Сторінка
8

Чортків - дорогами тисячоліть

Це. звичайно, було фарисейством "великого вождя і вчителя трудящих", хоча один із його найближчих помічників А.А.Андреев, виступаючи на пленумі ЦК у 1947 році, заявляв, що частина областей України і Молдавії страждає від засухи і населення там голодує, рішуче поставив питання про продовольчу допомогу людям з державного резерву.

Та насправді цього не сталося. Сталін і його оточення намагалися використати все з пропагандистською метою, бо коли люди Дочекалися вже нового, дав Бог, щедрого урожаю, то пов'язали це "'з перемогою колгоспного ладу, який зміг подолати усі наслідки засухи, і що колишнє село на Україні пішло у переможний наступ, а думки

121

людей звернені до найулюбленішого вождя і вчителя, творця колгоспного ладу товариша Сталіна".

Та жертви голодомору були великими - понад 2,5 мільйона людей пішли тоді в могилу.

Не обминуло це нещастя і наші околиці. Людей змушували записуватися до колгоспу, здавати реманент, землю, худобу. Забира­ли навіть торбинки, мішечки, вузлики, горщички з борошном, житом, квасолею, горохом, горіхами тощо. Люди плакали, благали, просили не засуджувати їх на голодну смерть, та марно. Ось чому люди пухли від голоду, ось чому були настільки ослаблені, що не мали сили навіть викопати яму для поховання своїх рідних і близьких, ось чому багато померло. Люди старі, у розквіті сил, діти вмирали з голоду і по хатах, і в полі, і в лісі, і навіть просто на дорозі.

Я був тоді ще дитиною, та пам'ятаю те чорне крило голоду, що торкнулося і нашої сім'ї. Пам'ятаю спечені на кухонній плиті з темної муки кусочки паляниці, якими годувала мене мама. Пам'ятаю, як ходив з мамою і бабунею до лісу за грибами і лободою. Люди їли навіть траву. Рятувалися від голоду й грибами, від яких багато людей, вживаючи неїстивні, вмирало.

Народний дім і

пам'ятник

Катерині Рубчаковій

Побудований Народний дім напередодні Першої світової війни з ініціативи бургомістра Людвіга Носса, він слугував центром розвитку культури та спорту в місті. У цьому будинку були 2 зали: в одній відбу­валися збори, наради тощо, в другій - проводилися уроки фізкультури для учнів гімназій.

З розвитком сценічного мистецтва на наших теренах тісно пов'язане ім'я Катерини Рубчакової. Народилася у Чорткові, створила 71 роль, співала у 13 операх та 21 опереті. Померла у молодому віці на 38-му році життя, похована у Тернополі.

Інститут

підприємництва і бізнесу

Датою народження інституту треба вважати 1995 рік. Вищий навчальний заклад має денну, заочну та вечірню форми навчання і є філіалом Тернопільської академії народного господарства. До Першої світової війни, як за польської так австрійської влади, тут були суди - окружний, повітовий , міський; за радянських часів - військова частина. Споруда будувалася з 1884 до 1927 року.

Костьол

Сучасний костьол збудований на місці старого, який заснував у 1610 році тодішній чортківський феодал Станіслав Гольський. Давні споруди були оточені високими оборонними стінами з бійницями. Наприкінці XIX -початку XX століття старий костьол був розібраний, а звершення нового в готико-надвіслянському стилі закінчилося у 1918 році. Нижня частина костьолу збудована з каменю вигнанського і синяківського кар'єрів, верхня з червоної цегли.

Церква Св.Покрови

Збудована на початку XX століття. Біля церкви знаходиться капличка Божої Матері, посвячена 14 жовтня 1908 року на свято Св. Покрови. У 1944-му році була зруйнована фашистською бомбою, але фігура Божої Матері уціліла, не зазнавши ніяких ушкоджень. Як засвідчують старожили, саме у той час біля неї молився радянський воїн і також залишився живим і навіть не пораненим.

Чортківський замок

Збудований у 1610 році на місці дерев'яного (кінця XIV - початку XV століть). Колись міцна оборонна споруда, він 6 разів витримував облогу чужинців і лише у 1640-му році ним оволоділи кримські завойовники. У 1655-му замок здобуло московське військо, а його власника П. Потоцького з родиною вивезли в неволю. В добу козацьких повстань слугував захистом можновладців від народного гніву.

Вознесенська церква

Унікальний витвір українського дерев'яного зодчества, споруджено народними умільцями без єдиного цвяха. Збудована у 1630 році як церква Св. Миколая, вона зазнала жахливих руйнувань під час нападів на Чортків турків і татар у 1640-му та 1672-му роках. Остаточно відбудо­вана у 1717-му і на свято Вознесіння посвячена як Вознесенська. У ті часи церква належала не місту, а селу Долішня Вигнанка. Повністю реставрована у 1996-1997 роках.