Сторінка
15

Соціально-економічні погляди М. Бухаріна: нові підходи до проблеми

М.Бухарін зробив висновок про необхідність взаємодопомоги промисловості і сільського господарства, котрі залежать одне від одного [10, с. 37]. Радянська промисловість орієнтувалась у 20-і роки передусім на селянський ринок. Розвиток промисловості залежав від платоспроможного попиту з боку селянства. Отже, чим швидше селянське господарство виходить із злиднів, чим швидше воно багатіє, тим більше воно купує промислових виробів [10, с. 38].

М.Бухарін прийшов до висновку, що промисловість має потребу в сільському господарстві, і навпаки, сільське господарство потребує розвитку промисловості [10, с. 39]. Ця залежність і повинна визначати політику партії щодо селянства.

Головним шляхом розвитку сільського господарства Бухарін вважав кооперацію. У своїх творах він досить жорстко поєднував різні прошарки селян з певними видами кооперативів. Так, колгоспи він пов’язував з бідняками. Середняки, котрі є основною масою селянства, будуть займатись закупками і збутом. Куркулі теж будуть намагатись створювати свої кооперативні організації, в тому числі і кредитні, і будуть старатись робити ці організації своїми опорними пунктами [10, с. 44].

Чим швидше буде рухатись вперед народне господарство, чим більше буде зростати державна промисловість, тим більше буде зростати рівень життя бідняка і середняка, котрі за рівнем свого життя будуть доганяти заможну сільську верхівку. Далі цей процес, згідно М.Бухаріна, буде розвиватись так: “Основна мережа наших кооперативних селянських осередків буде складатись із кооперативних осередків не куркульського, а трудового типу, що вростають в систему наших загальнодержавних органів і стають таким шляхом ланками одного ланцюга соціалістичного господарства ” [10, с. 45].

В подальшому бідняк і середняк все більше будуть вилазити із злиднів з допомогою своїх кооперативних організацій, котрі будуть користуватись підтримкою держави. Куркульські кооперативні гнізда будуть через банки вростати в соціалістичну систему, але вони до певної міри будуть чужорідним тілом, подібно до концесійних підприємств [10, с. 45].

Стало знаменним гасло М.Бухаріна “Збагачуйтесь!”, звернене до всіх прошарків селянства, передусім до середняків та бідняків [41, с. 132]. Як зазначають М.Геллер та А.Некрич, програма Бухаріна, сконцентрована у гаслі ”збагачуйтесь”, означала розвиток мирний, традиційний [26, с. 213].

Варто сказати, що у 1924-1925 роках М.Бухарін чітко сформулював заперечення колективізації як магістрального шляху до соціалізму. Зокрема, на його думку, головною дорогою до соціалізму є кооперування, а колгоспи – шлях побічний і головним чином для бідноти. Розвиток кооперації М.Бухарін пов’язував з планом ГОЕЛРО, що дало б можливість збільшити технічну оснащеність сільського господарства [41, с. 131].

Як собі уявляв М.Бухарін, в перспективі колгоспний і кооперативний шлях зіллються в одне ціле колективне землеробство.

М.Бухарін займався і розробкою актуального в той час питання індустріалізації. В якості джерел індустріалізації країни він називав чисто економічні засоби, засновані ним на застосуванні ідеї розширення селянського ринку, збалансованому розвитку промисловості і сільського господарства і поступового збільшення темпу нагромадження. М.Бухарін вважав, що промисловість могла добитись керівної господарської ролі, лише спираючись на селянський ринок [40, с. 317].

М.Бухарін виділяв такі джерела індустріалізації. Зокрема, в державному секторі – це ріст рентабельності промислових підприємств, прискорення обороту та інтенсивності використання капіталу, зниження собівартості продукції.

Джерелом доходів був і прогресивний податок на капіталістичні прошарки. Великі надії М.Бухарін покладав і на вклади громадян [9, с. 90].

Всі ці фактори в кінцевому підсумку дозволяють одержати швидкий темп приросту.

У статті “Заметки экономиста” Бухарін зазначав, що найбільший темп буде тоді, коли індустрія підніметься на швидко зростаючому сільському господарстві [10, с. 345].

У промові “Партия и оппозиция на пороге VI партсъезда” Бухарін висловив думку, що поряд із важкою промисловістю потрібно розвивати і легку [8, с. 324].

Отже, Бухарін виступав за помірковані темпи індустріалізації. Але в кінці 20-х - на початку 30-х років у партії переважала думка, що форсування темпів індустріалізації було правильним, а випливаючі з подібного курсу заходи – необхідними і виправданими. А тому варіант Бухаріна засуджувався як такий, що веде до реставрації капіталізму.

Такої ж позиції дотримувались і пізніші радянські історики. В кінці 80-х років вчені глянули на цю проблему під іншим кутом зору. Так, автори підручника “История КПСС: Курс лекций” вважали, що М.Бухарін стояв на помилкових позиціях, він недооцінював фактор часу у будівництві соціалізму [28, с. 261].

Позиція Бухаріна у відношенні темпів соціалістичних перетворень базувалась на уявленні, що СРСР зможе у майбутньому розвиватись в умовах тривалого миру, що робило б невигідним високі темпи індустріалізації.

Д.Волкогонов вважав, що Бухарін недооцінив фактор часу, так як вважав, що СРСР буде розвиватись у мирних умовах [24, с. 19].

У 1928-1929 роках сталінське керівництво взяло курс на форсовану

індустріалізацію і колективізацію. Це було пов’язано з хлібозаготівельною

кризою 1928 року.

У вересні 1928 року в газеті “Правда” було надруковано статтю М.Бухаріна “Заметки экономиста”, де він відстоював непівський курс.

У цій статті Бухарін на прикладах США, Німеччини і Росії показував, що чим більш розвинуте сільське господарство, тим більш розвинута промисловість. І розвиток промисловості залежить від сільського господарства, і, навпаки, розвиток сільського господарства залежить від промисловості [10, с. 345].

М.Бухарін зазначив, що троцькісти хотіли б помістити СРСР “за” старою Росією, в той час як його потрібно помістити за США.

Причиною хлібозаготівельної кризи М.Бухарін вважав те, що при бурхливому рості індустрії, при значному зростанні населення, кількість хліба в країні не зростає. Тому, як вважає М.Бухарін, троцькістські плани примусового вилучення зерна призвели б до цілковитого краху [10, с. 351]. Бухарін наводив ще такі приклади хлібозаготівельної кризи: диспропорція цін на зерно, з одного боку і на технічні культури – з іншого; недостатнє постачання села промисловими товарами; зростання господарського впливу куркульства у селі [10, с. 351]. М.Бухарін теж говорив про небезпеку з боку куркульства, однак, він не перебільшував її масштабів, як це робив Сталін.