Сторінка
7

Чортків - дорогами тисячоліть

У ніч на 22 січня над Чортковом замайоріли синьо-жовті прапори і було розклеєно листівки патріотичного змісту. Якщо до цього часу траплялися випадки, коли прапори піднімалися поодиноко, то 22.01.1973 року їх здійнялося у вись аж чотири, до яких додалися розклеєні великоформатні листівки. У той час минув рік, коли в Україні і 2 січня 1972 року пройшли масові арешти інакодумців -понад 200 осіб. Населення було обплутане густою мережею провокаторів, нишпорок, донощиків. Саме у цей час Чортків "вибухнув" прапорами синьо-жовтого кольору та листівками такого змісту: "Хай живе вільна Україна!". '"Ганьба політиці русифікації!". "Хай живе зростаючий український патріотизм!". "Свободу українським патріотам!".

Зважаючи на час. коли більшовицька система недремним оком фіксувала кожний антирадянський порух навіть думкою, ця подія сколихнула у душах ветеранів ОУН-УПА та прогресивного молодого покоління хвилю неймовірного духовного та морального піднесення і набрала всеукраїнського характеру та значення. І, звичайно ж.

Матері в церкві відправлялася панахида за полеглих борців за волю України.

Тож спіть спокійно, вірні сини і доньки України. Вічна вам

ВБИВСТВО ПОЛЬСЬКИХ КСЬОНДЗІВ

2 липня 1941 року в Чорткові енкаведистами скоєно страшний злочин - вбито 8 монахів. Четверо - в приміщенні домініканського костелу (зараз швейна фабрика) - 85-літнього ігумена Гієроніма, двох молодих монахів (братчиків) і костельного паламаря Воцентовича.

3 другою четвіркою монахів енкаведисти розправилися на березі Серету. Це були священики отці Яцек Місюта, Юстин Шпирлак, Анатолій Знамеровський і старший монах (братчик) Анджей Бурковський. Місцеві жителі закопали тіла нещасних, повкладавши їх у нашвидкуруч зроблені паки, адже власті попередили, що інакше трупи будуть кинуті у річку.

2 липня 1991 року через 50 років від цієї кривавої події відбулося перепоховання цих жертв більшовицького терору з відправою у костелі. Чотири домовини з останками закатованих ксьондзів були поховані на міському цвинтарі у гробівці під домініканською капличкою, саме там, де в 1941-у була похована перша четвірка замордованих енкаведистами в приміщенні монастиря.

Цей страшний епізод є одним із багатомільйонних переконливих прикладів, як знущалися більшовицькі кати над невинними людьми під час свого так званого визволення західноукраїнських земель і входження їх до складу Радянського Союзу.

Таке зло, звичайно, ніколи не можна забути.

"ЗГИНУВ ОСТАННІЙ З КУРЕНЯ ГУЦУЛІВ ."

11 листопада 1922 року польський військовий трибунал у Чорткові засудив до страти колишніх воїнів УГА Петра Шеремету та Степана Мельничука - вірних синів українського народу, які були організаторами "Гуцульського куреня" й вели запеклу боротьбу з польськими загарбниками у Галичині - громили польські фільварки (маєтки), виганяли із сіл польських осадників (колоністів).

Відгомін справедливих діянь Шеремети й Мельничука луною прокотився західними теренами, знали про їхню боротьбу й на Чортківщині, адже діяли вони у сусідніх до Чорткова повітах: Заліщицькому і Борщівському. Тож польський уряд вирішив розправитися з патріотами, і проти 12 сміливців було кинути жандармські з'єднання із кількох повітів, в т.ч. Чортківського. Переслідувані карателями. зморені голодом, зранені, вони пробивалися крізь ліси, маючи намір дійти до Карпат і там продовжувати боротьбу. Але їхнім планам не судилося здійснитися. Біля переправи на Дністрі С. Мельничук з товаришами зіткнулися з жандармами. Бій був нерівний. Пораненого Мельничука було взято в полон і кинуто до в'язниці. Загинув в бою під с. Поліград

120

І'Заліщицького повіту один із їхніх побратимів Іван Цепко. Потрапив 'до рук жандармів, а відтак до в'язниці і поранений в голову та руку і Петро Шеремета.

] Пам'ять про відважних українських патріотів польські власті *;намагалися вбити у народі. В 1931 році їхню могилу було наказано -повністю зруйнувати, що й було зроблено напередодні Поминального дня 1-го листопада 1931 року.

А в 1932 році Олесь Бабій написав поему "Гуцульський курінь", в якій є такі слова: • "Лиш Мельничук з чотою

Попався і наложив буй-головою. Талі, у Чорткові, труби загули зрання, Згинув останній з куреня гуцулів. Згинув останній з куреня чабан".

Населення міста зберігає світлу пам'ять про загиблих патріотів. На міському цвинтарі у їхню честь споруджено пам'ятник. В Чорткові є вулиці, що носять їхні імена. А в Народному домі ім. К, Рубчакової є картина художника Я.Лозинського, присвячена вірним синам українського народу - Степану Мельничуку та Петру Шереметі.

ОЧИМА ГОЛОДНОЇ СМЕРТІ

Теперішнє покоління дуже мало знає про страшний голод в Західній Україні у важкі повоєнні 1946-1947-і роки. : Про нього не згадано навіть частини того, що написано про голодомор 1932-1933-го років. І тому дуже мало літератури в бібліотеках на цю тему. А говорити і знати потрібно, адже це ще одна трагічна сторінка нашої історії.

1946-й рік був неврожайним, в основному через засуху. Люди залишалися без хліба та інших продуктів харчування. Більшовицька ж влада не допомагала, а навпаки - перешкоджала вижити, бо розпочала організацію колгоспів. На словах комуністичні лідери твердили, ніби піклуються про людей, дбають про них. Сталін писав тоді, що "найголовніше - це цінувати людей, цінувати кадри, цінувати кожного працівника . Треба нарешті зрозуміти, що з усіх цінних капіталів, які є в світі, найціннішим і найвирішальнішим є люди, кадри".