Сторінка
1

Про мовну ідентифікацію у суспільному середовищі України

Проблеми ідентифікації є одними з найістотніших у сучасних цивілізаційних процесах. На останній сесії засідання Генеральної Асамблеї ООН як головна проблема сучасності була унаочнена конфліктна суперечність, яка існує між прагненням до збереження національної та культурної ідентичності народів та глобальними інтеграційними процесами, які все більше охоплюють світ і вимагають появи уніфікованих засобів спілкування. Це проблема, над вирішенням якої працюють сотні наукових закладів, оскільки те чи інше політичне легітимізоване рішення може призвести чи до стану війни, чи до стану миру.

Відтак, проблеми ідентифікації, безумовно, пов'язані із питаннями теорій ідентичності, корені яких сягають початку XVI – XVIІ ст. і належать до начал Нової Філософії. Зупинимося на тому, що теорія ідентичності домірна з ідентифікацією, як розгорнута теоретична концепція домірна з її практичним застосуванням. Одним із важливих аспектів подібної процедури ідентифікації є мовна ідентифікація. Вона зосереджує цілу низку самостійних аспектів означення ідентичності і розповсюджує свій вплив на принципову тріаду складових найзагальнішої ідентифікації: індивід – нація – міжнаціональні стосунки. Наголосимо, що зазначена тріада є не засновком ідентифікації, а вже певним її наслідком, яким ми орудуємо у сучасних дослідженнях.

У даній статті немає наміру викласти завершену концепцію мовної ідентифікації в Україні. Це цілком очевидно, хоча б тому, що по-перше, власне теорії ідентичності стали об'єктом дослідження українських учених лише на порозі 90-х р. XX ст. і їхню відсутність пояснити не важко, уявивши собі наслідки досліджень із теорій національної ідентичності у радянських установах – для радянської політичної системи. По-друге, як похідне, із суто історіографічних причин. Лише в сучасному електронному виданні Британської Енциклопедії за тематичним посиланням "Ідентичність" налічується 9264 дотичних матеріали; за іменним посиланням "Ідентичність" налічується 364 матеріали; за іменним посиланням "Ідентифікація" налічується 45 матеріалів. Як бачимо, інформаційне поле неозоре. Відтак, розглянемо лише певні чинники ідентифікаційної теорії, засади якої містяться у працях засновників британської теорії ідентичності – Д.Локка та Д.Юма і висновки якої можуть бути застосовані для аналізу стану суспільних стосунків у сучасній Україні.

Хоча ми спостерігаємо в цих працях начебто примат індивідуального начала людини над іншими складовими універсуму – природою, суспільством – нацією, релігійними началами – однак, у підсумку життєвих шукань, здійснюється врівноваження цих складових, де людина постає лише як осердя власного досвіду, складові якого мають безумовно об'єктивний характер.

Найістотніша категорія цього відношення – досвід, найширше коло сприйнятих людиною вражень довкілля, яке, власне, і визначає, що є людина. Довкілля (наша тілесність також довкілля для нашого власного сприйняття) зосереджується у чуттєвих сприйняттях людини, закріплюється у пам'яті, формує свідомість як упорядковану сукупність ідей (думок), спонукає свідомість до здійснення незалежного вже від суто чуттєвого досвіду самоспоглядання – рефлексії, що й зумовлює мисляче "Я", розумовий відповідник ідентичності особи.

Найсуттєвішим висновком із цієї позиції є те, що структура мислячого "Я", ідентичної собі особи тотожна структурі довкілля, яке і склало еволюційно першочерговий чуттєвий досвід людини. Зміст ідентичності особи тотожний (ідентичний) змісту довкілля (досвіду). Те, чим є людина, визначається способом мислення, який, у свою чергу, зумовлюється зосередженням у душі у вигляді ідей (думок) досвіду сприйняття довкілля. Відтак, ідентичність, найперше, пов'язується зі способом мислення, який відтворює і сам стає дійсністю, довкіллям у безпосередньому чуттєвому сприйнятті.

Наші думки, зміст, порядок і послідовність яких відбивають певну ідентичність, а відтак певну дійсність, позначаються у звуковому відповіднику, який є слово. Слова, наче звукові імена наших думок, супроводжують здійснення процесів мислення, а відтак – здійснення ідентифікації особи, здійснення певного існування.

Водночас мова стає засобом спілкування, коли в одних словах втілюється подібний досвід людей. Досвід мовного спілкування одночасно спрямований як до наших думок (безпосереднє мислення), так і до практичного досвіду, який нам до цього був невідомий, але переданий у вигляді знань (ідей-слів) іншою людиною. Найголовніша вимога творців досвідної філософії до мови – чітка відповідність слів нашим думкам, а отже, досвіду, який у них зафіксувався. Ця специфічна мовна позиція має як позитивні, так і негативні наслідки. Часом виникає спокуса довільно користуватися мовним знаряддям для організації власного досвіду. Ми б сказали відвертіше, як на сьогодні, – довільне орудування мовою призводить до порушення власної ідентичності – способу мислення (самоусвідомлення-рефлексії) та організації, відтак, дійсності-довкілля.

У суголоссі шанувальників інтеграційних процесів без меж (зокрема мовних) цілком дисонансно прозвучать слова вже згадуваного британського філософа XVII ст. Д.Локка, який навряд чи був би проти такого стрімкого і, зазначимо, історично виправданого розповсюдження наразі англійської мови (цю мову згадано для підсилення виразності теоретичної позиції, всупереч ідеологічним побажанням в науці): " . Хто накладає слова якої-небудь мови на ідеї, відмінні від тих, на які накладає їх звичне застосування даної країни, той буде неспроможний за допомогою таких слів передати іншим без визначення власних термінів багато істини та світла, наскільки б не був насичений ними його власний розум. Оскільки, як би не були звуки загальновідомими, наскільки б легко не сприймалися вони слухом людей, які до них звикли, проте, репрезентуючи не ті ідеї, з якими вони зазвичай пов'язані, і не викликаючи їх в розумі слухачів, вони неспроможні передавати думки людини, яка застосовує їх таким чином".