Сторінка
3

Програма НАТО «Партнерство заради миру» та її значення для зміцнення міжнародної безпеки

У 1990 році, після возз'єднання Німеччини, на колишню Німецьку Демократичну Республіку поширились гарантії безпеки Альянсу як на складову частину об'єднаної держави.

Головною метою НАТО є захист свободи і безпеки всіх її членів політичними та військовими засобами відповідно до Статуту ООН. З самого початку існування Альянс працює над установленням справедливого і тривалого мирного порядку в Європі на засадах загальних демократичних цінностей, прав людини та верховенства права. Ця головна мета Альянсу наповнилась новим змістом по закінченні холодної війни, оскільки вперше у повоєнній історії Європи перспектива її досягнення стала реальністю.

Головний принцип діяльності Альянсу полягає у загальному визнанні суверенними державами необхідності співпрацювати на основі неподільності безпеки його членів. Солідарність і єдність серед членів Альянсу забезпечує те, що жодній країні-учасниці не доведеться покладатись тільки на свої власні зусилля при розв'язанні основних проблем безпеки, не позбавляючи країни-члени їх права та обов'язку нести власну суверенну відповідальність у галузі оборони, Альянс дає їм можливість досягати власних цілей в питаннях національної безпеки через колективні зусилля. Власне Альянс є асоціацією вільних держав, об'єднаних бажанням зберегти свою безпеку через взаємні гарантії та стабільні відносини з іншими країнами.

Організація Північноатлантичного договору – це міжурядова організація, у якій всі держави-члени повною мірою зберігають суверенність і незалежність. Вона надає державам-членам можливість консультуватися з будь-якого порушеного ними питання та ухвалювати рішення стосовно політичних і військових проблем, які впливають на їхню безпеку. Ця організація має відповідні структури, які забезпечують консультації та співробітництво між її членами у політичній, військовій, економічній, науковій та інших невійськових галузях.

Засоби, за допомогою яких Альянс втілює свою політику безпеки, включають утримання військової потужності, достатньої для запобігання війни та забезпечення ефективної оборони; забезпечення потенціалу, необхідного для врегулювання криз, які можуть впливати на безпеку країн-членів; активне сприяння діалогу з іншими державами; розвиток нового, основаного на співпраці, підходу до європейської безпеки, включаючи заходи, спрямовані на досягнення нових успіхів у сфері контролю над озброєннями та роззброєння.

Для досягнення своєї головної мети Альянс виконує такі основні завдання в галузі безпеки:

· "Безпека: закладає необхідне підгрунтя для стабільного клімату безпеки в Європі на основі зміцнення демократичних інститутів і прагнення до розв'язання суперечок мирним шляхом. Він намагається створити такі умови, за яких жодна країна не могла б вдаватись до залякування чи тиску, спрямованих проти будь-якої іншої держави, через загрозу застосування, або застосування сили.

· Консультації: відповідно до Ст. 4 Вашингтонського договору Альянс є трансатлантичним форумом для проведення спільних консультацій з будь-яких питань, що впливають на життєво важливі інтереси його членів.

· Стримування і оборона: забезпечує стримування та захист від будь-якої форми агресії, спрямованої проти будь-якої держави - члена НАТО, відповідно до Ст. 5 і 6 Вашингтонського договору.

· Врегулювання кризових ситуацій: Альянс готовий в разі необхідності на основі консенсусу і відповідно до Ст. 7 Вашингтонського договору зробити свій внесок в ефективне запобігання конфліктам та активно залучитись до врегулювання криз, в тому числі й до операцій з реагування на кризові ситуації.

· Партнерство: розвиває широкомасштабне партнерство, співробітництво і діалог з іншими країнами євро - атлантичного регіону з метою посилення прозорості, взаємної довіри та здатності до спільних з Альянсом дій."

Створені в НАТО структури дають змогу країнам - членам Альянсу координувати свою політику задля виконання цих основоположних завдань.[18]

У листопаді 1989 року було повалено Берлінський мур, що стало символом закінчення холодної війни. За дуже короткий період у Центральній та Східній Європі відбулися значні зміни, і перед НАТО постали зовсім нові проблеми і завдання в галузі безпеки. Безпрецедентні політичні зміни відкрили нові можливості зміцнення безпеки в Європі, але й водночас сприяли виникненню нових ризиків і факторів потенційної нестабільності.

Що можна було зробити, аби не втратити можливість нового, позитивного розвитку системи безпеки Європи після протистояння холодної війни? Які кроки необхідно було зробити для відновлення нормальних відносин між усіма країнами Європи, між Сходом та Заходом? Якої допомоги потребували країни Центральної та Східної Європи для консолідації щойно набутої незалежності і реалізації своїх прагнень брати активну участь у вирішенні проблем міжнародної безпеки як повноправні демократичні держави, як на регіональному рівні, так і на ширшій міжнародній арені?

Лідери держав Альянсу відповіли на ці запитання на Лондонському саміті в липні 1990 року: вони подали руку дружби колишнім супротивникам і запропонували всім країнам Центральної та Східної Європи нові відносини співпраці. Ці глобальні зміни знайшли відображення в новій стратегічній концепції Альянсу, яка була затверджена в листопаді 1991 року і свідчила про нові широкі погляди на проблеми безпеки. В грудні 1991 р. Була створена Рада північноатлантичної співпраці (РПАС), яка стала форумом для проведення консультацій з метою зміцнення взаємодовіри. Перед Альянсом відкрились безпрецедентні можливості досягнення своїх цілей суто політичними засобами. Питання оборони залишалися незмінно важливими, але відтепер можна було приділити значно більше уваги економічним, соціальним та екологічним питанням як важливим складовим поширення стабільності і безпеки в усій євроатлантичній зоні. Діалог і співпраця були суттєвими компонентами нового підходу, якого вимагали численні виклики, що постали перед Альянсом. Після закінчення холодної війни ключовими завданнями стали: зменшення ризику конфліктів, що могли виникнути через непорозуміння або бути спровоковані, а також ефективне врегулювання кризових ситуацій, що могли негативно вплинути на безпеку членів Альянсу, поглиблення взаєморозуміння і довіри між усіма державами Європи, розширення можливостей розвитку щирих партнерських відносин у вирішенні спільних проблем безпеки.