Сторінка
2
Виведення деякими дослідниками річкової назви Серет то від румунізма сарат - "пологий", то знову ж від молдавізма сарата -"солоний" і, нарешті, віл індоєвропейського реконструйованого кореня сер - "текти", "литись", який начебто належав якійсь давно вимерлій балканській мові, як це намагався довести в своїй надзвичайно цінній праці О.М.Трубачов, не можна вважати достатньо переконливими.
Назви малих і середніх річок, до яких належить Серет, як правило, утворюються на місцевій мовній основі і найчастіше характеризують засоби тієї ж основи деякі особливості самої річки або околиці, у якій вона протікає, особливості, що з тієї чи іншої причини вважалися достатньо суттєвими і в значній мірі унікальними сучасникам. Мабуть, і в нашому випадку слід рахуватися з тим, що і назва Серету повинна би виводитися із слов'янської основи, яка визначала такі особливості.
У пошуках унікальної в своєму роді особливості, означення якої могло б послугувати для утворення на матеріалі місцевих східнослов'янських діалектів річкової назви Серет, допомогли нам ті ж джерела, у яких ми знаходили підстави для встановлення походження назв Черетової долини і самого міста Чорткова, оскільки згадані об'єкти і річка становлять по суті деталі одного і того ж природничо-географічного регіону. Так, значне співпадання звукової форми власної назви Серет із згаданою вище назвою очерету - черет ми схильні витлумачити тією ж генетичною близькістю співставлюваних назв, із яких назва річки внаслідок відомої консервативності топонімів та гідронімів, на яку свого часу чи не вперше звернув увагу дослідників О.О. Реформатський, донесла до нас давнішу форму назви цього ж черету - серет. Можна припустити. що в поточній мові назва ця, виражаючи помітну тенденцію до "ствердіння" наявних у її складі шиплячих приголосних, опісля через проміжну форму шерет еволюціонувала у напрямку дальшого твердіння шумового компонента так. як це спостерігалося і в наших аналогічних ситуаціях, наприклад, у загальномовному терміні шерсть, похідному від давньоруського сересть - серьсть. чи теж у діалектній російській назві серпа - черп.
V,Наведені приклади дають підставу вважати, що саме внаслідок фонетичної еволюції із давнішої назви очерету - серет утворилася й відома усім східнослов'янським мовам стародавня форма назви тієї рослини - черет. Очевидно, саме така найархаїчніша форма очерету й послугувала для утворення назви зарослої очеретом річки Серет, а "пізніше її форма черет - для закріплення назви урочища Черетової (Черьтової) долини, пов'язуючи з нею, як видно, не без підстав, і походження назви міста, що тут склалося.
Писемні джерела походження назви прозаїчніш!: на карті польського короля Казимира Великого на межі XIV -XV століть це поселення було позначене словом "Чартковіце". На прохання власника Єжи Чартковського король Сигізмунд III видав грамоту на володіння цією територією і дав дозвіл перейменувати його на Чарткув,
А ще раніше, у княжій добі, Чортківська округа, як частина Теребовлянського, а потім Галицько-Волинського князівства, вже була густо, як на ті часи, заселена, головним чином вздовж більших річок і то здебільшого західним боком, аби схоронитися від загрози татарської навали.
Археологічні дослідження засвідчують, що ще в передісторичний період на цих землях буяло життя.
КНЯЖА ДОБА
Спочатку племена білих хорватів, дулібів чи тиверців підпали під владу Києва, яким володіли Ростиславичі - правнуки Ярослава Мудрого, а під час поділу Галичини між Ростиславичами Поділля відійшло до Василька, князя теребовлянського. Після його смерті (1124 р.) це князівство в часи панування Ярослава Осмомисла (1153-1187 рр.) було приєднане до Галицького. Отож Дністер, як південна межа цієї території, став головною артерією для торгівлі Галича з Візантією. На лихо, цим найкоротшим шляхом користувались також войовничі татари. Вони зненацька нападали на обжиті місця, полонили і гнали в рабство галичан, руйнували й палили наші міста, села. Спустошувальним вихором дика орда в XIII ст. увірвалася на Україну, дощенту зруйнувала Київ, вогненним чорним крилом обпалила Поділля. Не було тоді такої сили у слов'ян, аби протистояти розбійному нападу кочівників. Навіть галицько-волинський князь Данило, мужній воїн та вмілий дипломат, що до цього з'єднав Київ із своїм князівством, змушений був скласти поклін хану Батию (1259 р.), аби втримати цілісність свого краю.
Пожежі й розбої, загарбання Галичини й чвари за цю багату землю між польським королем Казимиром і литовським князем Дмнгром-Любартом (1340-1349 рр.) принесли непоправне лихо галичанам, багато кривди зазнали й чортківчани. На зміну цим гнобителям прийшли завойовники з півночі, які згодом об'єднали литовські землі з українськими, а їхній князь Ольгерд після перемоги над татарами під Синюхою зайняв Київ та Поділля, трьом синам свого брата Коріата передав збройне добуті володіння з центром у Кам'янці, що
сягали Стрипи на заході. Щоб закріпитись, Коріатовичі повсюди вибудували дерев'яні замки. Перші з них поставили у Червонограді над Джурином і в Скалі над Збручем, на території пізнішої Чортківської округи.
ПІД ВЛАДОЮ ЧУЖИНЦІВ
Міжусобні війни, невпинні чвари польських і литовських князів за Поділля пришвидшили крах панування Коріатовичів. Литовський князь Вітовт Кейстутович, внук Ольгерда, призначив на Поділлі свого намісника, однак польський король Ягайло (1395 р.) вигнав того і захопив польську землю із замками в Червонограді, Скалі, Смотричі, передав їх, як васалові, поляку Спиткові з Мельштина. Після його загибелі в битві проти татар над Ворсклою (1399 р.) Ягайло передав Поділля своєму братові Свидригайлу, а згодом (1411 р.) цими землями знову оволодів Вітовт.
Початок XV ст., як бачимо, позначається наступом польської шляхти на західне Поділля з Червоноградом і на середнє з Кам'янцем. Коли в 1434 р. помер Ягайло, то західна частина Поділля вже більше не вернулась до Литви.
Завантажити реферат