Сторінка
2

Коломия під час І світової війни

Коломийський першолистопадовий зрив залишив цікаві спогади в очевидців цього осіннього сонячного дня. "Той великий, про-пам'ятний день відродження волі, — писала очевидець подій Миро­слава Дубляниця, — день завершення леліяної в серці державниць­кої ідеї, коли Українська Національна Рада перебрала владу, зали­шиться на все життя найкращим днем. Чи спроможня передати на папір ті почування, що виливались сльозами радості? Від тих почу­вань завмирали слова на устах, тільки шепіт заносив подяку Всемо­гутньому Богові.

Незабутні перші хвилини служіння незалежній Україні! Чудо­вий морозний ранок. На щоглях синьо-жовті прапори, могутня пісня несеться над їх шелест — це новобранці напливають з округи. Зроїлись біля "Народного дому" — очі горять, щоки палають. Боро­тись, будувати, обновити життя, показати світові нашу зрілість, си­лу, культуру. Організувати жіночі бойові частини .

Головна площа біля Коломийського ратуша неначе муравище — море голів. Окружний командант полковник Примак — на сивому коні, з булавою в руках, виряджений no-гетьманському. На трибуні наші церковні, військові й цивільні достойники, представники жіноцтва Олена Витвицька й Емілія Левицька .

Ольга Примак-Голота згадувала: "В історії кожного народу, як і в житті кожної людини, є веселі і сумні хвилини. Веселим днем в історії Української Галичини був день 1-го листопада. В той час я ще була дуже молода, але те, що я пережила, глибоко закарбувалося у моїй пам'яті, що ще й сьогодні ті події стоять мені живо перед очи­ма .

На другий день була неділя. Били дзвони. Повна церква людей. Маса народу на вулицях. Всі сміялись, тішились і радості не було кінця. Коли ми вертались додому, ми бачили вже великий синьо-жовтий прапор на ратуші і такий же великий на суді і пошті".

Іван Кузич вірно підмітив, що "військовий переворот в Коломиї 1-го листопада 1918 року переведений був блискуче, може найкраще в усій Галичині"

Коломия в період існування стала кузнею підготовки ук­раїнських військових кадрів. У грудні 1918 року окружна військова команда відкрила в Коломиї старшинську школу піхоти, де спочатку навчалося 35 курсантів. На початку 1919 року налічувалося в трьох чотах 100 курсантів віком від 18 до 25 років, з них більшість були підстаршинами австрійської армії і легіону Українських Січових Стрільців.

Стрільці-курсанти, як добровольці, були свідомі свого національного обов'язку. Вони квартирували в касарнях, вправляли-ся у військовому навчанні над Прутом. Вже на першому році відбувся перший їх випуск.

Вишколена коломийська старшина пізніше прославила себе в бо­ях з поляками і більшовиками. Легендою вкрив свою військову діяльність 1-й коломийський гарматний полк УГА. З невеличкої ко­ломийської батареї, яку організував у 1918 році сотник В. Тотоєскул, він переріс у 1-й гарматний полк 1-ї бригади УСС, що скла­дався з 6-ти батарей. Ним керував безстрашний сотник Ярослав Воєвідка. Полк прийняв своє бойове хрещення під Львовом. Після переходу за Збруч прославив себе на Великій Україні. Смертю хо­робрих загинув 30 березня 1920 року в містечку Піщаниці командир Коломийського гарматного полку Ярослав Воєвідка.

Невмирущою славою покрив себе в національно-визвольних зма­ганнях 1918 — 1920 років легендарний Гуцульський курінь. Його історія починається з листопадових подій 1918 року.

Піхотна сотня, яка в основному складалась із вихідців з Гуцульщини, з пам'ятного 1 листопада переросла в курінь, що був сформо­ваний в м. Коломиї.2>Чотар Української Галицької Армії Степан Сулятицький згадував: "Зародком Гуцульського куріня була піхотна сотня, яку сформував чотар УСС Гриць Голинський, пізніший по­ручник, командант цього куреня. Кадра цієї сотні була в Коломиї, де був і сам її командант, а сама сотня, з браку місця, була розташова­на біля Городенки. У склад сотні входили тільки добровольці".

У Коломиї легендарна сотня урочисто склала присягу на вірність Україні. Ольга Примак-Голота, як очевидець присяги Гу­цульського куреня, згадувала: "Ще один день залишився мені в пам'яті — день присяги Гуцуль­ського куреня. На середині ринку стояло підвищення, де чекала старшина. Нарешті зі співом маршерували гуцули. Вони не були в мондурах, а в своїй святковій ноші. Те вра­ження важко описати. Вони всі були добровольці і прийшли складати присягу Україні. Ко­манда відбирала присягу. Але в моїй пам'яті залишився образ священика, який їхав попереду на коні. Він був в мондурі ка­пелана, а побіч нього на ма­ленькому конику їхав хлопчик, може, 12—13 років, син свяще­ника. Він мав на собі кожушок і військову шапочку, а на ній синьо-жовта стрічка . Такі хви­лини не забуваються, і я щас­лива, що це бачила і пам'ятаю, і можу тепер своїм дітям і вну­кам оповідати про славний пер­ший листопад у Коломиї"

Після пам'ятного 1-го листопада 1918 р. полк Січових Стрільців переріс у бригаду. Щодо Гуцульського куреня, то він діяв са­мостійно, на правах полку, на фронтах у напрямі Хирів. Він скла­дався з чотирьох бойових сотень, сотні скорострілів і чоти саперів. "Це їм припала честь і вічна слава за бравурний виступ під Вовчуха-ми, де Гуцульський курінь проломив польський фронт і поєднався з оперативною групою Північ, їх полковник Вітовський в денному на­казі називав — старшин, підстарший і вояцтво — лицарями і підніс їх до гідності лицарів", — згадував Іван Кузич.

Пізніше Гуцульський курінь входив до складу II (Самбірської) бригади Української Галицької Армії, відомий був боями на відтинку Хирів — Перемишль під час офензиви УГА в Галичині 1919 р., в по­ході на Київ і на Вапнярському напрямі в складі Армії Української Народної Республіки 1919 року. За цей період Гуцульський курінь пройшов важкий, але славний похід як в Галичині, де протистояв польській армії Галлера, так і на Великій Україні, переніс важкі ви­пробування в чотирикутнику смерті.

Отже, під час першої світової війни три окупації російськими царськими військами зруйнували місто та його інфранструктуру, ускладнили життя містян, було зруйновано пам'ятник Т.Г.Шевченкові.

Коломийська площа Ринок під час І світової війни

Список використаної літератури

· Грабовецький В. Історія Коломиї. – К., 1996.

· Енциклопедія Коломийщини. – К., 1998-2004.