Сторінка
9
Практично, одночасно з обранням в Академію Наук СРСР М.Бухарін призначається завідуючим науково-технічним управлінням ВГНІ СРСР [40, с. 380]. Очоливши НТУ ВГНІ, Бухарін взяв активну участь у реорганізації управління промисловістю, яка була здійснена в 1929-1930 роках. В той час замість НТУ було утворено науково-дослідний сектор (НДС). В 1930 році за
ініціативою М.Бухаріна була створена Центральна науково-дослідна рада промисловості. Бухарін у цей час звертав велику увагу на підготовку до другого міжнародного конгресу з історії науки і техніки, що проходив у Лондоні з 25 червня по 3 липня 1931 року. Він очолював радянську делегацію [42, с. 92]. М.Бухарін виступив з доповіддю “Теорія і практика з точки зору діалектичного матеріалізму”.
На початку 1930 року Бухарін був змушений примиритись із Сталіним. Як зазначає радянський дослідник Р.Медведєв, в ніч на 1 січня 1930 року до Сталіна прийшли Бухарін, Риков і Томський з пляшками вина [32, с. 178]. Вони прийшли миритись. Формально примирення відбулось. XVI з’їзд 1930 року обрав Бухаріна членом ЦК. Після XVIІ з’їзду 1934 року Бухарін був переведений в кандидати в члени ЦК ВКП(б).
В цей час Бухарін опублікував серію нарисів на теми науки, культури і літератури, що увійшли у збірник “Этюды”.
В березні 1932 року М.Бухарін став директором інституту історії науки і техніки [40, с. 389].
В квітні 1932 року М.Бухаріна призначили членом колегії Наркомату важкої промисловості і комісії з розробки нового п’ятирічного плану. Із С.Орджонікідзе, який очолював Наркомважпром, у М.Бухаріна склались хороші і дружні відносини.
В цей час М.Бухарін займався також проблемами літератури та мистецтва. У 1933 році вийшла його книжка “Этюды”, присвячена питанням літератури та мистецтва. Зокрема, у цій книжці М.Бухарін досить гостро виступив проти Сергія Єсеніна та його творчості [12, с. 208].
Як зазначає американський вчений С.Коен, М.Бухарін у цей час став неофіційним, але помітним виразником поглядів радянських наукових кіл [45, с. 419]. Однак, не дивлячись на те, що М.Бухарін залишався у складі ЦК, його нинішні заняття не йшли в порівняння з попередніми.
В цей час М.Бухарін вирішував і свої сімейні проблеми. Ще в 1920 році
він розлучився із своєю першою дружиною Надією Лукіною, його другою дружиною в 1920-1929 роках була Есфір Гурвіч, від якої у Бухаріна народилась дочка Світлана. На початку 1934 року М.Бухарін одружився на Анні Ларіній, дочці відомого партійного діяча Юрія Ларіна. В 1936 році в них народився син Юрій [45, с. 420].
На початку 30-х років в СРСР відбулись драматичні родії: розкуркулення, колективізація, голод 1933 року на Україні. Бухарін уже не міг протестувати. Як зазначає Д.Волкогонов, Бухарін у цей час, навіть “покаявшись”, мучився від своєї непослідовності [24, с. 311]. Він не міг погодитись із методами тотального насильства, застосованими до селянства. Як згадує Анна Ларіна, М.Бухарін, проїжджаючи через Україну, бачив опухлих від голоду дітей. Він тоді сказав: “Якщо більш ніж через десять років після революції можна спостерігати таке, то як це можна?” і впав на диван у істеричних риданнях [49, с. 29].
Сталінське керівництво вимагало від М.Бухаріна “покаяння” і визнання своїх помилок. Зокрема, Г.Петровський на XVI з’їзді ВКП(б) у 1930 році сказав, що Бухарін був ідеологом правого ухилу і його теоретиком, тому Бухарін повинен виступити, подати свій голос [17, с. 229].
М.Бухарін був змушений виступити із засудженням своєї “правої” платформи на січневому Пленумі ЦК ВКП(б) 1933 року [32, с. 255].
27 лютого 1934 року М.Бухарін був призначений відповідальним редактором газети “Известия”.
М.Бухарін брав участь у роботі першого Всесоюзного з’їзду радянських письменників, що проходив з 17 серпня по 1 вересня 1934 року і виступив з доповіддю “Поезія, поетика і завдання поетичної творчості в СРСР”. Як зазначає американський дослідник Коен, М.Бухарін говорив про небезпеку партійної диктатури в літературі, що може привести до бюрократизації творчих
процесів [45, с. 423].
Як зазначає радянський письменник І.Еренбург, доповідь Бухаріна була захистом поезії від риторів і вульгаризаторів [19, с. 165]. Інший радянський
дослідник Амлінський зазначав, що доповідь Бухаріна була зроблена не на вузькокласовому, а на загальнолюдському рівні [37, с. 51]. Хоча радянські письменники, зокрема Дем’ян Бідний, критикували цю доповідь, проте Сталін поставився до неї прихильно і навіть поздоровив Бухаріна.
Але це не означало, що Сталін забув про помилки М.Бухаріна. Як згадує дружина Миколи Івановича, Анна Ларіна, його було вирішено піддати партійній чистці [18, с. 109]. Сталін у той час час грав у любов до Бухаріна. У 1935 році він навіть виголосив тост за Бухаріна [49, с. 26].
На початку 30-х років у філософських статтях М.Бухаріна виникає тема “соціалістичного гуманізму”. Цей поворот у поглядах М.Бухаріна відображений у доповіді “Основні проблеми сучасної культури”, виголошеній у Парижі у 1936 році і у праці “Філософські арабески”, написаній в тюрмі НКВД у 1937 році. На противагу авторитаризму і фашизму М.Бухарін твердить, що соціалізм не протистоїть розквіту особистості, а утверджує її. На думку російського вченого А. Огурцова, це була програма протилежна сталінській моделі [50, с. 10].
Бухарін виступив і з критикою фашизму з його культом вождя, що мимоволі викликало у читача порівняння із сталінізмом [50, с. 11].
7 лютого 1935 року М.Бухарін був введений в Конституційну комісію. До свого від’їзду за кордон він встиг написати правову частину Конституції. Вона була чинна в СРСР до кінця 70-х років. Як зазначає російський вчений Геллер, М.Бухарін не розумів, що написав Конституцію тоталітарної держави [26, с. 304].
В лютому 1936 року Бухарін був відправлений до Парижу для купівлі
архіву К.Маркса та Ф.Енгельса. Йому дали завдання зустрітися з австрійським
соціал-демократом Отто Бауером, секретарем ІІ Інтернаціоналу Фрідріхом Адлером, а також російськими меншовиками Даном та Ніколаєвським
[18,с. 110].
Це відрядження було влаштоване Сталіним лише з метою компрометації М.Бухаріна. Сама комісія з пошуку архівів складалась з трьох чоловік – А.Аросєва, В.Адоратського і М.Бухаріна. Комісія побувала в Парижі, Амстердамі і Відні, де зберігались документи К.Маркса і Ф.Енгельса.
Завантажити реферат