Сторінка
20

Програма НАТО «Партнерство заради миру» та її значення для зміцнення міжнародної безпеки

При цьому важливо щоб співпраця між Україною та НАТО не була спрямована проти якоїсь третьої сторони, насамперед - проти сусідів України, і не могла б тлумачитись у такому сенсі. Безумовно при побудові нової архітектури європейської безпеки ми маємо враховувати роль Росії в цьому процесі. Між Україною та Росією існує багато причин для виникнення протиріч в їх міждержавних відносинах. Ми, представники НАТО, не хотіли б, щоб ці протиріччя доросли до стану конфлікту. Російська Федерація і Україна це дві незалежні суверенні держави і вони теж повинні розвивати кооперативні зв'язки і робити свій внесок в розбудову загальноєвропейської системи безпеки.

Для України співпраця з НАТО повинна бути не альтернативою, а додатковим чинником добросусідських взаємин. Членство в НАТО не є на порядку денному ні для України, ні для НАТО. І було б передчасно розглядати таку можливість у короткотерміновому чи навіть середньо терміновому плані. Хоча, згідно статті 10 Північноатлантичного Договору, виключати таку довгострокову можливість, в принципі, не можна. Але при цьому ми маємо усвідомлювати як різницю, так і спільне в таких процесах як кооперація і інтеграція. Між цими процесами немає суттєвого протиріччя. Інтеграція передбачає більш широку і глибоку кооперацію з НАТО. Така кооперація є віддзеркаленням світових інтеграційних процесів. В цьому контексті майбутня європейська безпека передбачає більш тісні зв'язки європейських країн з США і Канадою.

Нарешті, проблемою, яку Україні та НАТО належить спільно вирішити, є втілення планів у життя. Досвід свідчить, що і НАТО, і Україна повинні приділяти більше уваги якості співпраці, а не кількості заходів, що дозволить найкращим чином використовувати всі наявні ресурси. Це стосується також кооперації в сфері миротворчості.

Україна має величезні можливості щодо підготовки миротворчих контингентів і проведення миротворчих операцій. В цьому контексті треба підкреслити значення Яворівського навчального центу. Другим нашим спільним здобутком є започаткування Офісу зв'язку НАТО в Києві, який сприяє розвитку співпраці українських військових з військовими структурами НАТО в рамках програми "Партнерство заради миру".

Країни-партнери зробили свій значний внесок у Сили втілення (ІФОР) та Стабілізаційні сили (СФОР) у Боснії та Герцеговині у вигляді політичної підтримки, надання своїх підрозділів та інфраструктурну допомогу. Важливість такого спільного підходу до проблеми підкреслюється чіткими посиланнями на врегулювання криз у Плані дій РЄАП, Основоположному акті між НАТО і Росією та Хартії про особливе партнерство між НАТО й Україною.

Україна теж зробила свій значний внесок у міжнародні зусилля з підтримки миру. Зокрема, важливим був її внесок у Сили втілення (ІФОР) в Боснії у вигляді піхотного батальйону в складі 550 вояків. Україна була першою з країн пострадянського простору, яка виявила бажання приймати участь в операції KFOR. Вона також брала участь у Силах стабілізації (СФОР) в Боснії, надіславши мотопіхотний батальйон та надавши на запит ескадрилью з 10 важких вертольотів, загалом 400 вояків. Україна також бере участь у діяльності Міжнародних поліцейських сил та сил ООН у Східній Славонії.

Хотілося б відзначити значний внесок українського вертольотного загону в проведенні миротворчої операції НАТО в Косово. Участь українських військових у врегулюванні конфлікту в Косово є досить успішною.

Та можливо, найважливішим є те, що НАТО та Україна побудували дружні, конструктивні відносини співпраці, про які десять років тому годі було й мріяти. Основним досягненням останнього десятиріччя стали зміни в ментальності (які відбуваються й зараз), від чого виграють не лише НАТО та Україна, але й загальна безпека в цілому.

Описані вище події допомогли закласти міцну основу майбутньої співпраці і чітко вказують на галузі, в яких вдалось досягти прогресу. Активна участь в заходах ПЗМ, серед яких програми практичної діяльності з оборонних питань, в яких беруть участь більшість країн - членів НАТО і партнерів, дала змогу Україні порівняти свої оборонні структури з тими, які мають її європейські сусіди і більш ефективно визначити свою роль в європейській безпеці. Участь України в роботі Ради євро - атлантичного партнерства (РЄАП) доповнює цей процес.

Заключення.

Підчас написання цієї дипломної роботи ми зіткнулись з багатьма проблемами, першочерговою стала проблема наявності великої кількості різних точок зору стосовно розширення НАТО та участі країн в програмі «Партнерство Заради Миру».

Так що ж таке ПЗМ, один з універсальних інструментів розширення НАТО та впливу на суспільну думку країн-учасниць ПЗМ, чи природній розвиток світової спільноти та «сходинка» до об’єднання людства в єдине суспільство, як соціально, так і культурно.

При написанні цієї роботи ми прийшли висновку, що все ж таки „холодна війна”,яка після розпаду СРСР трансформувалась у „Інформаційну геополітичну війну” грає першочергову роль у розвитку співпраці НАТО з тими, чи іншими країнами.

Наприклад, ще до інтервенції своїх та союзних військ в Югославію, Афганістан, Ірак, а в майбутньому в Сірію та Іран, НАТО проводили та продовжують проводити практику пропаганди, та програми впливу на громадян шляхом співпраці з ними.

На нашу думку з одного боку створення програми співпраці, про яку йшла мова вище, є однією з інформаційних технологій впливу НАТО на країни налаштовані проти Альянсу, та нейтральні країни. І що саме ця програма є найбільш глобальною пропагандною програмою за для зближення з НАТО.

З іншого боку саме ця програма може бути тією „ланкою”, яка зможе поєднати Азіатську, Європейську та Амеріканську цивілізації, які практично ще не вдавалось об’єднати жодній людині, з причини культурних, религійних та громадських суперечностей. І якщо НАТО вдастся знайти ту „Золоту середину” яка зможе відкинути суперечності між цивілізаціями та релігіями і об’єднати людство в єдине суспільство, ми зможемо сказати, що „Партнерство заради миру” з’явилось саме заради миру, а не задля прикриття геополітичних стратегій США.