Сторінка
4
Поблизу Чорткова в с. Ягільниця польський феодал С. Лянцкоронський в 1630 р. на високій горі теж спорудив фортецю, яка вважалась однією з найміцніших твердинь на Поділлі. Тут свого часу побував Богдан Хмельницький. В XIX ст. замок перебудовано на. тютюнову фабрику.
Значну оборонну роль відіграли могутні споруди нашого замку. Досить сказати, що він шість разів витримував облогу чужинців і лише в 1640 р. ним оволоділи кримські завойовники. Особливо спустошливими виявились наскоки на місто татар, волохів, турків у 1634 і 1649 рр. В 1655 р. замок здобуло московське військо, а його власника Павла Потоцького з родиною забрало в неволю.
В добу козацьких повстань чортківський замок слугував захистом можновладців од народного гніву. Козацький ватажок Северин Наливайко із сусіднього Гусятина, син ремісника-кушніра, закатованого посіпаками магната Калиновського, підняв своїх знедолених земляків у бій проти гнобителів; вогонь повстання 1594-1596 рр. перекинувся і на чортківські землі. В добу Хмельниччини повстанські рухи відбулися в Копичинцях, Білобожниці, Коцюбинцях, не оминули вони й Чорткова. Жителі міста восени 1648 року, з'єднавшись з козацьким військом, оволоділи замком, вигнали шляхту, знищили польські окупаційні документи і разом з жителями села Білої визволили місто Бучач. Наступного року серед літа один із козацьких загонів знову визволив Чортків. але після укладення Зборівського миру був змушений залишити його. Відтоді тут надовго запанували польські загарбники.
Влітку 1672 р. турецьке військо, супроводжуване султаном Магометом IV, захопило Чортків, а замок перетворився на резиденцію субпаші Подільського пашалику. Завойовники утримували місто одинадцять років - до 1683 р, бо саме тоді об'єднані сили європейських держав розгромили турецькі полчища під Віднем. Відтак у 1699 р. Польща знову утвердила своє панування на землях Галичини. Власником Чорткова після Гольських став граф Андрій Потоцький. Панське ярмо важким тягарем лягло на трудовий люд. В той же час натомість оборонних замків польські магнати на галицьких землях почали споруджувати для себе пишні палаци і як могли визискували працю кріпаків. За часів двох польських королів
Августів II і III (з саксонського роду) польська шляхта панувала і бенкетувала за принципом "За круля Сасаедз, пій і попущай паса". За непослух простолюдина виносила шляхта єдиний присуд - страту. Глузувала з українського духовенства і селян: "поп і хлоп", силою насаджувала католицизм.
На протилежному боці Серету знаходився Старий Чортків, де до сьогодні збереглась Успенська дерев'яна церква XVI ст., можливо, найстаріша на Поділлі, її вигляд нагадує тридільний храм хатнього типу з двоспадовим дахом разом з дерев'яною дзвіницею, купол якої має аркові заглиблення. У 1990 р. храм реконструйовано. Для потреб віруючих у 1903 р. .вимурувано в місті греко-католицьку церкву Св. Покрови. В ній тепер зосереджене релігійне життя православних віруючих. На відміну від Успенської, скромної і непоказної, але такої "домашньої"" церкви, Вознесенський храм XVII ст. у Чорткові відзначається урочистою піднесеністю. Це один з найвизначніших здобутків народної архітектури. Зведений талановитими безіменними майстрами без єдиного цвяха, він увінчує небувалий розквіт українського дерев'яного зодчества. Нині обидва храми є діючими. У Вознесенському - віруючі греко-католицької громади.
Впродовж віків не радувала доля галичан. Але в період занепаду Чорткова знедолені не хилили голови в безнадії і покорі, як святиню берегли рідну мову й культуру, дарма що доводилося терпіти кривду чужинських поневолювачів - від середньовічних литовців до недавніх москалів. Не скорились волелюбні чортківчани домаганням польських магнатів Садовських, які у XVIII столітті збільшили панщину до 5-6 днів на тиждень. Це викликало справедливе обурення селян, і вони в 1768 році повстали. Вимоги бунтарів підтримала більшість сіл південної частини Галичини.
Після першого поділу Польщі в 1772 році Чортків увійшов до Австрійської імперії і спершу був підпорядкований Заліщицькій окрузі, потім став центром Чортківської, а від 1867 року - повітом, який мав канцелярії старости, окружної ради, суд, пошту, поліцію. Як бачимо, місто стало значним адміністративним, а згодом і економічним центром у південній частині галицького Поділля.
В період наполеонівських війн у 1809 р. Чортків окупували російські війська, однак за рішенням Віденського конгресу в 1815 році місто, як і вся Тернопільщина, знову опинилося у складі Австрійської монархії. Протягом цих років в Галичині не раз змінювалася влада, та кожна не тільки чинила здирства, а й палила, руйнувала міста і села. Замість жаданого полегшення прийшлі австро-угорські чиновники обклали обездолених новими великими податками. З цим не могли змиритися селяни, а чортківчани у 1838 році піднялися на боротьбу проти гнобителів. На придушення чортківського заворушення та повсталих сорока сільських громад уряд кинув значні військові сили, яким вдалося через два з половиною місяці приборкати бунтівників, а їхніх ватажків - Ф.Чубея і Ф.Сірмана ув'язнити. Незважаючи на каральні дії, страйки не
стихали, наростав визвольний рух. Побоюючись всенародного повстання, цісар Фердинанд в 1848 році погодився на скасування панщини.
СЛІДИ ПАНЩИНИ НА НАШИХ ТЕРЕНАХ
На превеликий жаль, і ця визначна подія замовчувалася раніше. А про неї є що сказати, як сучасникам, так і нащадкам. Але ще недостатньо вивчена вона істориками і краєзнавцями.
Як і скрізь в Галичині, на Чортківщині було скасовано панщину 16 травня 1848 року. Не збереглися архівні документи про цю подію. Та й не тільки вони, а й пам'ятні знаки, а це були в основному хрести, також всюди знищувалися радянською владою. А це була не тільки наша пам'ять, наша історія. Вони мали й суто практичне значення. По таких хрестах взимку, коли багато снігу, людина, що заблудилася в полі, могла легше зорієнтуватися і знайти по них дорогу.
Чортків наш, як відомо, був власністю магнатів Чартковських, Гольських, Потоцьких і Садовських. Скасування панщини було за останнього із Садовських Гієроніма. І нам збереглися розповіді-записи старожительки Чорткова Юлії Головінської, 1895р.н. (моєї бабусі), яка переказала мені розповідь свого дідуся Федора Окіпного, 1832 р.н, який, як бачимо, шістнадцятирічним юнаком був безпосереднім свідком цієї події в Чорткові.
Поліцаї в місті і приміських селах Долішній і Горішній Вигнанках, Синяковій, Кадубі, Бердо і Білій оголосили людям наказ війтів обов'язково з'явитися 16 травня на міський майдан.
Люди йшли пішки, їхали Еозами. щоб якнайскоріше добратися до вказаного місця. А був міський майдан там, де зараз над Серетом біля греблі гуртожитки педагогічного і медичного училищ. Коли зійшлися туди сотні людей, бургомістр міста Андрій Ольшицький надав слово представнику від Тернопільського воєводства, який виступив перед людьми з промовою і зачитав їм грамоту (цісарську, як тоді казали) про те, що цісар, тобто імператор, скасовує навіки панщину, і що від сьогодні пан не має права примушувати людей працювати на нього. Якщо хтось і виявить таке бажання, то за це матиме вже відповідну плату. Так як приїжджий чиновник розмовляв і читав документи німецькою мовою, то мешканець міста єврей купець Шмуль Шнайдер перекладав його виступ українською, а полякам - польською мовами. Ця звістка справила на людей надзвичайно велике враження; люди від радості плакали. Потім греко-католицькі священики із церков Св. Успення і Св. Вознесіння та римо-католицький домініканський ксьондз з костелу разом відправляли молебень в знак подяки Господу Богу за цю добру вістку.
Завантажити реферат