Сторінка
3

Чортків - дорогами тисячоліть

У численних кривавих міжусобицях і боях чужинців за благодатні землі чимало горя зазнали галичани. Урожайний чорнозем та сприятливі кліматичні умови приваблювали польську шляхту з їхніх пісків, а королі щедро роздавали нові землі своїм прислужникам Гербуртам, Бучацьким, що ставали на сході вельможами. З кожним роком посилювалась польська колонізація, особливо вона стала відчутнішою після Люблінської унії 1569 р. Тоді майже вся територія пізнішого Заліщицького повіту із столицею тодішнього Червоного-родського повіту, а також Кудринці над Збручем належали магнатам Язловецьким, південна частина Чортківського повіту (з центром в Ягільниці) і північна частина Борщівського повіту (з центром в Озерянах) - до можновладців Лянцкоронських. За вельможами на Галичину посунула дрібна шляхта. Вона поспішно укріпляла замки, споруджувала костели. Запанували в "кляшторах" домінікани в Чорткові і Червоногороді. На той час магдебурзьке право дістали міста Червоногород (1448р.), Чортків (1522р.), Гусятин (1559р.)

Польський устрій, заведений в 1435 р. на українських територіях, передав усю землю й ліси шляхті і закріпив за нею селян, їхня доля дедалі ставала важчою. Окрім цього, трудовий люд ставав першою жертвою від частих розбійних нападів татарських орд, а заможні мали можливість вчасно втекти чи перебути облогу в укріплених фортецях. Тільки за сто років (1450-1556) таких набігів нараховують 86. а в 1575 р. татари полонили і погнали в рабство 35 тисяч українців.

Страждало місцеве населення не тільки від татарських розбоїв, а й від пограбувань шляхти. В 1647 році відбулася кривава сутичка між мешканцями Чорткова і загоном челяді шляхтича Петриківського.

Як і всі шляхтичі або магнатські міста, Чортків. аби привабити нових поселенців, впровадив певні привілеї для поселенців, проголосивши для них усякі свободи. Поступово почали розвиватись ремесла, їх наприкінці XVII ст. вже налічувалося 12. Умільці ткали полотно, виготовляли залізні вироби, гончарний посуд, черепицю, віск, зброю. В місті діяла сукновальня, механізми якої приводилися в дію водяним колесом. Розвинуті були шкіряне й ткацьке ремесло. Всі ці багаті ремісничі вироби, як і земля, належали не селянам і цехам, а були власністю польських магнатів Чартковських, Польських, Потоцьких, Садовських. Крім цього, вони змушені платити податки за поле, сіножаті, пасовиська, за користування лісом, давати кошти церкві, утримувати військо, лагодити греблі, охороняти замок. Хоч справами міста відав магістрат на чолі з бургомістром, судові справи здійснювала судова лава, керована війтом, феодали постійно втручалися у самоврядування і зводили його нанівець. У середині XVI століття в Чорткові налічувалося біля 200 будинків, проживало до 1000 осіб. Після надання права проведення двох ярмарків на рік і тижневих торгів Чортків перетворився на значний торговий центр.

З першого погляду життя в місті ніби вже врегулювалося, йому б тільки багатіти й розвиватися, однак українське населення, яке своїми руками творило багатства, залишалося, як і раніше, убогим, ледве зводило кінці з кінцями.

Польська шляхта намагалася поширити свій вплив в українських землях і за допомогою релігії. Оплотом римо-католицької експансії був монастир ордену домініканців, споруджений у Чорткові (1604р.) разом з костелом. У центрі міста і сьогодні височить римо-католицький костел, який своєю архітектурною викінченістю поступається лише Львівському кафедральному. Старе приміщення костелу і монастир у 1663 і 1683 роках відвідали польські королі Ян Казимир та Ян Соб'єський.

З глибини віків відлічує свою багату історію сивочолий Чортків. Перші відомості про це старовинне місто сягають 1522 року. Дворів було 150 і мешкало близько 1150 осіб. А ще Чортків друге за величиною місто області. Тому не випадково приділено досить місця опису історичних подій, які відбувалися у Галичині того часу і які, зрозуміло, були тісно пов'язані з подіями виникнення і розвитку міста, з тими бурхливими хвилями періодів, які або піднімали на вершину, або кидали у вир відчаю і розпачу, щоб знову звестися, ви­жити, утвердитися на рідній землі. Це єдине святе правило гартувало і єднало чортківчан. давало наснагу до мужності і творчості.

А боронити свою землю і творити вони вміли. Які б важкі обставини не складалися, творчий дух народу не згасав, розвивалася культура, розбудовувалося місто, зводилися палаци і церкви, зміцнювалися оборонні укріплення. За короткий строк у Чорткові був зведений дерев'яний замок, пізніше, у 1610 році - кам'яний. До наших днів височать під вигнанською горою дві з трьох башт пізнішої фортеці та житлова споруда. Колись це була міцно укріплена резиденція феодалів, а відтак стала козацькою фортецею. П'ятибічна у плані з баштами на рогах та брамою, вона вважається характерною спорудою перехідного типу. У дворі вибудуваний палацовий та господарський корпуси, зовнішні стіни яких водночас були оборонними мурами з бійницями. Як зазначає Г. Логвин, великий знавець стародавніх мистецьких пам'яток, з решток фресок видно, що палац у замку був розписаний на світські теми. Першим його господарем був власник міста С. Гольський. Значно пізніше, у 1779 році, новий його власник Г. Садовський здав його в оренду під склади місцевому австрійському гарнізону, І австрійські окупанти в 1863 р. перетворили фортецю на тюрму для польських повстанців.