Сторінка
1
За роки незалежності прагнення українського народу подолати негативні риси асиміляційного впливу, відновити українську етнічну самобутність, самовартість та й етнічну спільність як відособлену, самодостатню форму існування спричинили сплеск етнічної активності, що проявилось насамперед у збереженні традицій, звичаїв, мови, набуваючи щоразу глобальнішого характеру, виявляючись на всіх рівнях життєдіяльності від індивідуального сімейного збереження етнічної аури до громадської активізації, як то створення на терені столиці земляцтв усіх областей України.
Що означає термін «земляцтво»
Серед соціальних інститутів, що захищають та реалізують інтереси збереження етнічної самобутності, важливе місце посідають етнокультурні організації, що створюються і діють для задоволення культурних, соціальних потреб представників етнічних спільнот як домінуючого у державі етносу, так і етнічних меншин. Етнокультурні організації — це громадські об'єднання на основі певних етнічних ознак учасників, їх етноконсолідуючих завдань і цілей (політичних, культурних, релігійних, освітніх, тощо). Сюди входять асоціації, культурні та історично-освітні центри, земляцтва, громади, клуби тощо. Енциклопедія етнокультурознавства дає таке визначення терміна «земляцтво»: це різновид об'єднання людей, пов'язаних спільними інтересами, вихідців з однієї місцевості, які мають єдину національну культуру або культуру тих місць і територій, звідки вони прийшли на тимчасове чи постійне проживання. Інтереси, що лежать в основі об'єднання таких вихідців, можуть бути найрізноманітнішими: зацікавленість у навчанні, у набутті професійних навичок, у подоланні побутових негараздів, взаємодопомога, конфесійні, культурні, політичні та інші уподобання. У земляцтвах відтворюються стереотипи поведінки людей, що мають спільну долю. Основою утворення земляцтв є такі етнічні ознаки, як спільність походження, спільність регіонів колишнього проживання, самоназви, культури (чи певних її елементів). Домінуючою ознакою земляцьких спільнот, об'єднань є взаємодопомога та епізодичність неформальних зібрань, задоволення матеріальних (господарських, економічних) чи духовних (мовних, етнічних, культурних, конфесійних) потреб. Земляцтво чимось нагадує етнокультурні спільноти, але в мініатюрі, та й існує упродовж короткого проміжку часу, спонтанно утворюється і зникає, на відміну від етнонаціональних спільнот, що існують майже постійно.
Земляками називають уродженців якоїсь однієї місцевості. Так прийнято називати групи (колективи) людей, вихідців з певних етнонаціональних територій, для яких характерні специфічні стереотипи свідомості та поведінки. Ознакою земляків є територіальна єдність. Земляки це нестійка група (спільнота), яка протиставляє себе іншим схожим групам усередині певого етносу, а також представникам інших етносів за принципом «ми не ми», «свої чужі», «ми не такі, а решта інші». Таке усвідомлене визнання єдності мови, культури, території й самоідентифікація є відображенням компліментарності як підсвідомого почуття взаємної симпатії та спільності людей. Визнання представниками, вихідцями з певних визначених територій своєї єдності є основною ознакою земляцтва як системи [1, с. 45].
Земляцтва і діаспорні спільноти: спільне та відмінне
І земляцтва областей України, і українські діаспорні утворення є унікальними складовими частинами однієї етнокультурної спільноти групи людей, які історично пов'язані спільною територією, формуванням мови, традицій, культури, побуту, особливостями психічного складу й усвідомлюють себе як окреме ціле, тобто українського народу [1, с. 123]. За своєю суттю вони належать до типу об'єднань, сформованих за «цеховою» ознакою, а не за ознакою «інтересу»: етнічна (місцева) належність є постійною ознакою, а формування і реалізація певного інтересу тут є вторинним після ідентифікації. Обидві зазначені спільноти відіграють важливу роль у збереженні етнокультури та її основних етнічних індикаторів поведінки, вироблених багатовіковим досвідом народу: національного менталітету, духовної і матеріальної культури, мови.
Саме завдяки тотожності етнозберігаючих функцій земляцтва іноді називають «діаспорою своєї області»:
1) активна участь у розвитку і зміцненні духовної культури, мови свого народу, участь в культивації національних традицій (звичаїв), у підтримці культурних зв'язків зі своєю історичною батьківщиною (областю);
2) захист соціальних прав представників свого народу (вихідців зі своєї області);
3) здійснення економічних завдань;
4) лобіювання отримання гарантій для ефективного розвитку своїх народів (областей), вплив на міжнародні позиції країни (області).
Проте земляцтва та діаспора мають кілька відмінностей:
1) за класифікацією діаспора належить до великих за масштабом соціальних спільнот, а земляцтва до середніх, наприклад, значно різняться за кількістю українці за кордоном і полтавці у Києві;
2) їх утворення спричинені різними механізмами етносоціальних процесів: діаспора виникає внаслідок зовнішньої міграції і є розселенням значної частини представників етнічної спільноти за межами країни походження; а створення земляцтв спричинено урбанізацією та індустріалізацією, тобто внутрішньою міграцією за межі рідної області, але всередині етносу;
3) щодо особливостей побудови і структури спільноти діаспора як етнокультурний феномен є неформальною спільнотою, а кожне з 26-ти земляцтв областей України легалізоване, вони вже набули ознак формалізації;
4) за ієрархію ідентичностей: у діаспорних спільнотах більш яскраво виражена етнічна ідентичність відчуття належності до української етнічної спільноти, однаковості з іншими її членами внаслідок спільності історичної пам'яті, спогадів про єдиних предків та емоційних зв'язків з батьківщиною, а також спільності основних компонентів культури, що зазвичай виявляється у солідарності з членами цієї спільноти. У земляцтвах основною об'єднувальною ознакою є місцева ідентичність, що є виявом соціокуль-турної належності, своєрідного етнографічного характеру та самобутніх рис населення певної місцевості (тобто області України). Різниця ідентичності відображається і в назвах організацій, для порівняння: діаспорні об'єднання «Українська громада Сербії і Чорногорії», «Союз українців Удмуртії», «Товариство української культури Хабаровського краю», і назви земляцтв Києва: «Полтавці у Києві», «Луганське земляцтво», «Волинське братство», «Львівське товариство».
Завантажити реферат