Сторінка
1

Політика та етнонаціональні відносини

1. Роль та місце націй і етнонаціональних відносин у політичному житті

Сучасне людство налічує приблизно дві тисячі різних народів (тільки в Україні їх понад 100), а незалежних держав у світі близько 200. Отже, більшість народів світу проживає в багато­національних державах. Цей факт треба завжди пам’ятати. Усі ми живемо й завжди житимемо спільно з людьми різних національ­ностей. Ця обставина вимагає від кожного з нас особливої делі­катності, терпимості та відповідальності. Завжди слід пам’ятати, що в народів більше спільних рис, ніж відмінностей.

І ця спільність нині, коли цілісність та взаємозв’язаність світу стали такими відчутними для нас, буде зростати. Проте зближення народів не нищить їхніх національних особливостей. Навпаки, саме своєрідність культури різних народів є живим джерелом духовного багатства всього людства.

Кожний із нас відносить себе до певної національності. Національність — це належність людини до певної етнічної (від гр. «етнос» — народ) спільності. У курсах історії та філософії вже розглядалися такі етнічні спільності, як рід, плем’я, народність, нація [1]. Їх розвиток пов’язаний зі зростанням продуктивних сил, господарських зв’язків. З розвитком капіталізму посилюються еко­номічні та культурні зв’язки, створюється єдиний національний ринок, ліквідовується господарська роздробленість даної народнос­ті, а різні її частини з’єднуються в одне національне ціле — націю.

Нація — це найбільш розвинута етнічна спільність [2]. Вона складається протягом тривалого історичного періоду в результаті з’єднання, «змішування» представників різних племен та народностей. У людей однієї нації, як правило, спільні економічні зв’язки, територія, мова, культура. Це не біологічні ознаки. Вони виникають і формуються протягом усього суспільного розвитку. Так, українська нація [3] склалася в процесі подолання феодальної роздробленості та створення єдиного загальноукраїнського ринку. Процес цей проходив у боротьбі за незалежність, за утверд­ження української державності [4]. Сучасна українська мова базується на стародавніх слов’янських мовах. Але водночас вона ввібрала в себе масу слів з інших мов — латинської, грецької, татарської, французької, німецької, англійської, польської та багатьох інших.

Не слід уявляти процес етнічного розвитку як ідеально прямий шлях просування від однієї форми спільності до іншої. Народи перебувають у вічному русі: етноси виникають, розвива­ються, зникають. У кожного народу — свій шлях, своя доля. З історії ми знаємо, що багато колись відомих народів пішли у безвість (фінікійці, скіфи, половці і т. д.), а деякі з сучасних народів виникли ще в стародавньому світі (вірмени, грузини). англійська нація склалася в XVI столітті, українська й російська нація — у XVII—XVIII століттях, німецька — у XIX ст. Десятки націй сформувалися й формуються в ХХ столітті. І нині людство репрезентоване всім багатоцвіттям етносу — родом, племенем, народністю, нацією, що пов’язано з різноманітністю економічних, культурних, соціальних умов його життєдіяльності.

Етнос завжди перебуває в розвитку. А тому не слід догматизувати ті чи інші риси, уважаючи їх раз і назавжди даними. Існують етноси, що розпорошені по різних країнах, тобто не мають єдиної території та економіки, але їх представники вважають себе однією нацією. Українці, наприклад, які живуть в інших країнах, називають себе українцями. Буває навіть і так, що представники однієї нації говорять різними мовами. Усе більшає на Землі людей, що народилися від змішаних шлюбів (тобто від батьків різних національностей), і вони мають право вибирати собі національність будь-кого з батьків. У більшості країн світу національ­ність визначається не державними органами, а самою людиною — добровільно. За сучасними цивілізованими канонами вибір націо­нальності з власного бажання є невід’ємним правом людини, однією з умов її свободи. Отже, національна самосвідомість людини, тобто те, ким вона себе визнає, який етнос вибирає, — це ще одна ознака нації.

У процесі зміни етносу виявляється дія двох взаємозв’язаних тенденцій [5]. Одна з них — це етнічна диференціація, тобто відособлення людей певної етнічної групи, її прагнення до саморозвитку, до національної самостійності, до розквіту власної економіки, політики, культури. Цю тенденцію ще називають націо­нальною.

Друга — інтеграція, об’єднання націй (її ще називають інтернаціональною). Ця тенденція веде до розширення зв’язків між різними етносами, руйнування кордонів, сприйняття всього найліпшого, що створено іншими народами, до поглиблення еконо­мічних відносин, розвитку спілкування у сфері культури і т. д. Обидві тенденції взаємозв’язані. Вони пояснюються об’єктив­ними економічними та соціально-культурними потребами.

Дія обох цих тенденцій у розвитку етносу наочно простежуються протягом усієї історії людства. Обидві вони сприяють прогресу цивілізації, бо одна веде до внутрішнього самовдосконалення, розквіту етносу, а друга — сприяє взаємозбагаченню на­родів, обміну національними цінностями, зміцненню взаєморозу­міння, довіри, дружби й миру. У кінцевому підсумку обидві тен­денції сприяють розвиткові людської особистості.

Одним із провідних чинників розвитку людства в наші дні є науково-технічна революція. Вона зумовлює як спеціалізацію виробництва, так і його широку кооперацію (співробітництво), бо продуктивним силам, що бурхливо зростають, тісно в параметрах окремої нації і навіть великої багатонаціональної держави (наприклад, транснаціональні корпорації мають сьогодні філіали май­же в усіх країнах світу і продовжують посилювати свою міць).

Відбувається процес економічної інтеграції народів та держав, а разом з тим природне їх зближення, інтернаціоналізація всіх сторін життя. Яскравим прикладом цього процесу може бути Європейський Союз (ЄС), що об’єднує сьогодні п’ятнадцять країн Європи [6]. І процес цей посилюється. Інтереси народів ЄС виражають кілька спільних органів. Серед них, наприклад, європейська нарада, яка спрямовує всю політику ЄС (вона складається із глав держав), Європейський парламент — законотворчий орган, що обирається всім дорослим населенням ЄС. Ще один приклад — угода між Сполученими Штатами Америки та Мексикою про утворення спільного економічного простору, скасування митних тарифів та проведення єдиної економічної політики щодо інших держав.