Сторінка
1

Чортків - дорогами тисячоліть

В мальовничій долині Серету, де мимохіть розступилися гори, здавна красується чепурне українське місто Чортків; його далеке минуле нам мало відоме, десь не раніше 1522 року згадується в рукописах. В усяку пору року воно з суміжними передмістями Старим Чортковом, Долішньою та Горішньою Вигнанками, присілками дальшими і ближчими Калічівкою, Переходами, Зеленою. Пастушам, Рудьковою, Добровідкою, Бердом і Кадубом милує своїми неповторними забудовами, навсібіч розгалуженими вулицями, пишними садами. Стрімкі, то пологі береги долини порізані урвистими стоками талих дощових вод та забарвлені в червоний чи сіро-попелястий колір, густо заліснені, порослі чагарниками, повз які по глибокому каньйону, виритому водами по дні колись теплого Сарматського моря, швидко струмить повновода річка, козацьким луком огинає місто і. стишена, нижче мосту полоще в своїх хвилях густі зарослі. Оті морські та річкові потоки неподалік Чорткова на околиці с. Залісся у гіпсових кручах Скалки прорили чудернацькі лабіринти, і тепер численні, вражені природнім дивом туристи не можуть відвести зачудованого погляду від іскристих, фантастичних сталактитових натіків на стінах підземної печери Млинки, четвертої за величиною на Поділлі.

Завбачливими виявилися колишні перші поселенці, обравши вигідне місце для своїх осель: у затишній долині серед густого лісу і крутих гір з печерами поблизу річки чатувала на них відносна безпека від чужинських зайд, звідси можна було рукою подати до поля чи вийти вполювати лісову дичину, нарубати деревини, а з неї поставити огороджувальний частокіл або звести стіни оборонного замку. А щоб спілкуватися з сусідами, проклали через містечко два битих шляхи: один з них аж на високорівні роздвоюється і через Білобожницю веде до Бучача й Івано-Франківська, а по шосе на південь через Ягільницю-Товсте до Залішиків і Чернівців, та другий, що йде на захід, знову розгалужується і бере вліво через міст до Теребовлі на Тернопіль, а південна дорога через Колиндяни прямує крізь ліси до стародавніх міст Борщева, Скали і Кам'янця.

За містом на узвишші по обидва боки шляху безкрає хвилююче море жовтогарячих пшеничних ланів та безмежжя голубого неба у високості.

Справді, кращого місця годі знайти для продовження роду, яке за легендою започаткувала сім'я Чорного. Рятуючись від хижого татарського племені, вона перебралася сюди із спаленої хати, котра раніше стояла побіля Чорного шляху. Але дослідники з приводу цього мають інші, досить різні думки. Саме про це піде мова далі.

ПОХОДЖЕННЯ НАЗВИ МІСТА ЧОРТКОВА ТА РІКИ СЕРЕТ

Отже, науковцями висовуються неоднакові версії. І все ж, найбільш ймовірна серед них є. Висуваються припущення про походження назви міста то від прізвища магната Чартковського, то назви урочища Чорна долина або від інших її назв, у якій на берегах мальовничого Серету з часом склалося місто.

Зрослі вимоги сучасного читача, який нічого не хоче сприймати на 'віру, не задовольняють такі тлумачення. Адже становлять вони собою ніщо інше, аніж позбавлені наукових підстав логічні виверти, свого роду "стрибки із невідомого в незвісне, оскільки історичні джерела не знають гіпотетичного першопоселенця Чорного, який начебто мав якесь відношення до заснування Чорткова. В польських публікаціях також наводиться саме шляхтич Чартковський, який став власником Чорткова. Але прізвище цього шляхтича зовсім не походить від слова "чорт", а грецького "чарті", що означало папір або грамота. Однак не слід забувати, що прізвища шляхта часто переймала від назв набуваних або одарюваних за певні заслуги посесій (земельних маєтків, поселень), які ставали родовими. Отож, найдавніша назва міста Чартковіце.

Поширеним також є припущення, взяте із практики топонімічних досліджень. Адже назви топографічних об'єктів, характеризуючи особливості пойменованих ними місцин, дуже часто ставали назвами міст і сіл, які у них складалися.

Тут слід віддати належне характеристиці, даній Поділлю і особливо подільським річкам відомим знавцем західноукраїнського регіону П.Т. Ващенком, який справедливо відзначив, що переважна більшість подільських річок (до яких належить і Серет) в значній мірі, особливо в середині течії та у верхів'ях, заболочена. Для таких заболочених надрічкових ділянок характерна і специфічна болотна рослинність, передусім багато видів очерету, який у місцевих діалектах зберіг для такої рослинності архаїчну форму назви - черет. що до настання падіння так званих слабких приголосних, котре відбулося у мові східних слов'ян в X столітті, повинна була закономірно мати форму черьт (черть).

Отож, не від міфічного чорта, а. як видно, від реального очерету черьту в мові місцевого східнослов'янського поселення дулібів (волинян-подолян) ще до X століття виникла назва зарослої очеретами характерної заплави Серету. Отже, не Чорна і ке Чортова, а Черетова долина, що передавала своє ім'я поселенню, а потім і місту, яке тут склалося.

Щодо питання походження самої річки Серет, на берегах яких розташований Чортків, то питання це до цього часу теж не знайшло собі єдиного тлумачення. Мабуть, воно може бути цілком задовільно розв'язане прирівнянням до тієї ж основи, із якої виводиться і назва Черетової долини та розташованого у ній Чорткова.

.Та перш ніж приступити до розгляду такої перспективи, доцільно усталити початкову форму назви Серета, яка вже в наш час

піддавалася не завжди вмотивованим "модифікаціям". Для такого усталення на самому початку доведеться відкинути штучно впроваджувану, як видно за аналогією до дунайського Сіретула, недоладну, чи б пак "кабінетну" форму назви Серет - Сірет, якої не знало і ніколи не вживало місцеве населення. На неприйнятність такого "перейменування" свого часу вказував і відомий дослідник української топонімії Ю.О. Карпенко.