Сторінка
1

Спроби реформування командно-адміністративної системи (1953-1964 рр.)

Радянський Союз напередодні реформ. Ре­формування радянської економічної системи. Перетворення в соціальній сфері

Радянський Союз напередодні реформ

Перша спроба реформування командно-адміні­стративної системи в 1950 - 1960-ті роки тісно по­в'язана із закінченням в березні 1953 року ста­лінського періоду в історії СРСР, коли управління країною зосередилось в руках трьох політиків: Голови Ради Міністрів Г.М. Маленкова, міністра внутрішніх справ Л.П. Берії і секретаря ЦК КПРС М.С. Хрущова. Між цими лідерами почалась бо­ротьба за одноосібну владу, в ході якої кожен із них розраховував на підтримку партійно-державної номенклатури. Цей новий прошарок радянсь­кого суспільства (секретарі ЦК республіканських компартій, обкомів, крайкомів і ін.) були готовими підтримати одного із цих керівників країни за умови надання їм більшої самостійності у вирі­шенні місцевих питань і, найголовніше, гарантії особистої безпеки, припинення політичних "чис­ток " і репресій.

При дотриманні цих умов номенклатура готова була погодитися на реформи в певних межах, далі яких вона не могла і не хотіла йти. В ході реформ необхідно було реорганізувати або ліквідувати систему ГУЛАГу, стимулювати розвиток аграрного сектора еко­номіки, провести перетворення в соціальній сфері, понизити на­пругу постійної "мобілізаційності" у вирішенні господарських проблем в пошуках внутрішніх і зовнішніх ворогів.

Внаслідок складної боротьби на політичному "Олімпі" до влади прийшов підтриманий номенклатурою М.С.Хрущов, який рішуче відтіснив своїх суперників. В 1953 р. був заарештова­ний і розстріляний Л. Берія з абсурдним звинуваченням в "співробітництві з іноземними розвідками" і "змові з метою відродження панування буржуазії". В січні 1955 р. змушений був піти у відставку Г. Маленков. В 1957 р. із складу вищого керівництва було вилучено "антипартійну групу" в складі Г. Маленкова, Л. Кагановича, В. Молотова та ін. Хрущов, зна­ходячись на посту першого секретаря ЦК КПРС, в 1958 р. став іще й Головою Ради Міністрів СРСР.

Переїхавши до Москви в 1949 р., Хрущов зберіг тісні взає­мовигідні стосунки з комуністами України. Тому вони підтри­мали його в боротьбі за владу й залишилися для нього надій­ною опорою. Хрущов віддячив послугою за послугу. Через кілька місяців після смерті Сталіна, за звинуваченням у руси­фікації вищої освіти на Західній Україні та дискримінації місцевих кадрів, було усунуто з посади першого секретаря КПУ малопопулярного російського шовініста Леоніда Мельникова. Натомість було призначено Олексія Кириченка, першого на цій посаді українця. Високі пости отримали також інші українці; Дем'ян Коротченко очолив уряд республіки.

У 1954 р., з метою відзначення російське - українського партнерства, по всьому Радянському Союзу з надзвичайною помпезністю були проведені святкування трьохсотої річниці Переяславської угоди. На додаток до численних урочистостей, публікацій та безлічі промов, ЦК КПРС обнародував трина­дцять "тез", у яких доводилась непохитність "вічного союзу" українців із росіянами. Щоб підкреслити ті великі переваги, що їх приніс Україні союз із Москвою, святкування річниці Переяслава вінчав акт передачі Україні Криму - як "свідчен­ня дружби російського народу".

Намагання нового керівництва дістати широку підтримку серед неросійських народів, і особливо серед українців, були частиною великого плану реформ. Сталінський підхід до мо­дернізації, що являв собою поєднання терору ідеології та при­мусової індустріалізації, виявився ефективним, але штучним методом просування радянського суспільства вперед. Хрущов розумів, що в остаточному підсумку переконання, а не примус, ефективність, а не жорстокий контроль, майстерне управління, а не революційний запал забезпечать надійне зростання Ра­дянського Союзу. Щоб здійснити перехід до нових методів, належало порвати зі старими.

У 1956 році на XX з'їзді партії Хрущов виголосив промову, одну з найдраматичніших у радянській історії. У тривалому і детальному виступі він піддав нищівній критиці Сталіна та його злочини, викликавши серед партійних ортодоксів велику роз­губленість. Ця промова стала сигналом до початку десталінізації. Було послаблено ідеологічні постанови, що стало почат­ком "відлиги" в культурному житті. Послаблювалася політика самоізоляції — в міру того як заохочувалися поїздки (хоч і ре­тельно контрольовані) до СРСР із-за кордону. Це не означало, що зникли тоталітарні риси режиму - вони лишалися великою мірою недоторканими. Проте відчутно послабилися притаманні сталінському періодові всеохоплюючий страх і творчий параліч.

Реформування радянської економічної системи

Політичні зміни в СРСР вимагали змін в економіці. В серпні 1953 року на сесії Верховної Ради СРСР Г. Маленков чітко сформулював основні напрямки економічної політики: різке зро­стання випуску товарів народного споживання, великі інвестиції в галузь легкої промисловості. Такий крутий поворот, здавалось, повинен був назавжди змінити принципові орієнтири розвитку радянської економіки, що сформувалися в попередні роки.

Одним із основних завдань було вирішення продовольчої проблеми і виведення сільського господарства із глибокої і за­тяжної кризи. На Пленумі ЦК КПРС у вересні 1953 року була прийнята постанова про невідкладні заходи у розвитку сільського господарства. М. Хрущов визнав, що виробництво зерна на душу населення та поголів'я худоби в абсолютних цифрах були мен­шими, ніж за царських часів. Він вказав на причини відставан­ня сільського господарства, що зводилися до низького рівня його фінансового і матеріально-технічного забезпечення, скрутного соціального становища селянства. Відтоді почалося здійснення низки заходів економічного стимулювання сільськогосподарсь­ких підприємств: збільшено капіталовкладення, підвищено за­купівельні ціни на сільськогосподарську продукцію, надано де­які права колгоспам у плануванні виробництва, підвищено оплату праці колгоспників, знижено податки з присадибних се­лянських господарств, розширено культурно-побутове будівниц­тво на селі. Колгоспи дістали право вносити зміни у свої статути, враховуючи місцеві умови.