Сторінка
6

Соціально-економічні погляди М. Бухаріна: нові підходи до проблеми

У 1900 році М.Бухарін закінчив початкову школу і поступив у гімназію [21, с. 489]. Там юний Микола познайомився з Іллею Еренбургом, майбутнім російським письменником. Сам Еренбург у своїх спогадах так згадує про юного Бухаріна: “Про нього я згадую з хвилюванням, з ніжністю, з вдячністю .Він допоміг мені стати самим собою” [19, с. 163].

Ще під час навчання в гімназії, у 1906 році М.Бухарін вступив у РСДРП(б), зробивши це під впливом революції 1905-1907 років. Йому була доручена пропагандистська робота у двох районах Москви.

У 1907 році Микола Бухарін поступив у московський університет на юридичний факультет, не полишаючи і роботу в партії. Він був призначений відповідальним організатором Замоскворіцького району.

Незабаром Микола Бухарін став відповідальним партійним працівником. “В 1908 році мене кооптували в Московський комітет партії. В 1908 році я по виборах пройшов у його наступний склад” – так згадував про це Микола Іванович в “Автобіографії” [21, с. 490].

Партійна діяльність М.Бухаріна привела до його переслідувань царськими властями. Вперше він був заарештований 23 травня 1909 року, але незабаром його було випущено на короткий час, а потім знову заарештовано. 20 грудня 1910 року Микола Бухарін при розгромі Московської партійної організації був втретє заарештований. Утримувався в Бутирській і Сущевській тюрмах Москви і потім відправлений на заслання в м.Онегу. 30 серпня 1911 року він втік із заслання в Москву, а в жовтні того ж року емігрував до Німеччини в Ганновер [8, с. 490].

Варто підкреслити, що саме перебуваючи в еміграції у вересні 1912 року

в Кракові М.Бухарін зустрівся з В.Леніним. Ця зустріч поклала початок дружнім стосункам між ними. Тоді ж Ленін залучив Бухаріна до роботи в газеті “Правда” і в журналі “Просвещение”.

Водночас Микола Бухарін використав своє перебування за кордоном для поповнення своєї освіти. Він працював у бібліотеках і слухав лекції відомих вчених Європи, зокрема, австрійського економіста Бем-Баверка.

Час перебування в еміграції був і часом важких випробувань.

Так старий більшовик А. Шляпников згадував, що Бухарін не кожний день мав гроші на харчування. За кордоном Бухарін дістав знання європейських мов і практики європейського робітничого руху [21, с. 82]

За кордоном Микола Бухарін теж терпів переслідування від офіційних властей. Він двічі був заарештований, перший раз в Австро-Угорщині, у м. Лінц, у зв’язку з початком Першої світової війни. Після цього М.Бухарін був висланий у Швейцарію. Вдруге його заарештували влітку 1916 року у Швеції за антивоєнну пропаганду.

В жовтні 1916 року Микола Бухарін виїхав у США. В Нью-Йорку він незабаром став одним з редакторів газети “Новый мир” [40, с. 16].

В часи еміграції виходять перші праці Бухаріна. Це стаття “Карл Маркс и современная политическая экономия буржуазии” (1913 року), “Теория субъективной ценности Бем-Баверка” (1914 року), “Мировое хазяйство и империализм” (1915 року).

Після Лютневої революції 1917 року Микола Бухарін приїхав через Японію в Росію. В Челябінську він був заарештований меншовиками за агітацію серед солдатів [8, с. 82]. На початку червня 1917 року М.Бухарін приїхав у Москву, де увійшов до складу Московського комітету партії. Його обрали членом виконкому Мосради, міської думи, а також членом бюро більшовицької фракції установчих зборів [9, с. 491]

З 26 липня по 3 серпня 1917 року відбувся VІ з’їзд РСДРП(б), в якому

взяв участь і Микола Бухарін. Він запропонував з’їздові прийняти резолюцію про неявку Леніна на суд. На цьому з’їзді Микола Іванович був обраний членом ЦК РСДРП(б).

У листопаді-грудні 1917 року М.Бухарін бере участь у збройному повстанні в Москві. В грудні 1917 року він призначений редактором газети “Правда”.

Коли стало питання про Брестський мир, М.Бухарін був проти його заключення. Незабаром він вийшов з редакції “Правди”. В кінці грудня 1917 року Бухарін очолив групу “лівих комуністів”. До цієї групи входили І.Арманд, А.С.Бубнов, М.Бухарін, Е.Преображенський, І.Л.П’ятаков, К.Радек, М.Савельєв, Т.Сафронов [28, с. 260].

Необхідно наголосити, що з приводу підписання Брестського миру між М.Бухаріним і В.Леніним почались суперечки. Микола Іванович відстоював у цій суперечці свої принципи, своє розуміння ситуації, що склалася, свій погляд на спільну революційну перспективу для Росії і Європи [48, с. 18].

В підписанні Брестського миру з Німеччиною Бухарін і його прихильники бачили зраду інтересів революційного пролетаріату на Заході.

11 січня 1918 року відбулося засідання ЦК. Під впливом В.Леніна було відкинуто точку зору про революційну війну. Зазнавши поразки, М.Бухарін і його прихильники об’єднались на платформі Л.Троцького [30, с. 338].

23 лютого 1918 року відбулось нове засідання ЦК, де було прийнято рішення про підписання сепаратного миру з Німеччиною. Проти цього рішення голосувало лише 4 чоловіки, серед них був і М.Бухарін.

Однак, незабаром Микола Іванович сам визнав, що зробив найбільшу політичну помилку. Його помилка полягала в тому, що Росія була виснажена війною і не могла вести боротьбу з німцями. Тому в цих умовах необхідним було підписання Брестського миру.

Весь наступний період, за визнанням самого Бухаріна, пройшов під все зростаючим впливом В.Леніна, котрий допоміг йому позбутись лівацьких помилок. Але це не означало, що Микола Іванович у всьому цілком погоджувався з Леніним. Так, на VIII з’їзді партії він, сперечаючись з Леніним, відстоював свою позицію при обговоренні питання про право нації на самовизначення [38, с. 20].

Стосунки Леніна з Бухаріним складались по різному. Були і періоди гострих суперечок, і періоди плідної співпраці. Бухарін виступав проти Ленінської лінії у 1918 році з питань заключення Брестського миру, в 1920-1921 роках під час дискусії про профспілки.

Суть цієї дискусії полягала в тому, що учасники V Всеросійської конференції профспілок (2-6 листопада 1920 року) вимагали негайно перейти до демократичних методів керівництва профспілками. Л.Троцький виступив за “одержавлення” і “перетрушування” профспілок. В.Ленін виступив проти Л.Троцького і підтримав профспілкового лідера М.Томського.

М.Бухарін створив свою “буферну” групу, що стояла посередині

між В.Леніним і Л.Троцьким. До неї входили: Ю.Ларін (М.А.Лур’є), Є.Преображенський, Є.Серебряков, І.Є.Сокольніков, В.Н.Яковлєв [28, с. 262].

В.Ленін різко критикував позицію Бухаріна. У статті “Ще раз про профспілки, про поточний момент і про помилки тт. Троцького і Бухаріна” Ленін писав: “Бухарін вже 9 листопада виступив як “буферник”, що наочно викриває справжню роль групи Бухаріна як посібника найгіршої і найшкідливішої фракційності” [15, с. 257].