Сторінка
7

Програма НАТО «Партнерство заради миру» та її значення для зміцнення міжнародної безпеки

1997 рік - перше засідання Ради євроатлантичного партнерства (РЄАП) в Сінтрі, Португалія

На наступних самітах НАТО і РЄАП в Мадриді, Іспанія, прийнято рішення про вдосконалення оперативної складової ПЗМ;

1998 рік - створення Євроатлантичного центру координації реагування на катастрофи і Відділу реагування на катастрофи;

1999 року три країни — партнера – Чеська Республіка, Угорщина та Польща - вступають до НАТО;

Діалог і співпрацю включено в Стратегічну концепцію НАТО, як складові фундаментальних завдань у галузі безпеки;

На Вашингтонському саміті прийнято рішення щодо подальшого вдосконалення ПЗМ та посилення її оперативної ролі Країни-партнери беруть участь у розгортанні Сил Косова під керівництвом НАТО;

12 вересня 2001 року відбувається засідання РЄАП, на якому засуджено терористичні напади на Сполучені Штати і прийнято рішення про боротьбу з тероризмом;

2002 року після проведення комплексного перегляду на Празькому саміті прийнято рішення про посилення ролі РЄАП і ПЗМ;

Започатковано План дій Партнерства проти тероризму;

2003 Року, країни-партнери надають свої сили для формування Міжнародних сил сприяння безпеці в Афганістані, керованих НАТО;

2004 Сім країн — партнерів - Болгарія, Естонія, Латвія, Литва, Румунія, Словаччина та Словенія - приєднуються до НАТО;

На Стамбульському саміті ухвалюються рішення щодо подальшого зміцнення партнерства;

Започатковано План дій партнерства щодо розбудови оборонних інституцій.

Після другої світової війни, коли кожна країна, що приймала участь в бойових діях, розуміла, що всі існуючі досі інстанції та об’єднання не можуть протистояти великій загрозі. Коли СРСР вирішило нав’язати свою ідеологію більш ніж половині Європи. Країни-союзники усвідомили, що потрібен орган, який може об’єднати країни та забезпечити загальну та індивідуальну безпеку. Так з’явилося НАТО, і вже у 1948 році був прийнятий шлях до об’єднання у мілітаризований орган, який пропонував колективну безпеку, і став супротивником СРСР. Під час «холодної війни» діяльність НАТО була направлена проти своїх супротивників, але вже 1984 року на самміті цілі Альянсу були переглянуті і НАТО взяв шлях до співпраці з країнами, які ще нещодавно були ворогами. У 1994 році була відкрита програма співпраці та обміну інформацією «Партнерство заради миру», яка і стала ядром для об’єднання, та шляхом для інтеграції у Північно-Атлантичний Альянс. І вже у 2002 році на празькому самміті НАТО був прийнятий план співпраці країн членів Альянсу з країнами дружними до нього, а саме співпраця проти тероризму, щодо загальної безпеки та індивідуальні плани щодо інтеграційних процесів.

Розділ 2. Структура програми «Партнерство заради миру» та основні механізми її діяльності.

В основі програми "Партнерство заради миру" лежить практична співпраця та відданість демократичним принципам, які є наріжним каменем Альянсу.

Метою ПЗМ є посилення стабільності, зменшення загроз безпеці та розвиток активної співпраці в галузі безпеки між країнами-партнерами, а також між окремими партнерами і державами НАТО.

Головна складова ПЗМ — це індивідуальні програми партнерства між країнами-учасницями ПЗМ і НАТО, які розробляються відповідно до національних потреб партнерів і виконуються в тому обсязі і за такий період, які вважає доцільними уряд кожної відповідної країни. У межах ПЗМ були створені механізми для досягнення цілей ПЗМ, а також для практичного втілення запропонованих ідей у життя. Розроблені в процесі розвитку програми інструменти та ініціативи, про які розповідається далі, забезпечують двосторонні та багатосторонні заходи, що дає партнерам можливість формувати прозорі та ефективні програми взаємодії з НАТО.

Основоположним документом програми є рамковий документ "Партнерства заради миру", який містить опис конкретних заходів для кожної країни-партнера. Кожна країна-партнер бере на себе вагомі політичні зобов'язання щодо збереження демократичного суспільства, дотримання норм міжнародного права, виконання Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Гельсінського заключного акту і міжнародних угод із роззброєння та забезпечення контролю над озброєннями, утримання від загроз або застосування сили проти інших держав, визнання існуючих кордонів, мирного розв'язання суперечок. Окремі зобов'язання стосуються забезпечення прозорості національного оборонного планування і формування бюджету з метою встановлення демократичного контролю над збройними силами, а також розвитку спроможності брати участь у миротворчих і гуманітарних операціях під керівництвом НАТО. Рамковий документ також передбачає зобов'язання держав Альянсу проводити консультації з будь-якою країною-партнером, що вбачає пряму загрозу своїй територіальній цілісності, політичній незалежності або безпеці — механізм, яким, наприклад, скористалися Албанія та колишня Югославська Республіка Македонія під час кризи в Косово.

Стосовно процесу приєднання до Партнерства заради миру, будь-яка країна, що бажає приєднатися до програми, спочатку запрошується до підписання Рамкового документа. Окрім опису цілей Партнерства, він містить основні принципи, на яких ґрунтується ПЗМ. Власним підписом країни підтверджують свою відданість ідеї збереження демократичного суспільства і захисту принципів міжнародного права. Вони також підтверджують своє зобов'язання сумлінно виконувати Статут ООН та дотримуватися принципів Загальної декларації прав людини; утримуватись від погрози силою або використання сили проти територіальної цілісності або політичної незалежності будь-якої держави; поважати існуючі кордони та розв'язувати спори мирним шляхом. Вони також підтверджують рішучість виконувати свої зобов'язання за Гельсінським Заключним актом, усіма подальшими документами НБСЄ/ОБСЄ, а також усі зобов'язання, які вони взяли на себе в галузі роззброєння та контролю над озброєннями.