Сторінка
1

Коломия під час І світової війни

В добу першої світової війни (1914-1918 рр.) Коломия знаходилася в епіцентрі театру воєнних дій (від 15 вересня 1914 р.).

15 вересня 1914 р. в Коломию вступили російські війська. Москалям все було не так. Зруйновано пам'ятник Т.Шевченка, заборонено видання українських газет та книг, закрито українські книгарні і бібліотеки, припинено діяльність товариства "Просвіта", навчання українською мовою в школах, зазнала утисків греко-католицька церква.

Заборонено видання українських часописів і книг, закриті громадсько-політичні організації, припинено діяльність т-ва "Просвіта", понищено німецькі колонії, вбито десятки українців і чужинців. 02.12.1914 р. за розпорядженням губернатора м. Чернівці та камер-юнкера двору Його імператорської величності С.Д.Евреїнова, начальником Коломийського повіту Чернівецької губернії було призначено князя Лобанова-Ростовського.

1 листопада 1918 р., коли було проголошено ЗУНР, військовий комітет перебрав владу і в Коломиї.

Та це ніяк не відміняло Першу світову війну. 15 грудня 1918 р. місто провело на фронт 3-й Коломийський курінь. Сотні коломиян пішли добровольцями в УГА. 15 травня 1919 р. більш як 100-тисячна польська армія прорвала український фронт, 24 травня в Коломию увірвалися румуни, а 16 липня УГА змушена була перейти річку Збруч.

Ще на передодні І світової війни за короткий час в 1914 році були зорганізовані 50 товариств "Січових Стрільців". Січовий здвиг у Львові, як раніше в Коломиї, Снятині і Станіславові, закінчився масовими військово-спортивними вправами стрілецьких підрозділів. Тоді, як пишуть дослідники, при Українському Січовому Союзі повстала стрілецька секція, яку назвали "Стрілецьким товариством", власне вона стала ключовою силою, яка у Львові здійснила переворот, зайняла стратегічні об’єкти.

На Львівській ратуші замайорів синьо-жовтий прапор, що сповістив галичанам про утворення Української держави. 1 листопа­да Національна Рада звернулася "До населення цілої держави". В зверненні говорилося: "Український народе! Голосимо Тобі вість про Твоє визволення з віковічної неволі. Від нині Ти господар своєї землі, вільний горожанин Української Держави. Дня 19-го жовтня Твоєю волею утворилася на українських землях бувшої Австро-Угорської монархії Українська Держава і її найвища власть Ук­раїнська Національна Рада. З нинішним днем Українська Національна Рада обняла власть в столичнім місті Львові і на цілій території Української Держави.

Український народе! Доля Української Держави в Твоїх руках. Ти станеш, як непобідний мур, при Українській Національній Раді і відіпреш усі ворожі замахи на Українську Державу. Заки будуть ус­тановлені органи державної власти в законнім порядку, українські організації по містах, повітах і селах мають обняти всі державні, краєві і громадські уряди, в імени Української Національної Ради виконувати власть.

Після відомих листопадових подій пішла хвиля встановлення української влади в Галичині. Оскільки український військовий комісаріат намагався, в першу чергу, закріпити військо у Львові, в провінції він надсилав інструкції без визначених дат дій. Дослідники правильно писали, що ці інструкції не подали навіть приблизно ре­ченця виступу. Провінційні військові осередки, як видно з публікованих досі спогадів, не поспішали з працею.

І саме в цей час Коломия подала приклад: як і у Львові, владу в місті взяли українці. У фундаментальній праці "Історія українського війська" читаємо: "Найраніше почали працю старшини-українці ко­ломийського гарнізону. Ініціативі коломийських старшин допоміг фронт, що гарнізон цього міста мав кадри аж трьох українських полків. Там і перебрання влади, завдяки щасливому випадкові, пере­ведено найгладше. Саме 31 жовтня приїхав до Коломиї з Наддніпрянщини один курінь 24 п.п. Його відправляли на італійський фронт. Але вояки відмовились від'їжджати з рідного міста й віддалися на послугу місцевого Військового комітету. Тим чином Коломия в одну мить опинилися в українських руках."

Хто були ці коломийські старшини, що взяли владу в Коломиї? Історичну роль відіграв Коломийський український військовий комітет, яким керував поручник Володимир Бемко. Коломийський вояк австрійської армії, він проявив хоробрість на сербському та італійському фронтах і дослужився чину поручника. Бемко став ініціатором утворення таємного Військового комітету в Коломиї. За сигналом Львова він організував в Коломиї переворот. Йому допома­гав поручник Омелян Паліїв. Саме вони змогли перетягнути на свій бік піхотний кавалерійський полк, найменувавши його "24 полком імені гетьмана Дорошенка". 36 полк стрільців назвали "36-им пол­ком імені гетьмана Мазепи".

Створивши українські збройні сили, коломийські старшини здійснили переворот в Коломиї рівночасно з львівськими подіями. До Коломийського військового комітету були включені й інші ук­раїнські старшини, що взяли як військову, так і цивільну владу в місті. Окружним військовим командантом став сотник Теодор При­мак, його ад'ютантом — хорунжий Іван Данищук, а заступником за­лишився поручник Володимир Бемко.

Весь Коломийський штаб української влади очолив Володимир Паліїв, який фактично визначив усі урядово-військові пости не лише в Коломиї, але й по всьому Покуттю. Командантом 24-го піхотного полку був призначений сотник Франц Тінкль, пізніший командант 2-ї Коломийської бригади під Львовом; командантом гарматного пол­ку став сотник Роман Шипайло; командантом запасного куреня 36-го полку стрільців був поручник Омелян Тарновецький.

Командантом міста став поручник Степан Галібей, командантом поліції — чотар Іван Василишин, телефонічної сотні — хорунжий Кабарівський, інтендантом став поручник Михайло Тарух, капела­ном залоги о. Микола Ясевич. Вишколом керував сотник Рімаль.

Тоді ж була визначена повітова команда. Повітовий комісаріат очолив Іван Стрийський; начальником військового суду було призна­чено сотника-авдитора Жука і сотником Зволинського. Начальником окружного суду був радник Чернявський; шкільну інспекторатуру вів Василь Витвицький, а директором української Коломийської гімназії залишився професор Прокіп Мостович.

Підрозділи українських військових сил були в Заболотові, де піхотним вишколом командував поручник Яків Голота; в Городенці командантом став сотник Світлик, а в Снятині і Кутах керував сот­нею Небиловець. В Печеніжині окружний військовий командант Тео-дор Примак призначив на посаду голови повітового комісара ЗУНРу Михайла Геника-Березовського.

Все це дає підстави стверджувати, що головний Український військовий штаб в Коломиї в період ЗУНРу зміг організувати збройні сили і уряд не лише в Коломиї, але й у всьому Покутському краю. Він зміг мобілізувати військові курені, які надсилав на допо­могу під Львів для боротьби з наступаючими польськими силами ге­нерала Галлера. Самі сучасники визнавали, що Покуття стало в час ЗУНРу найкращою зорганізованою округою Східної Галичини.19