Сторінка
5

Чортків - дорогами тисячоліть

На честь цієї події на майдані встановлено хрест. Пізніше такі хрести люди спорудили й в інших частинах міста. Наприклад, на територіях теперішнього педагогічного училища й райвійськкомату (уже в наш час відновлені).

Із

На власні кошти людей в честь скасування панщини хрести було встановлено й в багатьох селах нашого краю.

Зокрема, в селі Білобожниці по вулиці Шашкевича був невеликий майдан, порослий травою, який називали оболонню або "пустошаком", бо трави там було небагато і вона нерідко спалювалася літнім сонцем. Саме на цій оболоні було вкопано в землю й обгороджено плотиком кам'яний хрест з написом: "В пам'ять наданій свободі 1848 року". Розповідали, що кожного року 16-го травня до цього хреста виходила святкова процесія з церкви і під звук церковних дзвонів священик у світлих ризах відправляв "Благодарственне богослужін­ня" з відповідною проповіддю, яка завжди закінчувалася "Многая літа" для "найяснішого цісаря Франца Иосифа". У цей день люди не працювали, а відпочивали і організовували спільний урочистий обід в саду біля "приходства" (будинку, в якому жив священик). Так було до Першої світової війни. Вже після 1917-20рр. почали відзначатися інші дорогі й рідні нам національні дати і річниці.

Як я вже згадував такі хрести були в кожному селі. В Скородинцях - за церквою; в Шманьківцях на східному боці села була збудована з цієї нагоди капличка св. Миколая, а також два хрести. В Полівцях - в центрі біля читальні, на полі під назвою Лащівка (кам'яний і дерев'яний за селом в напрямі Ягільниці). В Босирах - біля читальні "Просвіта", а в Коцюбинчиках - біля старої дерев'яної церкви. В Кривенькому - на полях Бережки і в Балозій долині (в напрямі Сидорова). В Товстенькому - на полі Рутка, що тягнулося вздовж потічка на північ від села. В Пробіжні - на вулиці Раків Кут і на полях: Горби, За гостинцем і Бесаги. А у Звинячі між церквою і читальнею "Просвіти" було встановлено залізний хрест на гранітному постаменті. Пізніше цей хрест було перенесено біля церкви, а на його місці споруджено пам'ятник Тарасові Шевченкові. Подібні хрести були ще й в інших частинах села: на городі Антона Герасимовича і при дорозі із Звиняча до Білого Потока, який поклав на свої власні заощадження звиняцький селянин Степан Штульський. З часів панщини була в цьому селі пам'ятка під назвою "Червоні ворота". Це було місце при дорозі, що вела із Звиняча через річку Перейму в напрямі до Буданова. Там стояв величезний камінь. За переказами, на ньому за наказом поміщика панські слуги катували батогами селян. Від слідів крові в результаті цієї розправи, це місце дістало назву "Червоні ворота". Про це дізнався я, читаючи спогади уродженця цього села, а тепер жителя США професора пана Дмитра Штогрина.

ЗГОРЬОВАНА, АЛЕ НЕ СКОРЕНА

Наприкінці панування старої Польщі на Галичині, коли її селянство опинилося в катастрофічному становищі, новий володар -австрійський цісар Иосиф II зробив деяке полегшення, зокрема видав "патент для підданих", в якому нарешті врегулював відносини між селянами і поміщиками, давав право одружуватися без спеціальної панської згоди, дозволяв переселятися, вчитися ремеслу. Принагідне зазначимо, що сталося це в роки, коли цариця Катерина II завела кріпосне право на Лівобережній Україні, впровадила великоруське холопство.

У ті важкі часи, за висловом історика М. Костомарова, "лежить в могилі Україна, але ще не вмерла". Згорьована, але не скорена, вона повільно почала пробуджуватися, ставати на ноги. Іскрою Божою для цього національного пробудження в XIX столітті стали патріотичні твори нової української літератури, заснування двох партій націо­нально-демократичного напрямку в Львові та Харкові, які вперше сміливо виступили на арену громадського життя із вимогою незалежності України. Провісником волі проголосило себе Кирило-Мефодіївське братство на чолі з видатними патріотами Т.Шевчен­ком, М. Костомаровим, М. Гулаком, П. Кулішем, В. Білозерським.

Треба було ще півстоліття, щоб врешті розбудити приспаний народ до активного громадського життя, щоб селянство відчуло свою силу і значущість, виробило вдосталь дешевих продуктів, а ремісничі цехи -всіляких виробів, що дало можливість розгорнути торгівлю, влаштувати великі ярмарки. Саме тоді споруджується залізнична лінія Чортків-Станіслав, а в 1896 році в Долішній Вигнанці відкрито залізничний вокзал.

Після програної війни з Прусією ВІ866 р. і перетворення Австрії на Австро-Угорську монархію польська шляхта захопила владу в Галичині, і це посіяло серед українців зневіру в можливість мати рівні права з поляками. На Поділлі вже небагато лишилося землевласників з давніх українських родів, їм на зміну прийшли нові, що за Австрії домагалися титулів графів та баронів. Таким чином, мов гриби після дощу, з'явилися на наших землях численні "аристократичні" роди, такі як Левицькі, Баворовські, Пінінські, Черняковські, Волянські, Городиські, Коритовські і багато інших. Заради збагачення, вони жорстоко визискували місцеве населення. Наприкінці XIX ст. в місті діяла одна чотирикласна школа, друга знаходилася в Долішній Вигнанці. І це на кілька тисяч людей, які тут проживали. Складна ситуація склалася і з медичним обслуговуванням населення, бо в цій сфері працювало лише чотири лікарі, міщан обслуговувала невеличка аптека. Із злиденним життям трудового люду і їхньою боротьбою добре був обізнаний видатний австрійський письменник-демократ Карл-Еміль Францоз (1881-1919), дитинство якого минуло в Чорткові. Про це можна довідатися з його книжки "Боротьба за право".

Коли в 1867 р. Чортків став повітовим центром, в ньому з'явилися різні установи, пошта, телеграф. В місті нараховувалося 850 будинків, а населення зросло до 4 тисяч осіб. Пожвавився розвиток промисловості, запрацювала цегельня, фабрики сільськогосподар­ських знарядь, рому і лікерів, а також олійня, водяний млину

ЗАБУТИ НЕ МАЄМО ПРАВА

ДІЯЛЬНІСТЬ УГС НА ЧОРТКІВЩИШ

Українська Гельсінська спілка започаткувала свою діяльність на тлі кількох політичних подій, які відбувалися на Чортківщині у 80-і роки ще до утворення спілки і дещо активізували як громадсько-політичну думку, так і діяльність репресивних органів. У 1984 році на Чортківщину після 11 років таборів і заслання повернувся Володимир Мармус, останній із 7-й ув'язнених учасників Росохацької патріотичної організації.

У 1987-1988 роках Чортківщиною котиться перша хвиля за відбудову і відкриття сплюндрованих комуністами храмів, ініціатором цього став Володимир Мармус. Наприкінці 1988-го -початку 1989 р. посилюється робота за утворення Тернопільської філії УГС. В районі ведуться пошуки кандидатів у члени організації. Згодом ними стають Роман Шкробут з Шульганівки та Ярослав Вовк зі Старої Ягільниці. Вони відразу ж включаються в роботу організації, зокрема збирають підписи за закриття Чорнобильської АЕС. У цій справі добру підтримку УГСівцям подали студенти Чортківського медучилища. Під відозвою підписалася вся студентська група разом зі своїм викладачем Романом Басарабою.