуміння, через нього проходить і до нього повертається” [6, c. 262]. “Не умовних звуків тільки вчиться дитина, вивчаючи рідну мову, а п’є духовне життя й силу з рідної груді рідного слова” [5, c.270].

Рідна мово, без тебе ніхто я,

Мов відірваний вітром листок.

(Петро Перебийніс)

До організації навчання рідною мовою закликав і перший президент Української держави, видатний історик Михайло Грушевський: “… Треба доконче вчити дітей рідною мовою, щоб наука добре йшла, – значить на Україні треба вчити по школах українською мовою. Інакше український народ, не вийде з теперішньої темноти, убожества і поневіряння” [1, c.17]. Побажання М.Грушевського звучить актуально й сьогодні, на 14 році незалежності.

З уст щойно обраної проукраїнської влади звучать дивні декларації, то щодо надання російській мові статусу офіційної (О.Мороз), то щодо створення російськомовних груп у ВНЗ України (П.Порошенко), то щодо створення спеціальних російськомовних теле- і радіоканалів.

Їм найкраще відповісти поетичними рядками прекрасного поета Василя Діденка (автора безсмертної пісні “На долині туман”):

Гей проповіднику, стривай!

Твої слова – старенька ряса.

Я не піду в твій тихий рай,

Я – син великого Тараса.

Як Прометей не вмер від ран,

Не вмре і мова – гарна зроду.

Я – не останній з могікан,

Я – син великого народу!

За останнім переписом українці складають 77,8% від всього нашого народу (етнічні росіяни – 17,3%). В той же час серед зареєстрованих друкованих засобів масової інформації на одне українське видання припадає чотири російськомовних, на 100 українців припадає близько 50 примірників газет рідною мовою, а на 100 росіян – у вісім разів більше. В системі вищої освіти, залежно від професійного спрямування на один український підручник припадає від 4 до 100 підручників російською мовою. Катастрофічно для всього українського народу й українства загалом виглядає ситуація в телерадіопросторі, який майже повністю окупований російськомовними програмами. Українською мовою ведуть передачі лише державні телерадіокомпанії, які становлять близько 4% від чинних телерадіокомпаній. У вищих навчальних закладах півдня і сходу України викладання ведеться переважно російською мовою.